ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
«Не для слави, а для людей» - ці прості, але глибокі за змістом слова характеризують усю діяльність українського письменника-класика кінця 19 - початку 20 ст. Леся Семеновича Мартовича.
Лесь Мартович пройшов тяжкий, але чесний життєвий шлях. Його життя і самобутня творчість органічно пов’язані з чарівним куточком української землі у межиріччі Черемоша і Прута. За майже три десятиліття до початку 20 ст. в селянській родині цього чудового краю - Покуття - 12 лютого 1871 року народився Лесь Мартович. Батько його був писарем і вирішив за всяку ціну дати синові добру освіту. Вчився Лесь у сільській школі. Після її закінчення у 1882 році він вступає до польської гімназії в Коломиї. З 1892 року письменник навчається в Чернівецькому університеті на юридичному факультеті і в 1895 році складає перший юридичний іспит та одержує право працювати помічником адвоката. Починається його довга мандрівка по провінціальних містечках Галичини. Сіре життя галицької провінції, нудьга, а згодом і серйозна хвороба не давали змоги розвинути таланту письменника, але він все ж не покидав мрії про літературу і рвався до Льовова.
В 1898 році Лесь Мартович переїздить до Львова. З цього часу він систематична виступає зі своїми творами в галицьких газетах та журналах. В 1900 році у Львові виходить перша збірка оповідань письменника «Нечитальник», в 1903 році виходить друга збірка під назвою «Хитрий Панько», в 1905 році третя - «Стрибожий дарунок» і інші оповідання.
В 1909 році він складає іспити за університетський курс, а на -весні 1914 року, вже будучи тяжко хворим, одержує наукову ступінь доктора права. За своє життя Лесь Мартович написав 27 оповідань. Основною темою творів Леся Мартовича було нужденне життя трудового українського селянства Галичини в умовах його соціального і національного поневолення, а також твори з життя інтелігенції, які написані з дусі гострої, їдкої, викривальної сатири. Дуже виразно показав письменник трагізм становища селянства, його повну безправність, темряву і затурканість в оповіданнях «Лумера», «Мужицька смерть». Будучи юристом, Лесь Мартович чимало уваги приділив показу суті буржуазного суду як засобу пригноблення трудящих. Цій меті присвячені його драматичні сцени «За топливо», «За межу», «Зле діло».
Останні роки життя Лесь Мартович жив у селі Улицькому. Стан здоров’я письменника так погіршав, що він уже був не в змозі виконувати службові обов’язки. В ці роки написана його найбільша повість «Забобон».
Злигодні першої світової війни остаточно підірвали слабке здоров’я письменника. Взимку 1916 року його шлункова хвороба раптово загострилась і 11 січня 1916 року в селі Погариську на Львівщині на руках полонених солдат російської армії Лесь Мартович помер. Похоронили його в сусідньому селі Монастирок.
***
Найбільшої уваги заслуговує твір Леся Мартовича «Забобон» (1911 р.), в якому поєднуються обидві тематичні лінії творчості письменника - селянська та інтелігентська. В цій повісті письменник осуджує світ зла й несправедливості, дає яскраві картини боротьби передових людей села проти соціального гніту, рабства і показує, що народ є єдиною позитивною силою, яка може і хоче змінити старий світ соціальної нерівності та експлуатації на новий, кращий.
В цому творі важке життя галицького селянства напередодні першої світової війни показане як контраст до паразитичного життя попів і панів. Біднота села Вороничі стогнала в кабалі податків; кругом були ліси, але селяни не мали палива, щоб зігрітись; вони працювали на багатіїв, тікали на заробітки чи емігрували. Голод, холод, злидні, безпросвітна темрява - така картина життя села Вороничі.
Центральні образи лихарів - піп Матчук та шляхтич Краньцовський. Письменник так вдало змалював їх зовнішність, що вона вже викликає відразу. Матчук ні до чого не здатний. На теологічному факультеті університету він навчився лише гри в карти. І ця бездарна людина сповнена презирства до тих, хто працює на ньго і годує своїми приносами. Єдине заняття, яке полюбляє Матчук - це сварки і розваги.
Зять Матчука піп Радович - теж недотепа, п’яничка і балакун. Його дружина, яка ніби вчила в інституті три мови, не тільки не знає ні одної, навіть своєї не знає. Через образ сина Матчука Славка - письменник показав моральне і фізичне виродження попівської касти. Славка виховували в лінощах, ненависті до всякої праці, навчання. Вісім років він вважався студентом, привозив фальшиві посвідки, а жодного іспиту так і не склав. Паразитичний образ життя перетворив 28-річного байбака Славка в безвольну і жалюгідну істоту. Він керується в житті забобоном. Ідеалом для нього є батькове сите і бездіяльне життя. Тільки він, ставши господарем чималого майна, ще грав би роль патріота, записався б разом з селянами до читальні, щоб мужики до світу наввипередки бігли до роботи на його землях.
Така ж жалюгідна як родина Матчуків є і родина шляхтича Краньцовського. На прикладі образу життя цих родин сатирик показав моральний розклад і паразитизм у середовищі поміщиків.
Всім цим лихарям письменник протиставляє людей праці - сільську бідноту і наймитів. Це свідоміші селяни, які думають про зміну того суспільного ладу, в якому панують злодії і розбійники. Вони шукають шляхів боротьби за справедливий світ. Трудове селянство прагне до знань, відзначається працьовитістю, оптимізмом, стійкістю при захисті громадських інтересів.
В образі агітатора Потурайчина письменник показав інтелігента, що вийшов з народу ( його батько був робітником), турбується про поліпшення долі трудящих, уміє організувати їх на спільну справу. Герої повісті мріють про той час, коли буде знищено експлуататорський лад і встановлено справедливі суспільні порядки.
«Забобон» - велика перемога реалістичного таланту Леся Мартовича. Широка, правдива картина суспільного життя Галичини змальована в повісті з позицій людини, яка ненавидить і засуджує поміщицький лад, письменник разом з народом, який, зносячи страшне лихоліття, зберігає оптимізм, силу духу, волю до боротьби, віру в краще майбутнє.