Зоря над шляхом
ЗОРЯ НАД ШЛЯХОМ
Вітер змітає з моїх очей утіху, яка ще хоче зігрітись у ласці вранішньої зорі. Ось-ось не втримаюсь і розсерджусь на нього:
«Вітре-вітровію, не губи надію!..» – впертість закипає в грудях.
Поперед мене у крутизні даленіє заболочений шлях. Густа мжичка купалася у хляпавці. І сміялася голосно, щоб вітер почув.
Під ногами було місиво. Це по ньому ще належало йти і мені, і моїй України.
Серце озвалося першим:
– Утіха твоя – то лише миттевий перепочинок перед далекою дорогою...
І справді: кінця-краю того шляху, як не вдивлявся, я не бачив.
Та знав напевно: вертатися не буду!
Джерело: Михайловський В. І. Зоря над шляхом : [оповідання] / В. І. Михайловський // Мелодія білого смутку : проза / В. І. Михайловський ; худож. Р. Рязанова. — Чернівці, 2013. — С. 9.