ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
(1871-1913)
«Обдарована від Бога дивовижної сили
поетичним талантом, Леся Українка
піднесла до нього і свій Дух, сягнувши
вершин, на які одважуються зійти
тільки генії».
Лариса Мірошниченко, літературознавець
Лариса Петрівна Косач, в майбутньому всесвітньо відома письменниця Леся Українка, народилася 25 лютого 1871 року в невеликому місті Звягелі (нині Новоград-Волинський) у шляхетній родині. Батько Петро Косач був юристом і громадським діячем. Мати Ольга Косач – письменницею (відома як Олена Пчілка), знавцем народних традицій. Батьки всіляко дбали про духовний розвиток дітей і ознайомлювали з народними традиціями. Письменниця, перекладачка і культурна діячка Леся Українка увійшла в історію літератури як авторка драматичних творів і поет-лірик. У своїх творах вона непримиренна до рабського приниження і запроданства, лицемірства й деспотизму, моральної убогості і тиранії. У них звучить велика любов до людини і віра у добро та справедливість.
Леся з народження була обдарованою. У чотири роки вона навчилася читати; в п’ять – писати і компонувати музичні п’єски; у шість – вишивати; в дев’ять – почала писати вірші; у тринадцять – почала публікуватися під своїм знаменитим псевдонімом Леся Українка; у дев’ятнадцять – написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Через хворобу Леся не відвідувала школу, а одержала блискучу домашню освіту завдяки батькам та приватним учителям, а потім систематично займалася самоосвітою. У дитинстві її справжньою пристрастю було фортепіано, яке їй, п’ятирічній Лесі, подарували батьки. Вона любила музику і мала до неї неабиякий хист. Проте безжальна хвороба – туберкульоз, яка почалася з переохолодження у Луцьку під час посвячення води на сильному морозі в річці Стир, позбавила Лесю можливості займатися музикою. Про це тремтливо, звертаючись до фортепіано, написала вона у вірші:
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
(«До мого фортепіано») |
Талант мужньої духом Лесі Українки з повною силою проявився у літературі. Перший її вірш «Надія», сумний і тривожний, був написаний у 9 років під враженням заслання її тітки Олександри в Сибір, бо та була небайдужою до народного страдання, власне як і всі у їхній великій родині. Слухаючи розмови дорослих про це, Леся написала у вірші:
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну…
(«Надія») |
У поетичному світі Лесі Українки поєднані драматизм, безвихідь і віра, сила волі, наполегливість, оптимізм. Сама вона зізнається:
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала...
(«Мій шлях») |
Перші поезії Лесі Українки, ще дитячі, позначені майстерністю, музичністю і разом з тим простотою. Це «Надія», «Конвалія», «На зеленому горбочку…», «Літо краснеє минуло…», «Русалка». У 1893 році у Львові вийшла перша прижиттєва збірка поезій «На крилах пісень». У її виданні брав участь Іван Франко. Друга поетична збірка «Думи і мрії» також вийшла у Львові у 1899 році. Третя збірка «Відгуки» (1902 р.) вийшла друком у Чернівцях.
Одним із вершинних досягнень творчості Лесі Українки є її драматургія: «Одержима», «Вавилонський полон», «Кассандра», «На руїнах», «Осіння казка», «У катакомбах», «Руфін і Прісцілла», «Айша та Мохамед», «На полі крові», «Йоганна, жінка Хусова», «Бояриня», «Камінний гість», «Оргія», «Адвокат Мартін» – близько 20 драматичних творів. Вони вражають новизною тем, красою вірша. Герої багато в чому схожі на автора – людину мужню, талановиту, з непохитною волею.
Леся багато подорожувала: Крим, Італія, Греція, Литва, Австрія, Швейцарія, Болгарія, Єгипет, Грузія. І це були не просто подорожі, а можливість лікувати хворобу. Леся навіть сама себе називала boule vegabonde, тобто клубок-мандрівник.
Леся Українка знала десять мов: українську, французьку, німецьку, болгарську, польську, російську, італійську, англійську, латину, давньогрецьку. Вона писала свої твори українською, російською, французькою та німецькою, перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської. Леся Українка переклала твори Генріха Гейне, В. Гюго, М. Метерлінка, А. Міцкевича. Їй також належать переклади гімнів з «Ріг-веди» (1890), поезій Давнього Єгипту (1910) та інші.
Поетеса знала дуже багато народних пісень, близько півтисячі. Їх з її голосу записував Микола Лисенко, а також її чоловік Климент Квітка.
Останні дні свого життя геніальна поетеса провела у Грузії. Там вона померла у 1913 році в оточенні рідних і друзів. Похована в Києві на Байковому кладовищі. Слова її героїні Мавки з «Лісової пісні» виявилися пророчими:
Ні, я жива, я буду вічно жити.
Я в серці маю те, що не вмирає! |
Повне зібрання творів Лесі Українки містить майже десять тисяч сторінок. Письменниці присвячено музеї, театри, пам’ятники, іменем Лесі Українки названо астероїд, а її портрет зображено на двохсотгривневій банкноті незалежної України.
Своєю творчістю Леся Українка збагатила і літературу для дітей. Свідченням знакової ролі її творчості у становленні літератури для дітей є заснована у 1971 р. літературна премія імені Лесі Українки, якою щорічно відзначають високохудожні твори для молодшого покоління.
Для дітей Леся Українка написала вірші та казки. Деякі драматичні твори також увійшли у дитяче читання. Усі ці твори представлено у збірках, які вийшли друком у XXI столітті в Україні.
Леся Українка – дітям (Львів : Апріорі, 2011).
Хотіла б я піснею стати (Тернопіль : Навч. кн. – Богдан, 2011).
Збірки для читачів-дітей молодшого шкільного віку зібрано вірші, казки, уривки з поем. Вірші надзвичайно ліричні, музикальні, сповнені оригінальних образів. У них рідна українська природа, домівка, сад, багато сонця, радість і очікування весни, дитяча безпосередність.
Поблискують черешеньки
В листі зелененькім,
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким.
Дівчаточко й хлоп’яточко
Під деревом скачуть,
Простягають рученята
Та мало не плачуть…
(«Вишеньки»). |
Майже в кожному вірші поетеси звучить любов до рідного краю (до рідної Волині), за якою вона тужила, вимушено подорожуючи світом, і яка так щиро йде від її серця. У вірші «Мамо, іде вже зима…» це майстерно передано через діалог матері і дитини, які спостерігають за пташкою взимку:
«Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?»
«Не боїться морозу вона
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної,
Жде, що знову прилине весна». |
Все у рідному краї хвилює від маленького деревця до зелененьких ярочків.
Онде балочка весела,
В ній хороші, красні села,
Там хати садками вкриті,
Срібним маревом повиті,
Коло сіл стоять тополі,
Розмовляють з вітром в полі.
(«Красо України, Подолля!») |
У цих віршах для дітей поетеса розповідає і про свій твердий характер в дитинстві:
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що болить?» – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда, –
Щоб не плакать, я сміялась.
(«Як дитиною,бувало…») |
У казках, які вміщені у збірках: «Про велета», «Давня казка», «Казка про Оха-чародія», «Три метелики», «Біда навчить», «Метелик», «Лелія», Леся Українка розповідає про життєву мудрість (надбання власного досвіду, праці), соціальні проблеми (життя бідних і багатих), символічні вчинки (краще заради волі й світла віддати життя, ніж навіки заснути у темному льосі), про братерство і єднання. Казки не завжди веселі, бо взяті із життя, в якому багато труднощів і прикрощів, і талановита поетеса вчить їх долати, як це робила вона сама.
Я любила вік лицарства… вибрані твори (Київ : Країна Мрій, 2008).
Лісова пісня : драма-феєрія у 3-х діях (Харків : Ранок, 2023).
У дитячі любі роки,
Коли так душа бажала
Надзвичайного, дивного,
Я любила вік лицарства. |
Я дивилась на малюнках
Не на гордих переможців… |
Погляд мій спускався нижче,
На того, хто розпростертий,
До землі прибитий списом,
Говорив: «Убий, не здамся!»
(«Мрії») |
Леся Українка, яка написала ці рядки, була такою в житті, такими ж були і її герої.
Серед вибраних творів, які вийшли у серії «Бібліотека школяра», поезії із прижиттєвих збірок Лесі Українки «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902). Це «Contra spem spero!», «Стояла я і слухала весну…», «Хотіла б я піснею стати…», «Як дитиною бувало…», «Мрії», «Трагедія» та поезії поза збірками: «Вишеньки», «Як я люблю оці години праці…», «Дим», «Напис в руїні», «І ти колись боролась, мов Ізраїль…», «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами» та інші. А також поеми «Давня казка», «Віла-посестра» і драматичні твори «Одержима», «Бояриня», «Лісова пісня».
У цих поезіях геніальної поетеси тісно переплелися її особисті болі та переживання з болями українського народу, поневоленого царською росією. В них звучить боротьба проти духовного рабства і суспільної пасивності.
У драматичній поемі «Бояриня» Леся Українка звертається до національної історії періоду другої половини ХVII століття, якому історики дали назву «Руїна». Тут на тлі сімейного життя авторка показує разючу відмінність звичаїв і побуту козацької старшини й російського боярства та спонукає українців гордо нести голову, а не хилити її додолу, засуджує національну зраду. В «Одержимій» Леся Українка звертається до біблійних подій і захоплюється сильним духом героїні.
Незаперечний шедевр у її драматургії – «Лісова пісня», написана далеко від України – в Грузі, яка народилася від туги за рідним краєм. «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними», – згадувала авторка. У «Лісовій пісні» органічно переплелися два світи – природа і людина. У ній Леся Українка розповідає про матеріальне і духовне в житті, про вічні людські цінності, добро і зло, про пошук гармонії. Драма-феєрія є справжнім гімном коханню. У ній, за словами Яреми Гояна, «чуємо на зорі третього тисячоліття предивні мелодії сопілки, що линуть із віковічної поліської пущі й будять нас, українців, з глибокого і довгого сну до життя під ласкавим сонцем, як розбудили прекрасну Мавку – Дух України…».