Письменник, який писав про війну
11 вересня 1912 року народився український письменник Дмитро Васильович Ткач. Більшість своїх творів автор присвятив дітям, висвітлюючи їх відвагу, хоробрість та патріотизм.
Дитинство письменника було тяжким. У роки голодомору восьмирічним хлопчиком Дмитро залишив свій дім. Разом з іншими безпритульними він поневірявся в пошуках хліба, аж поки не пристав до мандрівних артистів цирку. Згодом Дмитро розшукав свого дядька з Полтавщини, який віддав його до школи та прищепив любов до книги і читання, адже мав чудову бібліотеку.
Саме у цей період Дмитро Васильович, захопившись книжковими героями, вирішив написати оповідання про свої пригоди під час поневірянь з такими ж безпритульними, яким був і він. Його перші розповіді дядько показав письменнику Іванові Сенченку, з яким був знайомий. Письменнику оповідання сподобались, і він порадив Дмитру не кидати писання.
Після закінчення школи Дмитро Ткач відразу пішов працювати. Він був горновим і пресувальником на Дружківському металургійному заводі на Донбасі, потім працював на заводі у видавництві. Після закінчення служби у Військово-Морському Флоті юнак навчався у Криворізькому вчительському інституті.
Більшість творів письменника присвячені подіям Другої світової війни, адже сам Дмитро Васильович пройшов усю війну від початку до кінця. Він був моряком на бойовому кораблі «Шторм», який мало не щодня обстрілювали і торпедували німці. Але навіть під час війни він не покидав писати морські оповідання й повісті для дітей.
Після війни Дмитро Ткач працював у редакціях газет, був директором дитячого видавництва «Веселка». Він написав і видав повісті «Небезпечна зона» (1958), «Чорне сальто» (1962), романи «Плем'я дужих» (1957), «Арена» (1960), збірку прози «Спокійне море» (1974) та інші.
Письменника не оминули наслідки війни – він занедужав на невиліковну хворобу очей. Помер Дмитро Ткач у 1993 році. Своє життя письменник прожив гідно, засіявши його добірним зерном творів для дітей і дорослих.
