Back

Куди вітерець, туди й розумець



 КУДИ ВІТЕРЕЦЬ, ТУДИ Й РОЗУМЕЦЬ

 

Наповзла на село страхітлива чорна хма­ра. Наповзла з блискавками та оглушливим громом. Запнула півнеба, і линув такий шпаркий, такий рясний дощ, що, здавалося, затопить увесь білий світ.

Та невдовзі хмара відпливла за ліс. Дощ ущух. І знов заяскріло сонце.

Дениско вибіг у леваду й ну гасати по ка­люжках.

Ви навіть уявити собі не можете, що то за втіха бігати босоніж, де всі порослі травою лужки-бережки пойняла дощова вода!

От бігав Дениско, бігав, спочатку сам, а потім з Костиком та Гафійкою, і напала на нього гикавка.

—  Хочеш, я тебе заклички проти гикавки навчу? — співчутливо спитала Гафійка. —  Нумо, повторюй за мною:

 

 

Іди собі, гикавко, до води

Та всіх, кого стрінеш там,

Напади!

Як вийдеш на кладку,

То напади Гнатка!

А ступиш на дошку,

Напади Явдошку,

І, стеребкавшись на пліт,

Ускоч жабі у живіт.

 

    Хіба це допоможе? —  зверхньо глянув на Гафійку Дениско.

—  Ще й як! Тільки треба вірити в це. Ну, щоб і трохи не сумнівався... Ти в прикмети віриш?

—  У які ще прикмети? —  криво по­сміхнувся Дениско.

—  У звичайнісінькі. Як розсиплеш сіль, то з ким-небудь посваришся. А засвербить ліве око — будеш плакати. Глянь ось —  на зап'ясті в мене ниточка. Це чудодійний та­лісман. Щоб не зурочив ніхто.

—  Кого щоб не зурочив? — нічогісінько не втямивши, в один голос запитали хлопці.

—  Мене, кого ж іще! Ви, може, і в чорну кішку не вірите? От перетне вам дорогу, то так і знайте: ніякої удачі не буде.

—  Баєчки все це, — сказав Дениско і, відчуваючи, що трошки промерз, а саме від того й нападає гикавка, —  подався додому.

Він перебіг леваду, перемайнув через ви­повнений брудною стічною водою рівець і побрався на гору по зарослій бур'янами межі.

Звернувши у розкислий після дощу провулок, Дениско уповільнив крок, бо відчув, що вже трохи зігрівся. Аж тут де не візьмись — назустріч йому чорнезний, як смола, кіт. Із свого досвіду кіт знав, що з хлопцями, а тим паче незнайомими, краще не здибатися. Тому він квапливо звернув з дороги, перебіг з одного краю провулка на другий і чкурнув між штахетинами в густі порічки.

«А щоб ти скис! – подумки вилаявся Дениско і став як укопаний. – Треба ж! Перебіг дорогу – і не обминеш... А що, як Гафійка не збрехала? Підеш прямцем – і захворієш... Чи інша яка напасть...»

Щоб не сталося ніякої біди, Дениско вирішив не йти провулком, а тут-таки, де стояв, перелізти через паркан. Він ухопився обіруч за гостроверхий сучкуватий стовпець і став чарабкатися вгору. Коли це права ногавиця – дир! І от тобі маєш – на зовсім новеньких штанцях, які дідусь привіз навесні з Києва йому в подарунок, утворилася велика, з кулак завбільшки,  дірка.

«Тепер будеш знати, чого вартий Гафійчин талісман і всі її прикмети! – мало не плачучи, дорікнув собі Дениско. – Не злякався б клятого котиська й не поліз через тин, то й штани були б цілі».

Удома він чесно розповів про все мамі.

- Пустопорожня твоя голова! – сказала, усміхаючись, мама. – Нема з тобою ладу ні раз. Хіба ж можна брати на віру таку нісенітницю! От поміркуй. У нас дехто вважає чорних котів за злу силу. А скажімо, в Англії багато людей вірять, ніби кішка цієї масті приносить тільки щастя. Там у родинах рибалок спеціально тримають їх у господі. Мовляв, від цього море стає ласкаве, дарує щедрий улов і не топить човнів. Але все це, Дениску, смішні казочки та забобони... Про легковірних, наївних людей, тих, що не мають своєї власної думки, що ладні повірити  будь-якій дурниці, кажуть: «Куди вітерець, туди й розумець». Дуже мені не хотілося б, щоб так казали й про тебе.

 

 

Джерело: Григорук Анатолій Іванович. Куди вітерець, туди й розумець / А. І. Григорук // Побрехенька про лиху напасть / А. І. Григорук ; худож. В. Г. Горбачов  . – Київ, 1992. – С. 61 – 65.