Її руки
ЇЇ РУКИ
Відколи пам'ятаю себе, я ні разу не бачив на них золотих перстенів. Мамині руки були шершаві, з пампушками твердих мозолів, інколи – з чорнотою борозенок на лініях Життя і Щастя, але завжди для мене найдорожчі. Від дотику до них я ставав сильнішим, добрішим.
Варто було притулитися до натружених долонь о будь-якій порі року (навіть із закритими очима), і я одразу впізнавав мамині руки: навесні, обціловані червіньковим сонцем, вони пахли зеленими листочками петрушки, сівбицею і любистком…; влітку – цвітом огірків, майорану, нагідок, запашної маренки, медяного соняха...; восени – печеною картоплею, вічнозеленим веретінцем...; а зимою ? надухмяненим свіжим молоком і гіркотою промерзлих калинових ягід, що, ніби жаринки, виснуть над нашою криницею...
І зараз, коли подумки торкаюсь маминих рук, у пам'яті оживає наше село, що заповнило чарівний кадуб біленькими хатами, рясними садами, людським гомоном і полівкою ? чебрецевим гостинцем мого дитинства.
Не раз думаю: не всі ті руки, що в перстенях, – золоті.
Джерело: Михайловський В. Її руки : [оповідання] / В. Михайловський // Мелодія білого смутку : проза / В. Михайловський ; худож. Р. Рязанова. — Чернівці, 2013. — С. 160-161.