…базар і подорож в Полтавську
…базар і подорож в Полтавську
…базар.
Будинки, вулиці, люди, — все навколо базарю. А базар мало не серед міста розкинувся великий-великий: кілька вулиць — кварталів у ширину і не менш у довжину.
…вози, диліжани, гарби, брички запряжені кіньми й волами... Є й живі верблюди. Є й крамнички й ятки, але більше волів. І кально ходити: черевики в багні так і грузнуть, ледве ногу витягти можна. А на возах козаки, козачки...
Дора міцно держить за руку Мишка, хоч їй і самій боязко. Розпитує:
— Де стоять підводи з станиці Полтавської, тіточко?
— А вам на що?
— Та нам треба в Полтавську до діда й баби поїхати?
— А чом-же так? Чого це вам?
— Та в нас нікого немає: тата вбито, а мама по дорозі з голоду померла в Полтаві...
— А чого-ж то дід з бабою в Полтавській?
— Та мамині тато з мамою...
Тітька на возі тонесенько зідхає грузьким своїм волом і пояснює:
— А йдіть та питайте ряд, де з зерном та худобою стоять — то й будуть Полтавці!
Ходять діти, розпитують.. Аж ось і гарба драбинчаста. На сіні широкою купою в кожусі баба сидить і шматком паляниці вмочає в глечик з медом і їсть. Високо сидить баба, а діти в багні, внизу, одне до одного пригорнулись й худенькими посинілими личками жалібно так:
— Бабусю, а ви не з Полтавської станиці?
— А вам яке діло?
— Та нам треба поїхати в Полтавську до діда й баби.
— Чого-ж —то вам знадобилися так дід та баба?
— Жить, бо тата й мами в нас немає, а брат Яшко … у лікарні лежить хворий... Ми … голодні.
— На дідову та бабину шию виходить ? Нужні ви...
— Візьміть нас з собою, бабусю... Ми змерзли й їсти хочемо, а в діда й баби тепло...
Баба звисока, ремиґаючи:
— Взять вас, коням дорогу обтяжити, а чим заплатите мені?
— Бабусю... В нас нічого немає... там у Полтавській дід та баба вам заплатять за нас! — прохала Дора, давно ще … заготовленими словами.
— А як-же звуть ваших діда та бабу?..
— Не знаємо ... В Яшка записано, а мама знала та померла ... Ми знайдемо, бабусю!
— А чиї-ж дід та баба: батькові чи материни?
Перепитувала та розпитувала баба, ховаючи паляницю в білу полотняну торбу й зав'язуючи глечика з медом.
— Мамини...
— А як-же вашу матір звали, з чиїх вона-б то?..
— Маму? Юлією Валеріяновною Дортес, а тата Вільям Карлович Дортес...
— Чого-ж так по-собачому твій тато звався, га?
Видимаючи губи й струсюючи крихти з кожуха не поспішаючи розпитувала баба. Дора образилася.
— Не по-собачому, а по-англійському... тато з англійців... він механиком на заводі служив і в нього вуса довгі були.
— А чого-ж то матір з Полтавської станиці так далеко попала?!
— Не знаємо, чого... Так візьмете, бабусю?
— Та чого ви до мене прилипли? Підвод багато з Полтавської, може яких дурних і знайдете !
— Бабусю... Голубочко... Візьміть нас, сиріток нещасних... — заплакала Дора, а за нею й Мишко.
— Оце рахуба ... Ідіть, ідіть, ич що вигадали?! Кажу-ж вам — ідіть та просіть, бо скоро роз’їжджатимуться, треба-ж завидна, до Полтавської-ж не мало —вісімдесят верстов!
Пі-і-ішли діти від воза до воза. Скрізь їх розпитували. На кожному возі є вільна від базарної метушні людина, а надто на Полтавчанських возах, що на базар виїжджають не з дріб'язком яким... Довго розпитували, а брати ніхто не хотів. Тільки й того, що на одному возі нагодували кавуном з хлібом: два парубки сиділи.
Повернулися ні з чим діти до гладкої баби, від якої починався ряд полтавчан.
— Бабусю, нас ніхто не бере! — скаржиться Дора й дивиться на бабу так благаюче.
Баба топталася вже коло гарби… Вона мовчки обдивилася дітей і наче приголубити захотіла рукою по пальтишку сестри, а потім брата...
— Дурніших не знайшли... ну, то лізайте; вже в задок гарби! Вмощуйтеся в сіні там!..
Хлопчику й дівчині не треба було повторювати. Вмостилися гарненько, притулившися одне до одного й так-же то їм гарно здалося в сіні. Радіють, хто й знає як: от-от вже будуть у рідних діда та баби.
Джерело: Чередниченко Варвара. …базар і подорож в Полтавську // Чередниченко В. До діда-баби по шматок хліба. — [ Харків], 1926. — С. 13 -18.