Хліб насущний
ХЛІБ НАСУЩНИЙ
Дочка багатого пана Одарка запросила свої шкільні товаришки до себе. По короткій забаві угощала їх її мати кавою, а до кави подали м'ягоньку булку і свіжий хліб з маслом.
— Я не їм ніколи хліба, лиш саму булку, – говорила Одарка, дивлячися, що декотрі з її товаришок беруться до хліба. Вона говорила се з зарозумілости, бо її родичі не знали, що з нею робити, та так її розпестили, що вона стала дуже вередливою.
— То зіпсуєш собі жолудок, – відповіла їй одна товаришка, – мої тато кажуть, що хліб здоровіший, як булка.
— Я не хочу хліба, – говорила Одарка злісно, – хліб твердий і не такий гарний, біленький, як булка.
Вона взяла кавалок хліба та кинула його через вікно на дорогу, хліб впав у болото, обвалявся, а переходячі люди місили його ногами.
Усі товаришки перестрашилися.
— О, – сказала одна з них, Наталка, з сльозами в очах, – се ти поповнила великий гріх! Таже вже в Отченаші стоїть: «Хліб наш насущний дай нам днесь». Бог буде за се на тебе гніватися.
— Чому? – запитала затривожена Одарка.
— Бо є багато таких бідних дітей, що не мають кусочок хліба вкусити; вони тішили би ся, якби їм хто подав кавалок чорного твердого хліба. Моя мамця каже, що хто хлібом гордить, той ще колись його жадний буде.
— Говорила небіжечка, – засміялася Одарка і почала їсти булку: одну, другу, ба й третю крумку1, аж вже більше не змогла.
На другий день була Одарка хора і лежала в ліжку. Її тисло в жолудку, голова горіла, а піт спливав каплями з гарячого чола. Прийшов лікар і записав якесь гірке лікарство; воно було дуже зле, але Одарка мусила його випити. Коло її ліжка сиділа зажурена мати, а надворі чути було веселий регіт бавлячихся дітей. Одарка злостилася, що вона хвора, і почала стогнати.
— Мамцю, мене так тисне в жолудку, – почала жалуватися.
— Пан доктор каже, що ти забагато булки з'їла, – відповіла мати, гладячи і волосся, – тепер мусиш спокійно лежати, а як буде легше, ти встанеш.
Але Одарці не хотілося спокійно лежати, вона переверталася з боку на бік і нараз здавалося їй, що видить величезний бохонець хліба, котрий лежав на їй жолудку. Вона догадалася, що се причина того тиснення, і хотіла його струтити, но хоч як мучилася, се їй не вдалося. Бохонець стояв усе на однім місце і тиснув ще гірше. Та ба, ще не конець на тім; вона дивиться, а на бохонці сидить багато, багато сонячних промінчиків ісміються з неї, що вона так мучиться.
— Прошу вас, йдіть собі, – почала Одарка просити, – йдіть собі від мене та візьміть і отсей поганий бохонець, що мене хоче задушити.
— А будеш ти ще коли хліб на вулицю кидати? – заспівали промінчики.
— Ніколи! – плакала Одарка.
— Се добре, – похвалив один промінчик, – хліб насущний – то небесна благодать, його треба шанувати! Але ти, відай2, в ліжку трохи нудишся?
— Ще й як, – сказала дівчина.
— Ну, то ходи з нами, ми заведемо тебе на поле, аби ти виділа, як жито росте, як колосся виповняється. Ти хочеш се видіти?
І, не чекаючи відповіді, взяли її з собою в воздух та полетіли в даль.
Куди вони летіли, ставала земля зелена, співали пташки, цвіли цвітки, а далеко колисалось збіжжя буйними хвилями.
Видиш, – співали промінчики тоненькими голосочками, – се жито і пшениця, дивись, як важко колосся спадає. Чи се не втіха?
Вони посідали помежи стебла, а Одарці здавалося, що вона в лісі. Вона придивлялася, як промінчики, зібравшися в купку, гуляли понад колоссям. І вона виділа, як у саме полудне, коли сонце найгірше пекло, злетів з неба рій ангелів. Вони співали пісню і благословили поля, а жито і пшениця клонили низько свої головки.
— Благословенний рік, – говорили люди, ідучи полем і дивлячися на повне колосся. З веселими поглядами, з піснею на устах острили серпи та коси. Та й зараз-таки починали жати. Сонце припікало, піт лився робітникам з чола, але вони не зважали на спеку, а працювали пильно, радуючись, що дочекалися такого доброго урожаю. Надвечір пов'язали вижате збіжжя в снопи, поскладали на вози і повезли домів. Промінчики повискакували также на віз і взяли Одарку з собою. Вона бачила, як робітники несли вінок з пшениці, чула, як весело співали, а як тяжкий віз в'їхав через браму, вона виділа, як тішився господар збіжжям, як угощував робітників щиро.
І дивиться Одарка, а снопи лежать на току і якісь люди молотять ціпами. На землі лежить колосся, а зерно з нього весело вискакує. Видячи, як робітники працюють, подумала Одарка, кілько то потреба людської праці, щоб став готовий той хліб насущний, котрий вона викинула з погордою на дорогу.
Жито зібрали в міхи і післали до млина. Промінчики занесли туди Одарку.
— Чи мушу я йти під камінь? – запитала перестрашена, видячи, як зерно під каменем розтирається. Але промінчики її заспокоїли, кажучи що вона й так буде бачити, як лупина відпаде і з жита лишиться лиш сама біла мука.
— Се дивно, – сказала Одарка, дивлячися на муку, – я вже так давно дивлюся, а не виджу хліба, чи се так довго триває, щоб хліб був готовий?
— Зараз будеш видіти, ? відповіли промінчики.
Готову муку спакували в міхи і відослали до пекаря. І Одарка тут опинилася.
— Ох, як же в пекарні душно, – подумала вона, – а як багато людей тут увивається.
Одні сипали муку в величезні корита, другі додавали до неї води, треті дріжджів або квасного тіста, щоби борше кисла розчина.
Одарка дивувалася і не вірила, щоби з сього тіста міг бути хліб, але промінчики запевнили її, що з пшеничної муки і дріжджів будуть булки а з житньої та квасного тіста буде хліб.
Нарешті розпалили в великій печі, а як добре нагоріло, всадили внеї тісто. За час вийняли вже готовий хліб, булки, бублики, колачі, обарінки3 і як там всі печива називаються.
Одарка була дуже голодна, а, побачивши так багато різного печива почала плакати:
— Дайте мені хоть кавалочок хліба, – сказала до промінчиків.
— Ага, тепер вже хліба хочеш, – почула голос матері, що відгортала мокре волосся з чола, – ні, серденько, не можна, тепер мусиш лиш пити молоко та розсіл.
— А де ж промінчики, пекарня, хліб, булки? – питала Одарка, дивлячися кругом себе.
— Я про нічо не знаю, – відповіла мати, – ти лежиш в своїм ліжку, а осьде маєш твоє молочко.
За пару день була Одарка цілком здорова. Як же смакував їй хліб по довгім голодуванню. Вона вже ніколи ним не гордувала, бо знала, кілько потрібно праці, кілько труду до його зготовлення, та знала, як добре він голодним смакує той хліб насущний!
1Крумка - скибка
2Відай - мабуть
3Обарінок - великий бублик
Джерело: Ярошинська Є. Хліб насущний : оповідання / Є. Ярошинська // Найдорожчий скарб : оповідання, казки, байки, переклади для дітей / Є. Ярошинська ; упоряд., передм., прим. Л. Ковалець. — Чернівці, 2007. — С. 27-31.