Море
Море
Одного разу наносив Юрко у корито води, взяв у комірчині пачку солі, та й ну солити. Висипав усю пачку, паличкою розколотив, а вода не посиніла.
– Що це ти, сину, надумав собі, що всю пачку солі висипав у корито. Схаменися, дитино!
– Це я, мамо, море роблю. Щоб солоне і синє було.
– Хіба ж море у кориті буває? Воно велике-велике, безкрає… Ось поїде влітку ваш дитсадок до моря, то й побачиш. Щоб ти мені більше не переводив сіль. Чуєш?
Юрко мовчить, бо йому соромно перед матір’ю. Хоч би нікому не казала.
А на початку липня увесь садочок захвилювався. Готувалися до поїздки, складали речі та іграшки, купували м’ячі та надувні круги.
Коли поспішали з рюкзаками до великого червоного автобуса, то всі побачили, що Юрко і відерце прихопив з собою.
– Для чого відерце? – перепитує кожен. – Невже там не буде з чого воду пити?
– Залиш його!
А Юрко мовчки усміхається. Він обов’язково привезе море у відеречку додому.
Цілий місяць відпочивали діти біля моря. Ранками воно було тихе і спокійне, тільки пісок від хвилі шелестів на березі. А в обід море мліло під гарячим промінням сонця.
Добре було гратися на пісочку, та ще краще купатися.
А бувало море і сердитим.
Величезні хвилі накочувались на берег, і тоді вихователька не пускала дітей близько до води. Юрко дивився, як буруняться хвилі, як величезні вали із страшенною силою розбиваються об берег.
Він у такі хвилини думав, що не можна море перенести у відеречку додому. Воно велике і, як казала мама, безкрає. Воно могутнє і красиве, а в шторми грізне і сердите.
Та море стишувалось, і діти знову плескали долоньками по воді, відчуваючи його лагідність і ласку.
То було незабутнє літо, коли Юрко вперше побачив море.
Джерело: Мелещенко В. М. Мій малюнок / В. Мелещенко // Мій малюнок : вірші, акровірші, загадки, оповідання, пісні : для дошк. і мол. шк. віку / В. Мелещенко ; худож. В. Куценко. — Київ ; Херсон : Просвіта, 2008. — С. 51.