Back

Топчіть ряст!



Топчіть ряст!

 

На лісовому крутосхилі поміж набрунявілих молодих грабочків бабуся неквапно рве квіти. Їх тут видимо-невидимо. Не якісь особливі – низенькі, непримітні. Тільки й того, що рожевувато-фіолетове суцвіттячко та біля нього кілька подвійно-трійчатих листочків.

Зірве бабуся квіточку – і в лозяний кошель покладе, зірве другу – під ноги кине, розтопче. Кошель весняно палахкотить – майже повен уже.

-         Рвіть ряст, не стійте! – каже нам бабуся. – Топчіть ряст!

-         Як це? – не розуміє Славко.

-    Ногами, внучку, ногами топчи. Хто весною топче ряст, той обовязково дочекається наступної весни.

-         Це що, такий забобон є? – повертається до мене хлопчик.

-         Замість відповіді я зриваю квіточку рясту, кидаю під ноги і топчу, топчу, топчу...

         Славко дивиться на мене і ... робить те ж саме. А бабуся лагідно усміхається:

- Топчіть, синочки! Топчіть, внученьки! Топчіть... Я он щовесни топчу–

сто років собі витоптала. І людям ряст ношу, щоб топтали, щоб теж до ста доживали.

 

Джерело: Шморгун Євген Іванович. Топчіть ряст! / Є. І. Шморгун // Твори : в 3 т.

/ Є. І. Шморгун ; набір, верстка та дизайн Н. Романів. – Рівне, 2007. – Т. 1. – С. 419-420.