Додаток 4
Педагогічні погляди та спадщина Івана Огієнка
Бібліографічний огляд
У 2007 році Україна святкує 125-річний ювілей одного із найвидатніших своїх синів — Івана Івановича Огієнка (митрополита Іларіона), державного і громадського діяча, поета і письменника, вченого і педагога. В даному огляді ми розглянемо ті літературні джерела, в яких йдеться про педагогічні погляди та спадщину Івана Огієнка, оскільки, на жаль, більшість його праць до цього часу залишаються недоступними широкими загалу читачів
Іван Огієнко все життя працював на тернистій ниві освіти як теоретик і як практик, був домашнім вчителем і ректором університету, автором численних підручників для початкової і вищої школи, міністром освіти. Його педагогічні ідеї не лише не застаріли, але й на сьогодні залишаються надзвичайно актуальними як джерело загальнолюдських цінностей, які спонукають до пошуку нових шляхів виховання на основі дослідження і відродження суспільно-історичного досвіду. Адже розбудова незалежної української держави і реформування національної освіти потребують адекватного виховання дітей, відродження гуманістичної педагогіки в Україні.
Найбільшим внеском Івана Огієнка до педагогічної думки України є розробка та реалізація концепції національного виховання. Основною його метою Огієнко вважав виховання дітей свідомими українцями, справжніми патріотами своєї батьківщини. Великого значення він надавав рідній мові, а також національним звичаям, обрядам, історії та фольклору. Особливістю педагогічної спадщини Огієнка є те, що він не відокремлював церкву від виховного процесу на тій підставі, що українська православна церква виховує любов та повагу до України, до української мови, зберігає національну ідентичність її народу. «Усе своє рідне, усе своє наймиліше й найсолодше, усе своє найближче для кожного з нас зібране в рідній вірі й церкві прабатьків наших…Віра і церква — це найперша національна ознака нашого народу. Власне в них і біля них тримаються всі істотні національні прикмети народу. Для українців православ’я — душа їхня».1
Отже, на думку Івана Огієнка, Бог, родина, рідна мова, культура і батьківщина є тими духовними цінностями, на яких має ґрунтуватися весь виховний процес. У науковий обіг Огієнко ввів таке поняття, як «рідномовне виховання». Про це розповідає О. Коркішко в своїй статті «Становлення патріотичного виховання в 19-20 ст.: (історичний аспект)» (Рідна шк. — 2004. — №2. — С. 60–62). Провідну роль у патріотичному вихованні І. Огієнко відводив сім’ї, адже саме в ній дитина вперше чує рідну мову, долучається до споконвічних традицій, вчиться шанобливо ставитися до батьків, родичів, сусідів. За допомогою школи та церкви ці якості підсилюються. У статті йдеться також про те, як ідеї Огієнка використовувала відомий український педагог Софія Русова.
Неважко помітити, що І. Огієнко постійно наголошував, що найголовнішу роль у вихованні дитини відіграє рідна мова. І найповніше свої ідеї національного виховання педагог втілив як автор підручників рідної мови. Їх детально аналізує Л. Ляхоцька у своїй статті «Хочеш добра своїй нації — не нехтуй рідною мовою…» (Почат. шк. — 1997. — № 12. — С. 1–5). Як вважав вчений, гарний підручник з рідної мови — то національне надбання. Саме з першої читанки дитина одержує початкові уявлення про світ, долучається до мовного багатства свого народу. Першою умовою для кожного навчального видання Іван Огієнко ставив написання його загальноукраїнською літературною мовою. Укладаючи підручники, він вважав доцільним використання віршів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та інших класиків, а також надавав великого значення наочним засобам навчання: малюнкам, таблицям, ілюстраціям.
Ця благородна праця Огієнка як автора оригінальних навчальних посібників не втратила свого значення і зараз, в період становлення української мови як державної, повноцінної серед мов країн світового співтовариства.
Висунувши перед кожним українцем альтернативу: «Хочеш добра своїй нації — не нехтуй рідною мовою», Іван Огієнко розумів, що вимагати від кожного знання мови замало, потрібно забезпечити реальну можливість оволодіння нею. Ці проблеми особливо гостро постали в часи еміграції, оскільки відірваність від батьківщини негативно позначається і на мові. Про таку грань роботи Івана Огієнка, як створення гуртків рідної мови, йде розповідь у статті В. Ляхоцького «Гуртки плекання рідної мови: І. Огієнко про форми і методи рівномовного виховання» (Почат. шк. — 1997. — № 12. — С. 56–58). Не переказуючи детально її зміст, варто зупинитися на положеннях цих гуртків, зокрема на 10 мовних заповідях членів гуртка, актуальних і для сьогодення:
1. Мова — то серце народу: гине мова — гине народ.
2. Хто цурається рідної мови, той у саме серце ранить свій народ.
3. Літературна мова — то головний двигун культури народу.
4. Уживання в літературі говіркових мов сильно шкодить культурному об’єднанню нації.
5. Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися нацією.
6. Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова.
7. Головний обов’язок кожного свідомого громадянина — працювати для збільшення культури своєї літературної мови.
8. Стан літературної мови — ступінь розвитку народу.
9. Як про зрілість окремої особи, так і про зрілість цілого народу, судять найперше з культури його літературної мови.
10. Кожний свідомий громадянин має дбати, щоб навіть у найменшій оселі працював «Гурток плекання рідної мови».
Реалії нашого сьогодення не лише дають підстави для вивчення досвіду педагога І.Огієнка, але й спонукають до його відродження та впровадження в життя. Його педагогічні ідеї залишаються вагомими і важливими для розвитку сучасної школи і перегукуються з нинішніми проблемами освітян. Про це говорить С. Мартиненко у статті «Педагогічна спадщина Івана Огієнка (митрополита Іларіона) і розвиток сучасної національної школи: Використання педагогічних ідей Івана Огієнка в сучасній школі» (Директор шк. — 1999. — № 4. — С. 2, 64–67). Основний наголос автор робить на книжку І.Огієнка «Школа й рідна мова», яка б мала стати настільною для кожного вчителя.
У праці І. Кучинської «Виховання духовних цінностей дітей та молоді у творчій спадщині Івана Огієнка» (Навч. посіб. — Кам’янець-Поділ.: Абетка-НОВА, 2002. — 103 с.) детально проаналізовано, систематизовано і узагальнено погляди Огієнка на виховання підростаючого покоління. Є у ній також розробки факультативних занять для учнів старших класів загальноосвітньої школи з проблем виховання духовних цінностей особистості.
Ідеї Івана Огієнка повинні втілюватися в життя не лише державою і урядом, але, насамперед, вчителями середньої школи. Їх всебічне, глибоке і творче використання допоможе нашій сучасній школі створити ту основу, яка найбільшою мірою відповідатиме головному завданню освіти незалежної України — досягненню нею світового рівня.
1. Огієнко І. Рятування України. — К., 2005. — С. 367.
Попередня Наступна 