• Література українською мовою
• Пошук
• Про проект

Назад

Добре ім’я

Плачучи, стояли оба хлопці коло ліжка хорого батька. Він дивився довго на них, потім сказав:

— Діти мої! Жаль мені, що лишаю вас ще такими молодими та недосвідченими. Не маю ніяких маєтків, не лишаю вам нічого, лише добре чесне ім’я.

— А чи не є це великим скарбом мати добре чесне ім’я? – сказав Стефан, цілуючи батька по руках.

— Так, і тому старайтеся не запропастити сього скарбу, не сходіть з дороги чесноти, а будете завше задоволеними, бо нічо не дає чоловікови більшого щастя, як чисте сумління.

Батько помер, а хлопці, поховавши його, не дуже забавлялися на селі. Стефан мусив йти до своєї роботи, а Петро, що не хотів лишитися брата, пішов з ним. Зараз при шуканню місця для молодшого брата переконався Стефан, що добре ім’я багато значить в світі, бо як майстер довідався, що Петро – син старого Василя, сказав:

— Старий був дуже чесний чоловік, його сина прийму до себе, хоч мені тепер не потрібно термінаторів², бо маю їх подостатком.

І не жалував того, що приймав Петра до себе, бо сей був пильний, послушний, так що майстер ставив його не раз другим за примір.

Літа минали. Оба брати вже визволилися і мешкали разом. Вони урядили собі гарну, чистеньку, кімнатку, працювали пильно, а в вільних годинах не ходили на забави та гулянки, як їх товариші, но читали пожиточні книжки, до котрих ще змаленьку мали велике замиловання. Стефан вчився также рисувати, бо казав, що не думає остати вічно простим столяром, а хоче в сім заводі³ добитись чогось ліпшого. Оба тримались свято послідних батькових слів, стереглися злого товариства та не сходили з чесної дороги.

— Нам здав би ся ще столик до писання! – сказав раз Петро до Стефана, – чи не міг би ти зробити?

— Не маю тепер часу, та й матеріал дуже дорогий, але я чув, що в сім тижні відбудеться велика ліцитація⁴. Мають продавати ціли урядження багатого пана, що недавно тому помер, може, би там тано⁵ дістав.

— Справді, може, би купилося, бо ти на великим столі все рисуєш, а як я хочу щось написати, не маю місця.

За пару день стояв в кімнаті старий, притертий вже столик до писання. Оба брати набули його на ліцитації і Стефан казав, що під його руками дістане столик цілком новий вигляд.

Брати тішилися сим своїм здобутком, обзирали його з всіх сторін, отворяли і засували шухляди та все говорили, що такого вигідного і таного столика чей⁶, ніде не найдеться.

Одного вечора ховав Стефан свої прибори до рисування в шухляду столика. Шухляда не хотіла чогось засунутися назад. Він потиснув ліпше, а втім вискочила з бічної стіни тайна краївка, що  котрої брати ще не виділи. В ній лежала купа паперів. Брати взяли їх в руки і побачили, що се були банкноти. Вони означали великий маєток.

— Отсе щастя, – сказав Петро, – тепер зможемо отворити собі самостійні робітні і станемо багатими.

Стефан видивився на нього.

— Чи ти справді лишив би сесі гроші у себе? – запитав сумно. – Чи ти забув так скоро на батькові слова?

 Петро склонив голову, йому стало встидно.

— Я думав, що як ми гроші найшли, вони належать до нас, – сказав.

— Ні, вони належать до кревних колишнього властителя столика. Він був собі якийсь дивак, коли нікому нічого про сесі гроші не казав. А може хотів, щоби кревні самі гроші найшли, но коли вони столик продали, не знаючи, що в нім знаходиться, не повинні віддати їм гроші.

Петро стояв з сльозами в очах перед братом.

— Не гнівайся на мене, – сказав, – я не знав, що річ так мається, я не хочу чужого добра. Но що ти тепер зробиш з тими грішми?

— Піду до правного властителя, щоби він їх відобрав собі.

Взяв капелюх і пішов до найближчого кревного, котрого при закупці столика показували йому.

Той здивувався дуже, коли Стефан оповів йому, чого прийшов до нього. Зараз зібрався і пішов до помешкання братів, щоб відобрати свою власність.

— Після права належиться вам десятина найденої суми, – сказав, дивлячися на обох хлопців, – але що ви були такі чесні і не затаїли її цілої для себе, то я дав вам четвертину, щоби улегшити для вас дорогу життю. Будьте й дальше такими чесними, а нагорода за те не мине вас.

Пуступок братів так зворушив його, що він займився дальшою їх долею. Петрові урядив самостійну робітню, а Стефана, що хотів ще вчитися, післав до промислових шкіл.

        В добробиті не забували брати ніколи ні слова старого батька, а тримали його добре ім’я в великий пошані. Вони ж дізнали на собі, що чесність приносить лиш добрі плоди.