Самотнє дівчатко
Самотнє дівчатко
Під лісом зеленим оселя маленька:
Між вишнями стала хатина біленька;
Як дівчина гожа і люба в віночку,
Так дивиться хата з квіток у садочку.
Он рожа червона, і жовта, і біла,
Край неї жоржина голівку схилила
І соняшник жовтий угору піднявся,
Он хміль по тичині кудлатій поп’явся.
Метелик цілує квітки запашнії,
Дзвенять, мов у струни, бджілки золотії...
Між квітами тихо спинилось дівчатко,
Держить над очима мале рученятко,
Очиці ясненькі від сонця ховає
І дивиться пильно, когось виглядає.
А сонечко тихе пливе небесами,
Над хаткою плавле, над садом, квітками,
Над жвавим метеликом, білим, легеньким,
Над тихим, нерушним дівчатком маленьким
Проміння блискуче своє розливає,
У злото і квіти й дитину вбирає.
Манюсіньке, любе! Кого виглядаєш?
Чи татко не вдома? Чи неньки шукаєш?
Не бійсь: вони прийдуть і будуть з тобою:
Он чути - іде хтось легкою ходою...
Біжи зустрівати коханую неньку,
На руки матуся хай візьме маленьку,
До лона свойого пригорне дитину,
Цілує-милує утіху єдину,
А сонце, метелик, і бджілка, і квіти
Всміхатися будуть і з вами радіти.
Джерело: Грінченко Б. Самотнє дівчатко // Лесь, преславний гайдамака / Б. Грінченко. – Київ, 1991. – С. 98.