Надія Титова,
директор Дніпропетровської ОУНБ

Як же живуть бібліотеки України сьогодні?
(з виступу на колегії Міністерства культури і мистецтв України 27 лютого 2004 р.)

   Сьогодні питання впровадження у бібліотечну практику інформаційних та телекомунікаційних технологій, створення власних електронних ресурсів і визначення тенденцій їх подальшого розвитку є дуже актуальним.
    Провідними спеціалістами відділу аналізу та прогнозування діяльності бібліотек та інформаційних мереж Міністерства культури і мистецтв України було зроблено порівняльний аналіз баз даних, що створюються у бібліотеках України та інших країн світу, вивчено наповнення web-сайтів, здійснено спробу з'ясувати причини тих чи інших явищ у роботі з інформаційними ресурсами. І виникло питання: "Для чого бібліотеки почали створювати власні інформаційні продукти, придбавати обладнання, програми, налагоджувати системи зв'язку з іншими бібліотеками та організаціями?" - "Для того, щоб зробити свої фонди широкодоступними, наблизити їх до користувача, навчити його орієнтуватися в них, виокремити з величезного потоку інформації тільки найнеобхідніше, і нарешті - щоб надати своїм абонентам у користування всі світові інформаційні ресурси". Сподіваємося, що наші головні регіональні бібліотеки вже усвідомили - вони не можуть залишитися осторонь від всезростаючого потоку електронної інформації. Адже широкомасштабне виробництво інформації в електронній формі та величезна кількість джерел, що існують винятково в електронному вигляді, створюють середовище, в якому бібліотека повинна опановувати віртуальні ресурси, і не тільки для споживання інформації, а й для того, щоб заявляти про себе, розміщуючи в мережі інформацію про свої фонди та послуги.
    Відомо, що одним з основних завдань бібліотеки є створення вторинної інформації. Електронні довідково-бібліографічні ресурси і комунікаційні технології значно збільшують надійність і ефективність довідкового апарату (бібліотечні каталоги, бібліографічні бази даних, енциклопедичні, довідкові видання в електронній формі) та надають можливість отримувати відомості з більшої кількості різних джерел, у тому числі й з бібліотек багатьох країн світу. Це дозволяє суттєво збільшити кількість реально виконаних бібліографічних запитів, прискорити і поліпшити ефективність цієї роботи.
    Електронні каталоги є одним з найважливіших бібліотечних ресурсів, який набуває особливої цінності тоді, коли знаходиться у всесвітній мережі, що дозволяє забезпечити цілодобовий доступ до відомостей про бібліотечний фонд. Дуже необхідно мати чітке уявлення про існування локальних та Інтернет-каталогів, які ще називають онлайновими. Перші - призначені для читачів бібліотеки, які у залах каталогів або у читальних залах можуть скористатися ними з допомогою чергового консультанта. В Інтернет-каталогах консультанта немає, і ніхто не навчить користувача тонкощам роботи з цим ресурсом. Як відомо, Інтернет-каталоги створюються для широкого кола користувачів, і це ставить перед користувацьким інтерфейсом жорсткі вимоги щодо його "прозорості". Наявність розгорнутої допомоги ("Help"), де пояснюються принципи роботи даного каталогу, є вкрай необхідною. Віртуальному користувачеві байдуже, в яке поле і якого формату бібліограф ввів ті чи інші відомості про видання, за яким протоколом працює цей каталог, йому потрібно мати можливість легко сформулювати свій запит за певними правилами і отримати чітку, у зрозумілій, зручній формі, відповідь: які документи, що відповідають цьому запиту, має бібліотека. Повнота видачі інформації, точність пошуку і рівень комфортності роботи є головними критеріями ресурсу, стандартними показниками якості будь-якої пошукової системи.
    Сьогодні в Україні серед 18 бібліотечних сайтів електронні каталоги виставлено поки що на 8 - Дніпропетровська, Донецька, Кіровоградська, Миколаївська, Кримська, Тернопільська, Чернігівська бібліотеки та Публічна бібліотека ім. Лесі Українки м. Києва. Співставляючи сайти бібліотек, можна сказати, що електронний каталог, це, по-перше, візитна картка бібліотечного сайта. Сам сайт створюється практично заради нього. Без цього ресурсу всі зусилля з розкриття можливостей бібліотеки фактично зводяться нанівець. Це треба добре зрозуміти всім, а особливо тим бібліотекам, сайти яких існують вже протягом декількох років без каталогу. Усвідомлюючи важливість електронного каталогу, потрібно виділити його в окремий розділ, а не ховати у загальному переліку карткових каталогів. Необхідність останніх з часом відпаде, оскільки користувач Інтернету їх не бачить у віртуальному просторі. Не слід називати електронні каталоги: "Пошук" або просто "Каталоги", треба лише підкреслити назву "Електронний каталог", тоді всім користувачам буде зрозуміло, що він у бібліотеки є. По-друге, обов'язковим елементом електронного каталогу повинна бути інформація про його наповнення (позначки про те, що це за документи - книги, статті з періодики, а можливо, аудіовізуальні матеріали), період, за який надається інформація про наявність документа, його обсяги, дату створення. Необхідно також вказати періодичність оновлення інформації: раз на місяць, тиждень чи, може, навіть щоденно. Важливо також надати відомості про програму, в якій працює каталог, та про того, хто веде даний ресурс. У разі тимчасової, так би мовити, недієздатності каталогу, необхідно сповіщати про це користувачів, і вказувати, з яких причин він не працює та терміни відновлення його роботи. По-третє, не треба забувати, що у розділі "Електронний каталог" повинно бути принаймні два лінки: "Довідка про базу" та "Нelp" (допомога). Читачеві необхідно пояснити, як користуватися цим каталогом і навести конкретні приклади пошукового запиту (такий матеріал існує лише на деяких сайтах). І четверте, найголовніше - пошук інформації у каталозі. Пошукові можливості залежать від програмного забезпечення. Типовим явищем, на жаль, є те, що бібліотекарі не заповнюють полів, призначених для ключових слів. У результаті машина шукає інформацію тільки за назвою, а зміст книги не враховується. Через це користувачам видається недостовірна, неповна інформація, і навіть при наявності у каталозі літератури вони її не знаходять. Досить часто користувач змушений переглядати великий масив інформації, знову і знову повертатися туди, звідки починався пошук, для чергового уточнення запиту лише через те, що бібліотекар не до кінця оволодів програмою. Інколи виникає ситуація, коли користувач не знає, чому видання не знайдене - чи через помилку, чи через необхідність уточнення запиту тощо.
   Усі ці недоречності не надумані, вони взяті з існуючих електронних каталогів, і проблема тут не у програмному забезпеченні, а в його використанні. Настав час приділити увагу культурі подачі електронних інформаційних ресурсів у мережі - і тут дрібниць не буває. Сьогодні потрібно вже замислюватися над якістю електронної інформації та належним чином представляти її у глобальній Мережі.
    Важливим показником якості електронних ресурсів є повнота інформації. Ця проблема пов'язана з ретроспективою - питанням, про яке раніше ми навіть не згадували, але воно існує, і є два підходи до його вирішення. Перший - переведення карткового каталогу в електронну форму з використанням різних технологій - від введення вручну до автоматичного сканування карток із застосуванням різних систем розпізнавання текстів. Ідеального карткового каталогу, який би відповідав завданням інформаційного пошуку в автоматизованому режимі, не існує через те, що, по-перше, каталожна картка має недостатній обсяг інформації; по-друге, дуже часто каталоги не відповідають книжковому фонду. Перевагою сканування є висока швидкість введення інформації, але, на жаль, це позначається на якості оброблення та пошукових можливостях електронного каталогу. У більшості випадків для вірного заповнення полів електронної бази даних необхідно мати перед собою джерело інформації, і це другий підхід - каталогізація фонду "з полиці". При цьому каталогізатор працює безпосередньо з виданням і здійснює його опис так само, як і у відділі обробки. Такий метод має системний характер, оскільки каталогізуються не всі без винятку книги, а відібрані за певним критерієм, наприклад, за тематикою чи роком видання. Значно скорочуються витрати часу на каталогізацію при кооперації з іншими бібліотеками за умови узгодженої роботи всіх учасників цього процесу. Каталогізація "з полиці" дозволяє створити більш якісний електронний каталог ретроспективи, і, крім того, є можливість доопрацювання записів каталогу, зроблених на початкових етапах автоматизації, до необхідного сучасного рівня.
    Як правило, великий попит у користувачів, особливо наукових бібліотек, має електронний каталог статей з періодичних видань. Його створення - процес дуже трудомісткий. Щоб завжди мати актуальну інформацію з періодичних видань, необхідно здійснювати їхнє оброблення сучасними методами і в дуже стислі терміни. Для забезпечення оперативності надходження цієї інформації більшістю бібліотек приймається рішення про залучення до процесу розпису періодики працівників декількох структурних підрозділів. В ідеальному випадку - відбувається також координація роботи з іншими бібліотеками регіону. Отже, є декілька джерел інформації: видання, що розписуються в інших бібліотеках області, міста за принципом розподілення розпису, та видання, що обробляються у структурних підрозділах самої бібліотеки. Така робота стає ефективною за умови створення чітко продуманої технологічної схеми і обґрунтованого графіка, що вимагає підготовки ряду технологічних документів (інструкцій, правил заповнення полів, обов'язкових для всіх виконавців).
   В Україні вже розпочалося вирішення цих проблем на міжрегіональному рівні, але поки що лише між Кіровоградською, Чернівецькою, Вінницькою обласними бібліотеками. Сподіваємося, що коло учасників цього процесу з часом розшириться. Може виникнути питання: "Який же економічний ефект від цієї координації, і чи є він взагалі?". Безумовно є. Одна бібліотека розписує 20 назв періодичних видань, а записів отримує 40 -економія трудовитрат значна. Ряд обласних бібліотек мають досить солідні бази даних статей з періодичних видань, обсяги деяких з них складають до 300 тис. записів. Це вже є суттєвим ресурсом, оскільки те чи інше питання висвітлюється у ретроспективі. Більшість бібліотек світу при формуванні таких баз даних складають анотації. Анотація - це інтелектуальна праця бібліотеки. Аналогічні бази даних за кордоном є платними. Але справа не стільки в тому, щоб заробити гроші, скільки у нашому користувачеві. Це йому, в першу чергу, потрібна інформація про зміст документа, щоб зорієнтуватися стосовно необхідності і доцільності замовлення першоджерела. Дуже добре, що в Україні на рівні обласних бібліотек вже зрозуміли важливість цієї роботи.
   Ще декілька слів про періодичні видання. На сайтах обласних бібліотек можна знайти переліки видань, на котрі здійснюється передплата, деякі містять посилання на електронні версії видань, що є в регіонах. Це - корисна інформація для бібліотечного сайта. Але давайте подумаємо над тим, як можна поліпшити рівень сервісу віддаленого користувача. На наш погляд, створення системи посилань від каталогів періодичних видань на зміст журналів, що розміщені на сайтах видавництв, які їх випускають, значно розширить можливості бібліотек у задоволенні запитів користувачів. Тобто, вони, не заходячи в бібліотеку, отримують інформацію не тільки про надходження того чи іншого журналу, але й про його зміст. Таким чином, роль каталогів періодичних видань як важливого елемента довідкового апарату суттєво зростає. Зауважу, що про такий підхід уже йшлося раніше. Можливо, через те, що обласні бібліотеки ще не були готові до таких нововведень, можливо, не зовсім зрозуміло було висвітлено матеріал, але до цього часу такого підходу у практичній роботі обласних бібліотек немає. Сподіваємося, що після конференції буде зроблено спробу запровадити ці новації.
    Розглянуто лише питання стосовно електронних каталогів, але бібліотеки України готують і виставляють у мережі й інші бази даних, зокрема краєзнавчого спрямування. Різноплановий підхід до побудови і наповнення цих баз даних дозволяє виявити елементи, що притаманні саме даній бібліотеці, наприклад: багатоплановий, легкий пошук - на Кіровоградському, Сумському сайтах; добре структурована інформація - на Рівненському; так звані фактографічні бази даних (календарі знаменних і пам'ятних дат) - на сайтах Волинської, Донецької, Тернопільської бібліотек. До повнотекстових можна віднести зібрання видань Вінницької, Волинської обласних бібліотек і, безумовно, "Віртуальний читальний зал" Кіровоградської бібліотеки. При цьому хочеться звернути вашу увагу на чітку назву цієї унікальної бази даних, обсяг якої становить понад 2 тис. сторінок рідкісних і цінних видань в електронному форматі. Існують й інші бібліографічні бази даних, хоча інколи виникає питання, чи можна їх так назвати, і чи потрібно взагалі було їх створювати.
    Бібліографічна база даних, на наш погляд, має містити опис як опублікованих, так і неопублікованих документів. Зокрема, крім книг, статей, є доповіді, тези, авторські свідоцтва та патенти, звіти, дисертації та багато інших видів документів, до яких, звичайно, додаються повний бібліографічний опис, набір ключових слів і рубрикаційні шифри, що розкривають тематику і зміст документа, а також, обов'язково, реферати або анотації. Шифри, ключові слова і дескриптори мають підтримувати жорстку структуру опису за відповідними полями, що забезпечує оперативний пошук.
    Тож, коли і в яких випадках необхідно створювати бази даних? Можливо, це потрібно, якщо:
    - бібліотека знаходиться віддалено від ресурсо-утримувача, який має вихід в Інтернет;
    - бібліотеці не вистачає фінансів на придбання чи замовлення ресурсів, інформацією про які вона володіє;
    - точно відомо, що необхідні ресурси на ринку відсутні, і адекватної заміни їм немає;
    - бібліотека має спеціалістів, що здатні створити ресурси, на які у регіоні є попит, але немає фірм для їхнього виготовлення.    Навіщо, наприклад, одній з обласних бібліотек створювати бази даних "Офіційні документи України", якщо існує "Ліга-Закон", діє сайт Верховної Ради України і, практично, всі обласні бібліотеки мають доступ до Інтернету? Тобто, перед тим, як створювати інформаційні ресурси, необхідно вивчити ринок і подумати, що можна зробити власними силами, а що ні. Адже часто бібліотеки беруться за розробку власних баз даних, враховуючи, що такі БД, підготовлені професіоналами, вже існують.
    Декілька слів про бібліотечні сайти взагалі, оскільки вони також є електронним продуктом, створеним бібліотекою. На сьогодні 18 бібліотек, тобто 70 відсотків, мають власні сайти. Тепер вже легше перерахувати ті бібліотеки, в яких вони відсутні. Приємно відзначити, що відбувається розвиток цього ресурсу. Бібліотеки удосконалюють його версії, змінюють дизайн, розміщують нову інформацію і вивчають думку користувачів щодо нього. Але головне - у цьому році відбулися суттєві зміни в усвідомленні бібліотеками необхідності організації роботи з обслуговування віртуальних користувачів. Якщо раніше сайт розглядався лише як засіб надання інформації про бібліотеку, її фонди, послуги, то тепер постало дуже важливе завдання - видати інформацію і задовольнити запит користувача. Поки що це - надання довідок про наявність певного документа у фонді, списку необхідних видань, відповідей на прості запитання користувачів. Але це є дуже важливим, оскільки розвиток Інтернету відкрив для бібліотек можливість вийти на новий рівень обслуговування користувачів - віртуальний, тобто на новий етап освоєння всесвітньої мережі бібліотеками, що надалі буде розвиватися дуже швидко.
    Піонерами у цьому питанні є Вінницька і Рівненська обласні бібліотеки. Іншим бібліотекам доречно скористатися їхнім досвідом і зробити на своїх сайтах розділ "Віртуальна довідка". Це не вимагатиме багатьох зусиль автоматизаторів, але додасть роботи бібліографам, які відразу ж дізнаються про потреби віртуальних користувачів. Їх також необхідно обслуговувати і, можливо, ще краще, ніж реальних. Настав час відповісти на запитання користувача, чи може він замовити літературу через Інтернет; в якому приміщенні, залі, відділі знаходиться книга, (з тим щоб не витрачати час на її пошук); скільки потрібно чекати виконання замовлення; а якщо документ на час запиту виданий, то через який термін він повернеться до бібліотеки.
    В цілому необхідно забезпечити більш широке використання електронної пошти бібліотеки, посилити увагу до віртуального сервісу, адже підбір новин, різноманітні листи розсилок, організація інтерактивного спілкування, Інтернет-конференції - все це дозволяє бібліотекам підвищити суспільний статус, розширити свої функції за рахунок забезпечення доступу до інформації, а також організації віртуального спілкування читачів у світовому інформаційному просторі.
    Незважаючи на те, що досить часто обговорюється питання створення бібліотечних сайтів, до всього вищесказаного потрібно додати: процес їхнього удосконалення нескінченний. Інколи дивишся на сайти і дивуєшся: "Що це таке - ЕДД???". Навіть бібліотекар не завжди здогадається, що це електронна доставка документів, а вже така назва, як "електронна бібліотека" (коли насправді її там немає) може повністю відвернути користувача, тому що у цьому розділі, як правило, зібрано бібліотеку посилань або близько 10 статей бібліотекарів у електронному вигляді. Тема електронних бібліотек сьогодні є однією з найпопулярніших у світі. Але до цього часу ще не зовсім зрозуміло, що це таке - сам термін викликає суперечки. При цьому точно відомо, що створювати їх потрібно. Існують окремі сайти з назвою "електронна" або "віртуальна" бібліотека. Проте ці назви з'являються через нерозуміння суті поняття. Частіше за все, ніяка це не бібліотека, а сайт, на якому розміщено посилання на колекції документів у машиночитній формі, котрі переміщуються у мережевому інформаційному просторі.
    В останні роки у більшості розвинених країн світу розроблено десятки проектів, спрямованих на створення електронних бібліотек, а сам термін "електронна бібліотека" не сходить зі сторінок професійних видань і все частіше звучить на наукових семінарах, конференціях, у засобах масової інформації. Хоча це поняття до сьогодні не має чіткого визначення. Під терміном "електронна бібліотека", з одного боку, розуміють бібліотеку, яка зберігає свої фонди не на традиційних, а на різних машинних носіях інформації і має можливість обміну даними на основі використання різних сервісів Інтернету. З іншого боку, багато спеціалістів стверджують, що електронна бібліотека є функцією сучасної бібліотеки, її елементом, підрозділом. Тобто, вважається можливим створювати електронну бібліотеку в середині звичайної бібліотеки, яка здійснює традиційне обслуговування користувачів і зберігає фонди на традиційних носіях інформації. У цьому випадку під електронною бібліотекою мається на увазі комплекс взаємопов'язаних різноманітних носіїв інформації і засобів, що забезпечують доступ користувачів до ресурсів. Вважається, що електронна бібліотека повинна "вирости" з традиційної в ході автоматизації бібліотечних процесів, появи і нарощування електронного потенціалу й масивів електронних документів. Електронні бібліотеки - це складні інформаційні системи, які є сховищами знань. Основним їхнім досягненням є гнучкість організації інформації, що надається в електронній формі, доступ до якої здійснюється засобами комп'ютерних комунікацій. Як правило, електронна бібліотека має таку структуру: електронний каталог, інтерфейс доступу, сервісні додатки і репозитарій. Вона надає інформацію в єдиному вигляді незалежно від її місцезнаходження. Репозитарій є централізованою базою даних, в якій об'єкти можуть зберігатися і у зовнішніх файлах, але вони завжди будуть доступні через репозитарій.
    На думку зарубіжних спеціалістів, бібліотеки XXi століття - це електронні бібліотеки, які являють собою мережу, що з'єднує їх із зовнішнім світом через електронні технології. Деякі вітчизняні спеціалісти під електронною бібліотекою розуміють сховище електронних документів, оснащене механізмами для ефективного доступу і роботи з ними. В перспективі, мабуть, у недалекому майбутньому, фонди, каталоги, повнотекстові ресурси всіх бібліотек будуть розглядатися як складові частини єдиної електронної бібліотеки. Тоб-то, електронні бібліотеки відрізняються від традиційних не тільки і не стільки тим, що використовують електронний формат видань, а, в першу чергу, тим, що забезпечують доступ до віддаленого, розподіленого та різноманітного ресурсу за допомогою телекомунікаційних технологій.
    Існують й інші поняття, зокрема такі, як "віртуальна бібліотека". "Віртуальною" можна назвати бібліотеку, документи якої зберігаються в машиночитній формі і котрі отримує користувач, який звертається до пошукових машин глобальної мережі, не обов'язково будучи читачем бібліотеки. Інші спеціалісти вважають, що віртуальна бібліотека - це розподілена у просторі телекомунікації мережа загального користування, орієнтована на обмін даними між бібліотеками. Середовище віртуальної бібліотеки складається із ряду бібліотек, територіально віддалених одна від одної, які виконують функції інтегрованого спілкування та отримання інформації про бібліотечні ресурси.
    Вже у недалекому майбутньому ці питання будуть розглядатися більш конкретно. Тоді обов'язково виникнуть проблеми, пов'язані з метаінформацією. Під метаінформацією маються на увазі електронні класифікації, тезауруси, моделі надання бібліографічних даних для каталогізації різних об'єктів "електронних бібліотек", використання протоколів взаємодії і мовних запитів. Приємно, що ми в Україні вже зараз (до речі, одними з перших серед країн СНД) підійшли до впровадження метаданих у практику роботи бібліотек. Допоміг у цьому портальний проект. Знайшлись у нас спеціалісти, які розробили методичні матеріали з цього питання, зокрема, працівники Кіровоградської обласної бібліотеки Це - великий крок вперед у розвитку бібліотек України, і не тільки в питанні створення регіональних порталів, а й в усвідомленні необхідності організації електронних бібліотек. Адже система метаданих є центральним логічним компонентом будь-якої електронної бібліотеки. Подібно до того, як бібліотечний каталог організує одиниці зберігання бібліотечних фондів у єдину систему, навколо якої будуються технології, система метаданих організує сукупність електронних інформаційних ресурсів.
    Одне з найважливіших питань сьогодні - кооперація роботи бібліотек. Весь світ прагне до співробітництва - бібліотеки об'єднуються за регіональними, відомчими та іншими ознаками в консорціуми саме для роботи з електронними ресурсами. Пройде якийсь час, і постане необхідність об'єднання бібліотечних, архівних та музейних закладів з метою створення зведених каталогів і повнотекстових баз даних регіону. В Україні поки що цей процес іде вкрай повільно, але рано чи пізно великі бібліотеки регіонів усвідомлять необхідність координації і кооперації своєї діяльності. Для цього, безумовно, слід вирішити ряд проблем: забезпечення інформаційного і лінгвістичного сполучення електронних каталогів і баз даних; наявність засобів, що забезпечують доступ до них через web-сервер. Корпоративні підходи до створення електронних ресурсів вимагають відповідної реорганізації управління фондами на основі взаємодії з іншими бібліотеками. Під реорганізацією управління необхідно розуміти перехід від "ізольованої незалежної моделі" до "відкритої", що передбачає тісну взаємодію з партнерами для спільного обслуговування користувачів у режимі розподілення фондів бібліотек. Цей процес потребує перегляду організації внутрішньої роботи в бібліотеці. Прикладом такої реорганізації можуть стати:
    - Перегляд політики комплектування - рідко запитувані видання, зокрема журнали, можна отримати з інших бібліотек у тимчасове користування або у вигляді копій.
    - Реорганізація відділів оброблення документів, оскільки відбуватиметься масове копіювання бібліографічних записів із зовнішніх джерел. При цьому, як правило, між учасниками консорціумів укладаються угоди.
    Які ж основні аргументи на користь участі бібліотек у консорціумі? Це - можливість для скорочення термінів і підвищення ефективності впровадження технологічних інновацій? Ні, не тільки. Динаміка підвищення цін на книжкову продукцію спричинить скорочення комплектування виданнями, через що бібліотекарі намагатимуться надати читачеві можливість знайти книгу в іншій бібліотеці, якщо її немає за місцем звернення.
    Стрімко плине час, і якщо ще декілька років тому обговорювалося питання про доступ до Інтернет та його використання, то сьогодні вже йдеться про електронні ресурси, створені самими бібліотеками. Інколи дивуєшся, як при такому обмеженому фінансуванні бібліотекарі так активно просуваються в питаннях опановування інформаційних і телекомунікаційних технологій, а найпотужніші бібліотеки регіонів впевнено і послідовно, незважаючи на всі труднощі, роблять значний внесок у справу просування України до інформаційного суспільства.
    Міністерство, у свою чергу, намагається допомогти бібліотекам у вирішенні їхніх проблем. Нещодавно Уряд України затвердив Програму розвитку культури на період до 2007 року (6 серпня 2003 року, № 1235), відповідний розділ якої - "Модернізація закладів культури" - стосується бібліотек. У ньому йдеться про: підключення публічних бібліотек до мережі Інтернет; створення на базі бібліотек центрів, що надають доступ населенню до інформації; розробку бібліотечних стандартів, пов'язаних із застосуванням комп'ютерних технологій; корпоративну каталогізацію бібліотек тощо. Сподіваюсь, що ця програма буде фінансуватися як з державного, так і з місцевого бюджетів. Цей документ є вагомою підставою для вирішення цих проблем та доведення владним структурам необхідності забезпечення бібліотек відповідним обладнанням, технікою, каналами зв'язку.
    Плідної всім роботи, віри у власні сили, надії на творчу перспективу, любові ваших користувачів (і реальних, і віртуальних), мудрості в реалізації усіх ваших планів!   

І н ф о р м у є м о

У бібліотеках України для дітей з 15 по 24 березня проходив щорічний Всеукраїнський тиждень дитячої та юнацької книги. Свято урочистого відкриття Тижня відбулося 16 березня у місті Чернівці в Обласному центрі естетичного виховання "Юність Буковини", і було присвячено 190-й річниці від дня народження Т.Г. Шевченка. Воно проходило як театралізоване дійство за участю самодіяльних дитячих колективів м. Чернівці, гостями його були представники Міністерства культури і мистецтв України, Чернівецької обласної державної адміністрації, Чернівецького обласного управління культури, Національної бібліотеки України для дітей, а також письменник, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка, премії ім. Я. Галана, директор Державного спеціалізованого видавництва дитячої літератури "Веселка" Я. Гоян; прозаїк-казкар В. Мельник; поетеси О. Приходько-Возняк та О. Савченко-Гнатюк; представники редакцій всеукраїнських дитячих журналів "Барвінок", "Соняшник", "Пізнайко" і видавництв "БУКРЕК", "Золоті литаври", "Прут", "Рута".
Свято урочистого закриття відбулося 24 березня у Національній бібліотеці України для дітей і присвячувалося Міжнародному дню дитячої книги та Дню гумору. Юні читачі зустрілися з письменниками та видавцями дитячих книжок і журналів, з улюбленими літературними героями. Діти залюбки брали участь у різноманітних конкурсах та вікторинах, а виступи юних талантів надали особливого колориту цьому святу дитячої книги.