Ювілеї
АНАТОЛІЄВІ КОСТЕЦЬКОМУ — 70!
5 грудня 2018, 22:07 Автор: Анатолій Качан, Лідія Повх, Георгій Почепцов,Оксана Думанська, Наталка Поклад, Віталіна Кизилова,Анна Третяк, Олексій Надемлінський |
Співець школярської вольності Анатолій Костецький увійшов у літературу для юних читачів книжечкою-метеликом «Джміль про сонечко гуде» (1972), коли йому виповнилося 24. Вміщені в ній вірші не відзначалися чимось особливим, адже справжня майстерність приходить із роками. І все ж досвідчений «літературний графолог» Михайло Стельмах зумів розгледіти у тих перших пробах пера ознаки таланту. Тому й благословив збірочку у світ, відібравши до друку всього вісім віршів. Як показали подальші роки, класик не помилився в своєму передбаченні. Його молодий вихованець досить швидко подолав період творчого становлення, пошуків свого голосу, який, втілений у промовисте слово, витримав випробування кількома поколіннями юних читачів. А те, що одна з київських бібліотек для дітей (поблизу метро Берестейська) незабаром носитиме ім’я А. Костецького, свідчить, що інтерес до його творчості не згасає і сьогодні. Прикро тільки, що з цим не рахуються укладачі виданих останнім часом хрестоматій, різноманітних збірників для дітей. Хоча вміщена там друкована продукція багатьох сучасних текстовиків і текстовичок далеко не христоматійна і не витримує конкуренції із творами цього популярного серед школярів автора.
Якщо Всеволод Нестайко вважається визнаним «співцем школярської вольності» в прозі, то Анатолій Костецький, якого за високий зріст і потужну працездатність ми жартома називали високовольтним стовпом дитячої літератури, невимушено і природно зайняв цю творчу нішу в поезії. Невимушено, бо зовні одноманітне шкільне життя, яке окружною дорогою і досі обминають наші побратими по перу, він знав, як кажуть, від А до Я, включно з м’яким знаком: «…нормальні діти після школи відпочивали від учителів, а в школі від батьків, а у мене вчителі і вдома, і в школі...». Цей відомий вислів письменника можна вважати ключем до розуміння його жартівливо-іронічної творчої манери (скажімо, «А що я теж красивий, То це помітно й так»). Манери, котра виключає загравання чи зверхність автора, банальне повчання чи замилування поверховими проявами життя і незмінно викликає захоплення школярів, спонукає їх до самоіронії та відновлення природного світовідчуття. Як на мене, в цьому полягає один із найважливіших секретів успішних творчих пошуків письменника.
Аби цей цінний досвід і напрям мали продовження в новому столітті, було б добре започаткувати літературну премію імені А. Костецького (наприклад, «Жоржина», улюблена осіння квітка Анатолія Жоржиновича, як я його іноді називав) — за високохудожні знакові твори на дефіцитну шкільну тематику (проза, поезія, гумор), які «на зорі туманних років» здатні стати опорою в житті та джерелом радості для юних читачів, допомагають шукати свої стежки-дороги разом із героями улюблених книжок. Адже ціла низка проблем сучасного школяра, зокрема його технозалежність, втрата мотивації до навчання, кліпове мислення і т. ін., залишаються художньо неосвоєною цілиною. Немає сумніву, що А. Костецький, який пішов від нас у розквіті творчих сил, не залишив би ці трепетні теми поза увагою.
Сьогодні Байкове, де спочиває Анатолій Георгійович, засипане снігами. Але вічнозелена душа письменника продовжує жити у слові, в пам’яті шанувальників його хвилюючої творчості:
Канікули, канікули! — співає все навколо.
Канікули, канікули, канікули у школі!
А що таке — канікули? Це літні дні барвисті, Це час, коли нам ніколи хоча б на мить присісти. Бо треба мчати босими наввипередки з вітром, З густих лісів приносити горіхів повні відра. Це час, коли за хлопцями ми скучим, як ніколи, І нам страшенно схочеться скоріше знов до школи! Анатолій КАЧАН, грудень 2018 р. На світлині: У Музеї видатних діячів української культури. На першому плані зліва направо: Степан Жупанин і Валерій Шевчук; стоять Микола Олійник, Віктор Кава, Всеволод Нестайко, Михайло Ґоян (меценат з Австралії), Анатолій Костецький, Олександр Федорук, Леонід Шурко.
|
ВІКТОРОВІ БЛИЗНЕЦЮ – 85!
10 квітня 2018, 18:49 Автор: Галина Кирпа, Дмитро Чериндиченко, Наталя Марченко, Оксана Думанська, Тетяна Качак, Наталя Трохим, Еліна Заржицька та ін. |
Світлої пам‘яті Віктора Близнеця[1](10 квітня 1933 – 2 квітня 1981)
З КВІТНЯ 1981 року
Після річниці по Григорові Тютюннику, ховали Віктора Близнеця
Уже немає Віктора і Гриця... Ще Гриць болить, і Віктор вже болить. Міліє серце, мов стара криниця, що далі їй і нікуди міліть.
Ми стільки пальців вже позагинали, ми так себе в лічбі переросли! Ми все втрачали, все втрача... втрачали! Втрачаємо вже навіть щовесни!
Вже звідусюди тільки й долинають, мов звуки павутинки, голоси. А сонце світить, начебто не знає, як важко домовини ті нести.
А В і н поніс все небо, як фіалку, став на розмову з небом уночі. А може, просто — щоб знайти до ранку притулок для веселих світлячків?
А мо’ його покликали древляни, зя-зюль-ки, птуш-ки, дзвоникове "дінь", і так йому схотілось над полями, як світла павутинка пролетіть?..
Синьк? — куди не знати лапку тиця, і Бумсик у розгубі стриботить. Та вже нема ні Віктора, ні Гриця... Ще Гриць болить, і Віктор вже болить... Галина Кирпа, 1981 р.
НА БЕРЕГАХ СПОМИНІВ Цей спогад про Віктора Близнеця написаний уже давно. Але мимоволі згадався мені після недавньої, торішньої зустрічі з п"ятикласниками однієї київської школи. Я тоді запитала їх про свого улюбленого письменника Віктора Близнеця: хто з вас читав "Звук павутинки"? У відповідь було мовчання. Я запитала: "А "Землю світлячків"? І знов — мовчання. То була найгіркіша зустріч у моєму житті... [1] Усі світлини – із особистого архіву Дмитра Чередниченка.
|
Володимирові Рутківському — 80!
18 квітня 2017, 0:24 Автор: Анаталій Качан, Галина Малик, Григорій Клочек, Зірка Мензатюк, Віталіна Кизилова, Наталя Марченко та ін. |
Вітаємо батька «Джурів» Давно визнано, що діти неповторно сприймають навколишній світ. А ще вільно володіють даром самовираження, як це особливо зримо засвідчено в їхніх наївних і водночас наповнених поезією, чистотою та свіжістю малюнках. «Мені треба було дожити до старості, щоб навчитися творити так, як творять діти», — несподівано ошелешив багатьох невтомний художник-експериментатор Пабло Пікассо.
Юним читачам та всім шанувальникам Володимира Рутківського пощастило, що письменник ще в молоді літа збагнув, як творять діти, і захопився творчістю для них, не чекаючи похилого віку. Інакше ми ніколи не зустрілися б із героями його самобутніх книжок. Маючи вже кілька поетичних збірок, адресованих дорослому читачеві, В. Рутківський ще далекого 1974 року «відчинив Богданкове вікно» в літературу для юних читачів, а через три роки, вже як прозаїк, остаточно «прописався» в ній. Цей вибір був настільки усвідомлений і безповоротний, що письменника не зупинило навіть те, що з єдиним на той час видавництвом дитячої літератури «Веселка» у нього не склалися стосунки. Одних видавців не влаштовувало те, що у його творах, зокрема у «Бухтику з тихого затону», «багато чортівщини», інших — що пише не так, як співець «школярської вольності» В. Нестайко, який очолював тоді одну з редакцій у «Веселці» і не впізнав в одеському авторові свого колегу по перу, майбутнього Шевченківського лауреата. Та і в новітні часи, коли Україна стала незалежною, письменника з Одеси ще довго не помічали навіть нашумілі видавці, які в погоні за швидким прибутком переорієнтовувалися на масову літературу, віддаючи перевагу віртуальним і розважально-догоджальним жанрам. «Аби цікаво було читати», — проголосила своє письменницьке кредо одна молода текстовичка. І мало кого хвилювало, що ці читабельні «розважалки» та «віртуалки» дуже часто схожі на новорічну хлопавку — з конфеті та серпантином, але одноразового застосування. За таких обставин, в умовах відсутності критичної думки, яку замінили суб’єктивні рейтингові оцінки та амбітні піар-компанії, легше було знайти голку в сіні, аніж знакову книжку, здатну в перехідному підлітковому віці стати опорою в житті, сприяти подоланню комплексу меншовартості, постколоніальних і пострадянських синдромів. |
Анатолієві Григоруку – 85!
20 березня 2017, 9:02 Автор: Оксана Кротюк, Тамара Коломієць, Марія Морозенко, Вадим Скомаровський, Наталя Марченко та ін. |
Анатолію Григоруку – поету, прозаїку, перекладачу.
березень, 2017 р. |
Анатолієві Качану - 75!
15 січня 2017, 19:30 Автор: Володимир Рутківський, Григорій Клочек, Тетяна Качак, Петро Сорока, Лідія Ходанич-Повх, Марія Морозенко та ін. |
На острові траву розхитує прибій — Комиш і кропиву, рогіз і звіробій. Дивлюсь я у бінокль: на вітрі, мов жива, З Дунаєм заодно хвилюється трава. Хвилюється Дунай, і в мене в комишах У вутлому човні хвилюється душа.
|