Наша адреса: 03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
	Пошук по сайту

Геній — це одвічна загадка

2009 рік оголошено ЮНЕСКО Роком Миколи Васильовича Гоголя. 1 квітня світова літературна громадськість відзначатиме 200-річчя геніального митця і мислителя, великого російського і українського письменника.

Геній — це одвічна загадка. Статті, монографії, дослідження — все, що було написане про життя і творчість М. Гоголя протягом майже двох століть набагато перевершило його творчу спадщину, але таїна великого сина української землі залишається нерозгаданою. Численні таємниці, містичні збіги супроводжували М. Гоголя задовго до народження і після смерті, відбивалися в його творчості, викликали численні дискусії. Коли і де народився автор «Вечорів на хуторі біля Диканьки» і «Мертвих душ» досі точно не встановлено, чому не одружився, адже поруч з ним були такі прекрасні жінки, як Анна Вільєгорська, Зінаїда Волконська, Олександра Смирнова-Россет. Що за хвороба знесилювала і мучила письменника? Який злам відбувся в його свідомості, що призвело до написання «Вибраних місць із листування з друзями» — книги, яка викликала вибух негативних відгуків у суспільстві? Що сталося з другим томом «Мертвих душ» — чи справді митець спалив його напередодні смерті? І чому, власне, помер М. Гоголь, з якою метою він в останні роки свого життя відмовлявся від земних радощів? На всі ці запитання немає однозначних відповідей... Численні «чому?» виникають навіть при поверховому знайомстві з творчою спадщиною М. Гоголя. Чому на сумній ноті завершується «Сорочинський ярмарок» — найвеселіша повість зі щасливим закінченням? Як в поетичні «Вечори на хуторі біля Диканьки» потрапила історія про Івана Федоровича Шпоньку та його тітоньку? Що об’єднало в один цикл «Миргород» сумну історію про старосвітських поміщиків, героїко-трагічну епопею «Тарас Бульба», по-справжньому страшну казку про Вія і анекдотичну оповідь про сварку двох миргородців?

Творчість Миколи Гоголя —унікальне явище для всього світу. Двом великим культурам — як українській, так і російській, він належав однаковою мірою, дві мовні стихії живили його творчість. «Сам не знаю, яка в мене душа, хохлацька чи російська. Знаю тільки те, що ніяк би не надавав переваги ні малоросіянинові перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином», — листом до О. Смирнової-Россет Микола Васильович відповів на питання, яке зараз породжує бурхливі дискусії.1 Взаємозв’язок цих двох начал у душі митця виявився плідним не лише для його творчості, а й для розвитку обох культур. За місцем народження, вихованням, духовними інтересами М. Гоголь був українцем, за місцем духовного становлення, за мовою — належав Росії.

Син Полтавщини, земляк Г. Сковороди та І. Котляревського, Микола Васильович ніколи не втрачав зв’язок зі своєю Батьківщиною, родинним гніздом. Україна була для нього не лише місцем, де він народився і виріс, а й цілющим джерелом, яке щедро живило душу письменника. Її образ надихав маленького петербурзького чиновника, невдаху-поета, автора вщент розкритикованого «Ганца Кюхельгартена» на створення безсмертних «Вечорів на хуторі біля Диканьки», що одразу ж полонили серця найрізноманітніших читачів — від набирачів типографії до О. Пушкіна. Дотепний і щирий пасічник Рудий Панько відкрив для жителів похмурої Північної Пальміри (а згодом — і для всього світу) Україну: красу її травневої ночі і велич Дніпра, купальський цвіт папороті і різдвяні колядки, парубоцькі гуляння і кумедні каверзи чорта, героїчне козацьке минуле і веселу круговерть Сорочинського ярмарку. У барвистих картинах та ідеалізованих чарівних краєвидах постало зі сторінок «Вечорів...» романтизоване українське життя. Годі було шукати у цих творах реалізм — М. Гоголь створив поетичний міф про Україну, якому судилося вічне життя.

Але навіть у наскрізь життєрадісних «Вечорах...» уже відчувався той трагізм, що згодом чорним крилом ляже на життя і творчість письменника, викличе нестримні сльози крізь гіркий сміх, призведе до важких душевних драм. Трагічні і містичні ноти ще виразніше зазвучать у його наступних повістях — «Миргороді» та «Арабесках». «Сумно жити на цьому світі, панове!..», — так закінчив М. Гоголь цикл свої останніх повістей української тематики. Уже не ховаючись під маскою веселого пасічника, він відкривав читачам свою душу, назавжди зранену усвідомленням розриву між тим, як повинно бути і тим , що є насправді.

М. Гоголь нерідко сприймав Петербург як витвір диявола, про що свідчать похмура містика і гіркий реалізм «Шинелі», «Носу», «Записок божевільного». Він гостро відчував духовну потворність людей, і його герої, так звані «мертві душі» (Городничий і Чічіков, Хлестаков і Манілов, Плюшкін і Собакевич), народилися під пером письменника як протест проти всього, що заважає людині вільно дихати і жити в гармонії із собою і світом. З іншого боку, у цих образах втілилася геніальна здатність М. Гоголя, про яку говорив О. Пушкін, показати людську ницість так, щоб вона кидалася в очі всім, яку мав на увазі Т. Шевченко («Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже»), і яку сам письменник пояснив читачам з разючою відвертістю: «Герои мои потому близки душе, потому что они все из души; все мои последние сочинения — история моей собственной души… Вот как это делалось: взявши дурное свойство мое, я преследовал его в другом званье и на другом поприще, старался себе изобразить его в виде врага, нанесшего мне смертельное оскорбление, преследовал его злобой, насмешкой и всем чем ни попало. Если бы кто увидел те чудовища, которые выходили из-под пера моего вначале… он бы, точно, содрогнулся… Тут-то я увидел… в каком ужасающем для человека виде может быть ему представлена тьма и пугающее отсутствие света. Я увидел, что многие из гадостей не стоят злобы; лучше показать всю ничтожность их, которая должна быть навеки их уделом». 2 Може, саме в цих рядках М. Гоголь дав нам можливість зазирнути в таємниці своєї творчої лабораторії, у найпотаємніші куточки своєї душі.

Не дивно, що читачі, побачивши себе, як у дзеркалі, у героях «Ревізору» та «Мертвих душ» жахнулися. У розпачі М. Гоголь не слухав друзів, які казали, що коли читачі або глядачі сердяться, то автор досягнув своєї мети; втікав з Петербургу до Риму, який називав «батьківщиною душі», прагнув знайти відповідь на пекуче питання: що ж робити, щоб оживити мертві душі? Він же любив своїх героїв, любив їх усіх — і героїчного Тараса Бульбу, і нікому не потрібного Акакія Акакійовича, і добрих старосвітських поміщиків, і шахраїв-чиновників, і пройдисвіта Чічікова, і духовне руйновище Плюшкіна. Ця любов, гірка і по-батьківськи вимоглива, прагнення простягнути руку допомоги будь-кому з них була незрозумілою, певно, нікому з читачів. М. Гоголь вірив у Божу іскру добра і духовності у кожній людині. Як її розпалити, як врятувати людину від страшної прірви — про це не міг знати навіть такий геній...

У середині 1840-х років настав справжній злам у свідомості митця. Йому здалося, що шлях до порятунку людства знайдено. Навіть більше — цей шлях відомий уже давно, про нього лише потрібно вчасно нагадати. Відродження суспільства письменник вбачав лише через духовне самовдосконалення окремої людини, через її шлях до Бога. Не можна сказати, що до такого висновку М. Гоголь прийшов раптово. Він виріс в атмосфері релігійної сім’ї, набожною людиною була мати, Марія Іванівна, від якої ще хлопчиком Микола Васильович почув про Страшний Суд, про муки грішників у пеклі — згодом він згадував цю розповідь як найсильніше враження дитинства. Усе життя М. Гоголь був глибоко віруючою і по-християнськи аскетичною людиною, та й у його творчості тема боротьби Бога і диявола, світла з темрявою, добра зі злом з ранніх творів лишалася наскрізною.

Беручи на себе роль апостола, М. Гоголь розпочав писати твори суто духовного змісту: «Роздуми про Божественну Літургію» і «Вибрані місця із листування з друзями». Дивовижна прозорливість генія, розуміння найскладніших духовних процесів буття поєднувалася в них зі святою наївністю в питаннях політичних та соціальних. Тому його не зрозуміли, навіть не хотіли розуміти сучасники, які після перших революційних спроб і в Російській імперії, і за кордоном жили в передчутті корінних суспільних змін. Його не зрозуміли і нащадки, які спробували змінити цей світ насильством — і отримали повне фіаско. Та й в третьому тисячолітті думки М. Гоголя, лишаючись актуальними, звучать непопулярно і непереконливо: «...Благосостояние общества не приведут в лучшее состояние ни беспорядки, ни пылкие головы. Брожение внутри не исправить никакими конституциями… Общество образуется само собою, общество слагается из единиц. Надобно, чтобы каждая единица исполнила должность свою. Нужно вспомнить человеку, что он вовсе не материальная скотина, но высокий гражданин высокого небесного гражданства. Покуда он хоть сколько-нибудь не будет жить жизнью небесного гражданина, до тех пор не придет в порядок и земное гражданство». 3

Одна людина, навіть геній, цілий світ за допомогою слова врятувати не може. Примирити непримириме М. Гоголю не вдалося — певно, у цьому і були джерела страшної трагедії, по-суті, загибелі в сорокатрьохрічному віці. Змучений відчаєм і самотністю, письменник вирішив не чинити опір смерті, знищивши перед цим готовий другий том «Мертвих душ».

Як бачимо, М. Гоголю, попри всю його славу першого письменника Росії після загибелі О. Пушкіна, за життя не щастило на читацьке розуміння майже ніколи. Не поталанило і після смерті. Олесь Гончар назвав його зацькованим з усіх боків генієм. Маємо належно оцінити духовну велич М. Гоголя, який гідно і щиро служив Слову і ніс його людям, який прийшов у світ задля вдосконалення людства і духовного просвітництва кожного з нас, хто живе і сьогодні.

Розповідь про духовне життя великого письменника і мислителя стосується і розмови про відзначення його ювілею у дитячих бібліотеках. При популяризації його творів серед читачів-підлітків слід враховувати деякі фактори. Творчість М. Гоголя більш-менш відома читачам-учням 5-9 класів завдяки шкільній програмі. Але ж та сама шкільна програма з нав’язуванням дітям творів, які є складними навіть для дорослих читачів, часто-густо, як це не сумно, назавжди відбиває у дітей будь-яке бажання читати класичні твори, сприймаючи їх творчо і вдумливо. Особливо це стосується таких складних авторів, як М. Гоголь. На щастя, бібліотекар дитячої бібліотеки не зв’язаний жорсткими програмними рамками і при вмілому підході може всерйоз зацікавити ним дітей. Для цього є всі передумови: романтично налаштованим читачам і любителям фентезі можуть сподобатися славнозвісні «Вечори на хуторі поблизу Диканька», тим, хто захоплюється літературою жахів, варто запропонувати «Вія», читачів, які виявляють цікавість до героїчної української історії, не може залишити байдужими «Тарас Бульба», елементи містики роблять привабливими для підлітків «Петербурзькі повісті», а щодо героїв «Ревізору» варто прислухатися до думки знаменитих нестайківських Яви та Павлуши: «Комедія — отака! Якщо добре поставити — пупа порвеш!». А от «Мертві душі», зважаючи на численні відгуки дев’ятикласників, видаються підліткам найчастіше нудними. Взагалі М. Гоголя можна назвати класиком «на виріст», адже твори його не лише захоплюють, вони пробуджують думку, виховують вдумливого читача, і, певно, саме в цьому їх величезне виховне значення.

Щоб надати бібліотекарю можливість правильно зорієнтуватися в розстановці акцентів під час проведення гоголівського ювілею, радимо провести серед читачів-учнів 8-9 класів міні-анкетування «Мій М.Гоголь», запропонувавши їм наступні запитання:
1. Які твори Миколи Гоголя ти читав?
2. Який твір тобі сподобався найбільше?
3. Який твір тобі не сподобався?
4. Чи можеш ти назвати улюбленого гоголівського героя і того, хто викликав у тебе найбільшу антипатію?
5. Які ти знаєш фільми, створені за творами М. Гоголя?

Останнє запитання анкети допоможе бібліотекарю наблизити до читачів письменника за допомогою телебачення: адже фільми діти дивляться  охочіше, аніж читають! А М. Гоголю в кінематографі пощастило більше, ніж будь-якому класикові: важко назвати його твір, який не було б екранізовано, а той двічі-тричі («Вечори на хуторі біля Диканьки», «Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Нікіфоровичем», «Сорочинський ярмарок», «Вій», «Ревізор», «Мертві душі», «Шинель», «Ніс»). Добре, коли в дитячій бібліотеці буде можливість провести відеогодину «Герої М. Гоголя не екрані», під час якої можна розповісти дітям про історію екранізацій гоголівських повістей, продемонструвавши уривки з кінофільмів. Аналогічними заходами можуть бути також години мистецтв «Чи знаєте ви українську ніч?: М. Гоголь і живопис», «Гортаючи сторінки опер: М. Гоголь і музика», «Театр і М. Гоголь».

Як визначають дослідники дитячого читання, так званий «метод мо-стів», коли відбувається поступовий перехід від простого до складного, може бути дуже ефективним під час залучення дітей до читання. Вва-жаємо, що цікавим заходом для читачів-учнів 5-6 класів стане бібліографічний огляд літератури біля тематичної полички «Герої книг читають М. Гоголя», на якій будуть представлені твори М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять», О. Вишні «Все життя з Гоголем», В. Крапівіна «Бронзовый мальчик», «Клад на Смоленской улице», «Золотое колечко на границе тьмы», В. Нестайка «Незнайомець з тринадцятої квартири», І. Василенка «Артемко», А. Алексіна «Сашко і Шурко». Певно, дітей зацікавить, як сприймали М. Гоголя їхні ровесники. Наприклад, малий Павлуша Губенко (майбутній Остап Вишня) прагнув швидше навчитися читати, щоб дізнатися з повісті свого великого земляка про Сорочинський ярмарок; хлопчика Славка та його товаришів з післявоєнної Тюмені надихнула «Ніч перед Різдвом» на колядування... з революційними піснями (В. Крапівін «Золотое колечко на границе тьмы»), вже згадувані Ява і Павлуша захопили виставою «Ревізор» усе село, аж до стареньких бабусь і діда Салимона: «Молодець автор! Знає жизнь!». До того ж, проведення такого заходу може дати подвійний ефект: не лише наблизити дітей до творчої спадщини М. Гоголя, але й популяризувати призабуті читачами твори дитячої літератури.

Звісно, без такої традиційної форми роботи, як книжкова виставка, у бібліотеці не минає жодний масовий захід. Так, до 200-річчя М. Гоголя в Національній бібліотеці України для дітей оформлено книжкову виставку «Гірким сміхом своїм засміюся», на якій представлено як твори письменника, так і літературу про нього. Також можна оформити книжкову виставку-портрет «О Гоголь!.. Наш безсмертний Гоголь!..» (інші назви: «Вічна свіча М. Гоголя», «Великий син України») ( додаток 1). Підбираючи книжки до виставки, добре було б представити видання М. Гоголя, які ілюстрували різні художники, а цитатами до розділів можуть бути висловлювання самого письменника, або слова про нього сучасників і нащадків (О. Пушкіна, Т. Шевченка, В. Розанова, Ф. Достоєвського).

Відкриттю читачами-учнями 8–9 класів складного духовного світу митця сприятиме літературно-музичний вечір «Таїна Миколи Гоголя» (додаток 2). У ході його проведення пропонуємо використати цікаві факти з біографії М. Гоголя, його листи, а також інсценівки уривків гоголівських творів. Вважаємо, що такий захід викличе у читачів цікавість до біографії і творчої спадщини великого письменника.

М. Гоголь і Україна — тема практично невичерпна. Щоб ознайомити читачів з деякими її аспектами, варто згадати таку форму роботи, як читацька конференція. Для проведення читацької конференції «Україна в житті і творчості Миколи Гоголя» серед читачів-учнів 8–9 класів пропонуємо наступні питання:
1. Родинне гніздо Миколи Гоголя: М. Гоголь і Полтавщина.
2. Українські звичаї і обряди у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки».
3. Українська міфологія у творчості Миколи Гоголя.
4. Минуле України: історія і епос («Тарас Бульба» Миколи Гоголя).
5. Вшанування пам’яті М. Гоголя в Україні.

Вважаємо, що цікавість та захоплення читачів викличе і літературна вітальня «Гоголівські вечорниці» (додаток 3), де вони зможуть уявити себе в ролі того чи іншого героя, позмагатися у знанні творів М. Гоголя, стати учасниками численних конкурсів. Такий захід можна вважати як літературним, так і народознавчим, оскільки за допомогою творів М. Гоголя діти ознайомляться водночас зі звичаями та традиціями нашого народу, які майстерно і з великою любов’ю описав наш великий співвітчизник. Певно, вікову категорію для такого заходу уточнювати непотрібно, адже його учасниками можуть бути і діти, і дорослі. Аналогічний захід проводився в Національній бібліотеці України для дітей.
Якби М. Гоголь творив у наш час, то, напевно, його фантастично-романтичні твори («Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Вій») здобули б заслужену популярність серед любителів фентезі — його по праву можна вважати одним із родоначальників української фантастичної літератури. Для читачів-підлітків пропонуємо «видати» усний журнал «Вій: М. Гоголь і українська фантастика», на сторінках якого добре було б згадати також наступників письменника (зокрема В. Королева-Старого), які у своїй творчості неодноразово зверталися до української народної демонології. При підготовці усного журналу можна використати народні перекази і легенди, загадкові містичні факти з життя тощо.

Для того, щоб читачі глибше ознайомилися з життєвим і творчим шляхом М. Гоголя та з відображенням його творів у мистецтві, рекомендуємо провести інтелектуальну гру «Розумники й розумниці» для читачів-учнів 8–9 класів (додаток 4).

За думкою відомого російського письменника В. Астаф’єва, щоб зрозуміти М. Гоголя, «потрібно або народитися Гоголем, або, удосконалюючись духовно, долаючи в собі читацькі стереотипи... навчитися читати і мислити заново». 4 Пізнавати його таємниці — означає не лише розкриття секретів творчості митця. М. Гоголь прийшов у цей світ для того, щоб ми зрозуміли себе.

До змісту Наступна