ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ

ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ

      Винниченко Володимир Кирилович народився 26 липня 1880 року в селі Веселий Кут на Херсонщині ( тепер Кіровоградська область) у селянській сім’ї. Предки письменника були з кріпаків, потрапили сюди з Полтавщини. Батько пас панських овець, чумакував.
      Винниченко спочатку навчався в народній школі, вчився легко, з інтересом, тому батьки вирішили, що йому слід учитися далі, й віддали до Єлисаветської чоловічої гімназії.
      Життєва і творча доля випали йому надзвичайно круті та бурхливі.
      Далі був Київський університет, участь у діяльності найрізноманітніших рухів, арешт, солдатчина, втеча...
      Світоглядна хисткість шарпала цього талановитого художника слова на гострих зламах політичних і соціальних хвиль: то був він одним з керівників буржуазної Центральної Ради, то - його кандидатура пропонувалася на заступника голови Раднаркому і наркома закордонних справ Української Радянської Республіки. Політична діяльність В.Винниченка і стала причиною його еміграції і тривалого ( від 1933 року) замовчування творчості.
      Помер він на чужині 6 березня 1951 року на власній садибі біля містечка Мужен департаменту Приморські Альпи у Франції. Там мав він клапоть землі, хату - свій «Закуток», в якому з дружиною Розалією без необхідних матеріальних достатків проживав останні важкі роки.
      Проза, публіцистика, драматургія Винниченка перекладалися мовами світу: в 1926-1930 рр. На Україні виходили його твори, зокрема і в 24-х томах.
      Творча спадщина В.К.Винниченка налічує понад сто оповідань, історико-політичний трактат «Відродження нації », двотомну етико-філософську працю «Конкордизм», 14 романів. Понад 70 малярських творів і сорок записних книжок «Щоденника» за 1911-1951 роки.
      Перші твори В.Винниченка - поема «Повія» та оповідання «Народний діяч» - написані 1901 року. В наступні роки з’являються його численні твори різних жанрів: «Краса і сила», «Біля машини», «Голота», «Студент», «Щаблі життя», «Чужі люди», «Базар».
      Взагалі період 20-х років був для В.Винниченка особливо плідним.
      Це соціально-утопічний роман «Сонячна машина» (1921-1924 р.); це повість про події на Україні в 1918-1919 рр. «На той бік» (1923 р.); це збірка оповідань - яскравих, поетичних, написаних на теми українських народних пісень - «Намисто» (1921-1928 р.); це літературно-філософське есе «Щастя» (Листи до юнака) (1930 р.); це і роман «Поклади золота» (1926 р.) та інші. Кращі повісті і оповідання письменника склали збірку «Уміркований та щирий».
      До найкращих творів Винниченка належать його оповідання про дітей. Гостросюжетні, яскраво-барвисті за своєю художньою формою, вони написані з позицій соціальної справедливості. Їхнім достоїнством є також незвичайна пластичність, зримість зображуваного, глибоке проникнення в дитячу психологію, розмаїтість характерів маленьких героїв.

***

      Одним з найкращих з глибоко драматичним змістом написане оповідання письменника «Федько-халамидник». Це оповідання є своєрідним художнім дослідженням життя, психіки дитини.Оповідання «Федько-халамидник» написане в 1912 році. Не було того дня , щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом; там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадичному» другові. Це був чистий розбишака-халамидник. Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти - граються, бавляться, тихо, лагідно. Федькові неодмінно, щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці. Автор звертає увагу читачів передусім на вчинки, поведінку, переживання героя. Здається, ніяк не можна назвати хлопця позитивним героєм. Він терпляче, без сліз зносить покарання, і головне, ніколи не обманює і не видає товаришів. Батько й сам поважає сина за чесність і відвертість. Та найбільше позитивні риси хлопчини виявляються в порівнянні з Толею - іншим персонажем оповідання. На противагу Федькові, він був «ніжною, делікатною, смирною» дитиною.
      У хлопців характери - повна протилежність. Автор звертає нашу увагу на соціальні контрасти між дітьми. Автор відмічає сміливість, відвагу, навіть відчайдушність Федька, його кмітливість у боротьбі зі стихією, вправність і завзяття. Толя зовсім інший, це - слабка, малодуха панська людина. Він позаздрив Федькові, та виявився безсилим перед стихією.
      Трагедія на річці не залишає байдужим нікого. Розбишака Федько кидає виклик і наляканим дорослим й розбурханій річці, визволяє з льодового полону Толю. А Толя, навпаки, навіть не намагається витягнути з крижаної води свого рятівника. Закінчення оповідання боляче вражає, не залишаючи нікого байдужим: єдиний раз у своєму житті Федько сказав неправду, вдруге врятувавши боягуза Толю, за що поплатився своїм життям.
      Винниченко дає можливість формувати наше уявлення про добро і зло, про порядність, чесність, про те, якою має бути людина. Оповідання В.К.Винниченка «Федько-халамидник» є дорогоцінною перлиною в скарбниці нашої літератури для дітей та юнацтва.
      Творчість В.К.Винниченка - яскраве, неповторне явище української літератури. Талант Винниченка М.Коцюбинський назвав «дорогим скарбом нашого народу».