В і д к р и т т я. Н о в о в в е д е н н я. Д о с в і д
Валентина Нижеголенко
Бібліотека - мій бальзам
Люблю свою золотаву, смаглолицю Таврію. Тут народилась, виросла, вчилась і працюю вже сорок шостий рік у чудовому Книгограді, а їх у мене за все життя було два - Сергіївська сільська бібліотека, що на Каховщині, і Херсонська обласна бібліотека для дітей, в якій і донині працюю.
Не шукала щастя за морями-океанами, бо серцем відчувала, що вдома, на Херсонщині, і сонце світить яскравіше, і хліб рум'яніший та запашніший, і вода смачніша, і люди добріші.
Вважаю, що мені і в житті поталанило, бо працюю бібліотекарем, а це означає, що я завжди серед людей, серед величезного, безцінного і невичерпного багатства - книг, і у курсі всіх подій.
Бібліотеки - обереги нашої держави. В них, переважно, працюють жінки та дівчата - вони розумні, знаючі, привітні і вродливі, як і всі українки. І хоч у бібліотекаря скромна зарплата, духовне життя тут б'є ключем, вирує, і від цього отримуєш величезне задоволення.
Мене змалечку тягло, ніби магнітом, у бібліотеку. Тут я набиралася знань, знайшла перше кохання і свою долю, тут я відчула насолоду і силу рідного слова.
Книжковий храм, бібліотека стала моїм життям:
Пірнаю я у море книг,
І насолоду з цього маю.
Бібліотека - мій бальзам,
Який я розумом сприймаю.
Абонемент, читальний зал -
Книжковий храм і центр культури.
Тут затамуєш навіть дух,
Якщо ти ніжної натури.
Цей дух незримо окриля,
Підносить нас він аж до неба.
А як зануришся в книжки,
Нічого кращого й не треба.
Бібліотека - мій бальзам,
Життя своє їй присвятила.
Вона мені, як рідний дім,
Завжди жадана, люба, мила.
Впевнена, що саме бібліотека допомогла мені стати дитячою письменницею і поетесою, хоча віршувати я почала змалечку. Але коли вже стала дорослою, мала свою сім'ю, то часу для цієї справи залишалося все менше. Дні були заповнені роботою в бібліотеці, а вечори, вдома - турботами про дітей... Та все одно інколи, коли вже всі в домі спали, сідала до столу і писала. Творила і дорогою, йдучи до хліборобів з новинами та красним письменницьким словом. Від дому до польового стану - понад три кілометри. Йду, а жита мені нашіптують слова:
Яка краса, яка блакить
Від краю і до краю!
Завжди люблю я пору цю -
Збирання урожаю.
("Я у поле поспішаю")
У Херсоні познайомилась з місцевим поетом, членом Спілки письменників України Анатолієм Кратом. Він на той час був керівником літературно-мистецького гурту "Малючок-степовичок" при обласній бібліотеці для дітей. Запросив і мене в гурт та порадив писати для дітей прозові твори. Спробувала - вийшло вдало. Мої дитячі оповідки припали до серця дітям, вчителям і батькам. Нині їх навіть рекомендують у школах для позакласного читання. Відомо, що для дітей важче писати. І я у цьому переконалась. І все одно пишу для них, бо дуже люблю вдячну і щиру малечу. Намагаюсь і дітям прищепити любов до українського слова.
У народі вже давно живе аксіома - не талановитих дітей не буває. Тим, хто працює з підростаючим поколінням, треба навчитися віднаходити талант у кожного. Якщо він дрімає, спробувати лагідно і мудро розбудити та створити умови, щоб цей талант озорився та досяг вершин. Бо обдаровані діти - то дар від Бога для цілого народу, а інколи - і всього людства.
У Херсонській обласній бібліотеці для дітей не стоять осторонь цієї важливої справи. Тут взялися за роботу з усією відповідальністю. Для літературно обдарованих дітей при бібліотеці створено гурт "Паросток", де кожен з них може отримати допомогу бібліотекарів у вигляді поради, консультації. Не так давно розпочав свою роботу літературний гурт, а вже має неабиякі успіхи (старт йому, до речі, дав Всеукраїнський конкурс "О мово моя, душа голосна України"). Гурт видає власну газету "Паросток". Телебачення записало відеосюжет за участю юних літераторів. Газета освітян Херсонщини "Джерела" неодноразово на своїх сторінках публікувала твори дітей. І як підсумок роботи гурту за рік - вийшла у світ перша збірка дитячих творів "Таврійський колосок". До неї ввійшли кращі літературні спроби дванадцяти членів гурту з п'яти гімназій і шкіл міста. Наприклад, оці:
...Хотіла б свій край прославляти,
Довести, що ми все ж народ.
Навколо добро розсипати,
Не треба за це нагород.
Хотіла я б віру вселяти
В серця, що страждають давно.
Хотіла б я рани зціляти,
Життя лиш одне нам дано.
У вирій хотіла б злетіти,
Співати про щастя і біль.
Серця дуже хворі зцілити -
Таку я поставила ціль.
("Мої бажання", Дарія Зарівна,
учениця школи-гімназії № 6, 7-В клас)
Рідний край
Як же гарно навкруги!
Тут зелені береги,
Поле, річка, сад і гай -
Це все наш коханий край.
Берегтиму його сам
І нащадкам передам:
Бережіть наш рідний край
І зробіть із нього рай!
(Куций Едуард, школа-гімназія № 6, 2-А клас)
Ожидание весны
Говорят, зимой под белым снегом
Ждут цветы свиданья с синим небом.
Ждут весну, глаза приоткрывая,
Горицвет, ромашка полевая.
Колокольчик, по теплу скучая,
Встал поближе к стеблю иван-чая.
Прикрывает лютик незабудку,
А мороз задорист не на шутку!
По сугробам в валенках шагает,
Снегирей и рябчиков гоняет.
Куржаком березу одевая,
Шутит он: "Останешься живая!"
В эту пору нелегко под снегом
Ждать свиданья с солнышком и небом.
И не так ли женщина когда-то
Ожидала писем от солдата.
Всю войну без света и без ласки
Провела, как Золушка из сказки.
(Іваніді Ольга, школа № 27, 8-А клас)
Діти різні за віком. У кожного своє бачення світу, тому і твори різні. І нехай їх вірші ще не зовсім зрілі, та в них є головне: внутрішня поезія, потяг до прекрасного, небайдужість до всього, що нас оточує, індивідуальність. А це, на мою думку, найголовніше.
Окрім поетичних творів, є в збірці і прозові. Вартий уваги "Весняний вечір" Марійки Струмінської (5-Г клас, школа-гімназія № 20).
"...Вельможний цар-місяць задивився у річку, як у люстерко. Милується собою. Місячна доріжка біжить по воді і зникає в гущавині латаття. Десь тьохкає соловей. У відчинену кватирку до кімнати заповзає чарівний запах бузку, що розцвів під вікном у садочку. Десь далеко-далеко чути дівочу пісню. Над річкою стиха плаче гармошка...". Така спостережливість і багата уява дівчинки дивує. По-дорослому Марійка сприймає красу природи.
А яка багата фантастична уява у Іванка Дубровного (5-В клас, школа № 32)! Його невеличке фантастичне оповідання "Прибулець з планети "Цукерія" захоплює всіх.
"Таврійський колосок" - невелика за розміром книжка, а душу зігріває. Юні автори, закохані в літературу, вже у творчому пошуку. Тож щиро бажаю їм усім успіхів на літературній ниві. І не полишаю надію, що невдовзі побачить світ друга збірочка творів гуртківців. Бібліотекарі ж їх підтримають і допоможуть.
Під час зустрічі з Валентиною Нижеголенко з нагоди прийняття її до Спілки письменників України.
На задньому плані - виставки "Адресне Бюро Бібліотечної Книги" та "Не порушуйте наші права!"