Кінець літа
Полощуть верби коси у ставку,
Рябіють на воді дрібненькі хвилі.
Сліди лишило літо на піскуІ
полетіло у далекий вирій.
Лиш багряніють голови жоржин,
Дивуючи своїм розкішним цвітом.
Ледь пахнуть чорнобривці і полин,
Сумуючи за відшумілим літом.
Стоїть в гнізді лелека одинокий -
Дорослих діток треба відпускать.
Йому наснились в небесах дороги,
Якими скоро буде відлітать.
2002
* * *
Осінь золотава, осінь гордовита
В срібнім павутинні бабиного літа.
Шерхотить кленовим листям облетілим,
Грається промінчиком сонця запізнілим.
Ходить величаво осінь плодовита
Косами туману білого сповита.
Роздягла без сорому на деревах віти,
Першими морозами застудила квіти.
Що ж мені придбала ти, осінь-чарівнице?
Листопад - це твій брат, я ж твоя сестриця.
Може, я отримаю від тебе в дарунок
Свіжі краплі дощику, вітру поцілунок?
Може, ти принесла яблучок відерце?
Чи тепло у душу і любов у серце?
Може, маєш ти для мене грушечок корзинку,
Чи здоров'я й щастя на мою дитинку?
Подаруй же, осене, впевненість і мрію,
А нудьгу й тривоги - в полі я розвію.
Посміхнуся і вдихну хризантеми трунок.
Що ж несеш ти, осене, мені в подарунок?
2002
* * *
Мокрий асфальт під ногами і слизько,
Листя пожовкле на кленах тремтить.
Осінь шепоче на вухо так низькоІ
на душі наче рана болить.
Сіють дощами вітер і хмари -
Цей нерозлучний осінній дует,
Де ж ви, прекраснії осені чари,
Що так любив вас відомий поет?
2002
|
* * *
Кажуть, роки біжать, як коні,
І не можна їх наздогнать.
Кажуть, роки летять, як птахи,
Може, в когось вони і летять.
Кажуть, роки пливуть, як ріки.
Десь зникають в безмежну даль.
Нам приносять усього потроху:
Сум і радість, любов і печаль.
А мої - наче лагідні хвилі,
Ніби тепла морська течія
.Омивають той острів надії,
Де ховається доля моя.
Острів цей - то родина і друзі,
З ким щоденно із року в рік,
Я долаю, як сходи до неба,
Свій призначений Богом вік.
2001
* * *
Церковний дзвін скликає всіх до храму.
Помолимось, хай Бог гріхи простить.
А я іду і думаю про маму,
Якій так тяжко вже сюди ходить.
Ходили ноги і робили руки
Усе життя. Нелегко довелось.
І скільки треба було витерпіти муки,
Щоб все , що вимріяне змолоду - збулось.
Шануймо ж маму, поважаймо тата,
І помагаймо їм усе життя.
Бо коли Бог покличе їх до себе -
То пізнім буде наше каяття.
1995
* * *
Вишиваю. Вишиваю душу
В хрестики на білім полотні.
Я собі зізнатись чесно мушу,
Що від цього радісно мені.
Радість щедро закладу в узори,
Що виходять із-під рук моїх.
Ласку, доброту й любові море
Заплету поміж узорів тих
.Цю роботу подарую дітям.
Пройде час, а потім і життя.
Може, колись серце їм зігріє
Мамине стареньке вишиття.
2001
|