Як шафа втекла з дому
Як шафа втекла з дому
Як ти гадаєш, може втекти з дому шафа? Чому посміхаєшся? Думаєш, то жарти? А от і може. Принаймні в казці. Ти не знаєш такої казки? Тоді, прошу тебе, не перебивай.
…Одного ранку дівчинка Ганнуся прокинулась і не побачила коло ліжка шафи. Завжди стояла на місці, а тут раптом зникла. Я, певно, ще сплю, подумала Ганнуся, старанно протираючи очі. Вона розплющила їх широко, як тільки могла, але шафа не з’являлася. Вдома дівчинка була сама: мама з татом тільки поверталися з відпустки, і бабуся ще вдосвіта поїхала їх зустрічати.
Ганнуся зазирнула до сусідньої кімнати.
− Ой!
Шафи й там не було. А до того ж зникли стіл із стільцями і крісла, підвіконня й радіатор парового опалення. А що найжахливіше – не вистачало цілої стіни. Хоч стрибай просто на вулицю. Ганнуся бачила, як їде трамвай, ідуть перехожі.
…Все почалося рано-вранці. Коли Ганнуся ще міцно спала, а за дверима на сходах стихли бабусині кроки. І одразу ж у напівтемряві засовалася на місці шафа.
− Чули новину? – зашепотіла вона.
− Яку? – від цікавості стіл підстрибнув на всіх чотирьох ніжках. Слідом за ним підстрибнули й стільці, які завжди й в усьому наслідували стола.
− Тшшшш, − зашипіла шафа, − не розбудіть Ганнусю
В кімнаті знову запала тиша.
− Я чула по радіо, − знову почала шафа, − що на нашій вулиці відкрито виставку дитячих малюнків.
− Ну то що? – гарячкував радіатор. – Нам яке діло?
− Який сором! Ви не знаєте, що робиться на світі, − обурилась шафа. – І які ви нездогадливі! Хіба всіх нас не розмалювала Ганнуся?
Ти хочеш знати, що Ганнуся намалювала? Та мені просто незручно про це розповідати. Уяви собі чудернацького чоловічка на трьох ногах, зеленого в червону смужку зайця. Тобі, мабуть, не доводилось таке бачити? А порося з рогами? А кішку в акваріумі? Чим суворіше забороняли мама з татом малювати на шафі та підвіконні, на стільцях та радіаторі, дверях і стінах, тим більше хотілося Ганнусі це робити. Як тільки мама з татом поїхали у відпустку, вона дістала олівці і… А втім, тобі вже зрозуміло, що вона накоїла.
− Отож ми повинні доставати малюнки… − вела далі шафа.
− На виставку! – рідіючи з власної кмітливості, підстрибнув стіл.
− На виставку! – підстрибнули стільці й табуретки.
− На виставку дитячих малюнків! – підхопили крісла й радіатор, підвіконня й двері.
Двері самі без ключа відчинилися і, зіскочивши з завіс, пошкандибали на вулицю. За ними перевалюючись з боку на бік, чапала шафа. За шафою загупав ніжками стіл. Випереджаючи одне одного, помчали стільці й табуретки, а позаду всіх чвалав важкий радіатор парового опалення.
− А я? – закричала у відчаї стіна.
Вона була надто велика і громіздка і не могла вибратися на вулицю.
− Стрибай! – закричали їй речі, які вже вибігли з під’їзду.
Стіна глянула з висоти п’ятого поверху вниз і з переляку захиталася. А захитавшись, не втрималась і впала на подвір’я. І всі рушили вулицею. Ідучи попереду, шафа співала:
Малюють маслом малюки
Не тільки на папері.
На стінах – тигри і вовки,
Гіпопотам – на дверях.
З під’їздів вибігали, з вікон вистрибували розмальовані малятами різні речі і підхоплювали пісню.
Що сталося далі? Сонце стояло вже високо, коли незвичайна процесія дісталася до будинку, на якому великими літерами було написано: «Виставка дитячих малюнків». У просторому залі діти і дорослі оглядали малюнки і картини, що висіли на стінах. Усе тут було намальовано на папері чи полотні.
− Дивіться краще на мене! – закричала шафа, вбігаючи до залу.
− Дивіться краще на нас! – підхопили столи і стільці, двері й табуретки, радіатор парового опалення і підвіконня.
− Мої малюнки найкращі! Хизувалася шафа.
− Ні! – затулила її стіна. – На мені більше намальовано!
І речі засперечались, хто з них розмальований краще, а не дійшовши згоди, вчинили бійку. Стіл підставив ніжку шафі і та гепнулась на підлогу. Розпашілий від люті радіатор посунув на стіну. Стільці кинулися на двері з одного, а табуретки з другого боку.
Невідомо, чим би все закінчилося, якби на порозі не з’явилася… Ганнуся. Звідки вона взялася? Дуже просто. Покинувшись і побачивши пропажу, дівчинка заметушилася по квартирі.
− Увага, увага! – пролунало раптом по радіо. – Надзвичайна подія на виставці дитячих малюнків. Хлопчиків та дівчаток, які малюють на шафах, стільцях, підвіконнях, радіаторах парового опалення, на столах і стільцях, просимо негайно прийти!
Ганнуся вдягла шубку, наділа шапочку і вибігла. Можеш собі уявити, що вона побачила на виставці.
− Я розкажу мамі! – закричала сердито Ганнуся. – Хіба можна битися?
На виставку прибігли і Петрик з Дмитриком, і Оксанка з Марійкою. Вони теж малювали не там, де слід.
− Ми скажемо мамам і татам! – закричали хором усі діти. − Не смійте битися!
Речі злякалися. Врешті-решт вони належали мамам і татам. «Ще поставлять у куток»,− злякалася шафа.
«Тепер на ланцюжку триматимуть», − з острахом подумали двері.
Винуватці бешкету прожогом кинулися до виходу, перебігли вулицю і зникли за дверима майстерні по ремонту меблів та квартир. Після бійки вони й справді конче потребували ремонту.
Чим скінчилася ця історія?
Не хвилюйтеся – все обійшлося. На виставці малята замилувалися гарними малюнками, і їм усім захотілося малювати не гірше. У майстерні тим часом полагодили шафи, двері, столи із стільцями, табуретки. Підвіконня з радіатором парового опалення повернулися додому. І навіть стала на місце стіна татового кабінету.
Все було гаразд, коли Ганнуся ввійшла до своєї квартири. Мама з татом і бабуся ще не прийшли. Ганнуся взяла олівець і почала малювати. Може, ти думаєш на шафі? Чи на дверях? Чи на радіаторі парового опалення? Ні, Ганнуся тепер малює на папері.
От і скажи, чи може втекти з дому шафа?
Джерело: Вовк Борис Георгійович. Як шафа втекла з дому / Б. Г. Вовк // М'якушка : казки / Б. Г. Вовк – Київ, 1976. – С. 16-20.