«Моя партія — це діти... за будь-якого режиму»
Прагнеш знайти пояснення цьому феноменові
на ім’я Анатолій Костецький — і не знаходиш.
А відчуття — своєю невагомістю — схожі на політ...
Його переживаєш разом з автором —
політ жайворонка на світанку.
О. Кавуненко
У віршах відомого українського дитячого письменника Анатолія Костецького безліч запитань. Навіщо на небі зірки? Навіщо у дерев багато гілок? Чому діти ростуть схожими на батьків? Чи є мама в сонечка — адже хто його вмиває щоранку? А можна знайти ключик, щоб припинити осінній дощ? Де ночує літо? Чому «нас батьки не розуміють»? Чи буває так, щоб тебе забув друг?
Жодне дитинство не минає без таких запитань. Але діти не запитують: навіщо письменники, які пишуть для них вірші, казки або оповідання. Просто читають і перечитують, сміються над веселим і сумують над сумним, дивуються звичайним речам, які виявляються дуже незвичними, і знаходять відповіді на свої численні «чому?» — та й усе. Звісно, далеко не кожному дитячому поетові або прозаїку випадає така щаслива доля, адже творити для читачів віком «від двох до п’яти» і старше — ще важче і відповідальніше, аніж писати для дорослих. Проте Анатолія Георгійовича Костецького з повним правом можна назвати саме таким щасливчиком. Як зазначав Всеволод Нестайко у передмові до його останньої книжки: «Анатолій Костецький — справжній дитячий письменник, як ото кажуть, волею Божою... Він уже надрукував понад тисячу віршів, та ще немало напише...».2.
На жаль, слова Всеволода Нестайка не збулися — внаслідок трагічного випадку Анатолій Костецький пішов з життя передчасно. 6 грудня 2008 року йому виповнилося б 60 років. Але Анатолій Георгійович не надавав ювілеям жодного значення: п’ятдесят — то й п’ятдесят, шістдесят — то й шістдесят. Для нього головною справою у житті була творчість, витоки якої — у безмежній любові до дітей, прагненні збагатити їх радістю життя, допомогти пізнати світ і себе в ньому.
Народився Анатолій Георгійович у 1948 році, у київській родині інтелігентів (згодом з гордістю казав, що він — киянин у четвертому поколінні).
Мати-вчителька брала трирічного Толика з собою на уроки: вдома його не було з ким лишати. Не дивно, що він читав, писав, ще й римував уже у п’ять років, і коли його запитували: «Ким ти хочеш бути?», відповідав упевнено: «Письменником!». Проте з життєвим шляхом Анатолій визначився не одразу: його однаково вабили і «лірика», і «фізика», і спорт — шахи й плавання. Деякий час юнак навчався одночасно в Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка та Київському політехнічному інституті. Згодом викладав на філологічному факультеті Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, не покидаючи писати віршів. Хтозна, як склалася б його доля, якби не щира підтримка літературного вчителя — Михайла Стельмаха. Спершу, прочитавши вірші 18-річного Анатолія, він порадив: «Толю, в тобі є щось дитяче, спробуй писати для дітей». Пізніше письменник видав учневі, так званий, аванс на черговому письменницькому з’їзді: «Серед нас знаходиться майбутній дитячий письменник Анатолій Костецький» і прочитав його вірші. І нарешті, у 1972 році Михайло Панасович видав без відома автора під власною редакцією першу книжечку віршів молодого поета «Джміль про сонечко гуде». Після того Анатолію Георгійовичу нічого не лишалося, як стати дитячим письменником.
Поетичні, а згодом — і прозові збірки А. Костецького виходили майже щороку (а то й двічі на рік): «А метеликам весело» (1976), «Весняні дарунки» (1976), «Постукай у моє вікно» (1978), «Все про мене» (1977), «Все — як насправді» (1980), «Суперклей Христофора Тюлькіна, або “Вас викрито — здавайтесь!” » (1984), «Бюро знахідок» (1985), «Як зробити день веселим» (1985), «Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків» (1987), «Нас батьки не розуміють» (1991), «Пригодам — ура!» (1995), «Мої та твої таємниці» (2005). З кожною книжкою талант Анатолія Костецького розкривався новими гранями, письменника цінували не лише в Україні, а й по всіх обширах тодішнього Радянського Союзу. Багато років він був головою Творчого об’єднання дитячих письменників Національної спілки письменників України, вів на українському радіо цикл передач «Пригоди славнозвісних книг», знайомлячи дітей з шедеврами вітчизняної і зарубіжної дитячої літератури, активно співпрацював зі школами та бібліотеками, зокрема з Національною бібліотекою України для дітей (до 2003 р. — Республіканська бібліотека для дітей ім. Ленінського комсомолу).
Твори Анатолія Костецького перекладено російською, молдавською, чуваською, польською, німецькою, угорською та іншими мовами. Чимало їх вміщено в підручниках для молодших школярів. Поет і сам багато часу віддавав перекладам з англійської, німецької та деяких слов’янських мов. Він є автором статей з питань теорії, історії та критики дитячої літератури. Анатолій Костецький — лауреат літературних премій імені Миколи Трублаїні, імені Олександра Копиленка та імені Лесі Українки.
Про вірші Анатолія Костецького можна сказати, що вони адресовані як дітям, так і дорослим, що зберегли в собі дитинство. Назва однієї його збірки є майже енциклопедичною: «Все про тебе та про всіх». Коли читаєш вірші Анатолія Костецького, складається враження, що йому відомо про своїх юних читачів якщо не все, то дуже багато. Ліричний герой віршів Анатолія Костецького — це звичайний непосидючий хлопчик, який радіє («Мама — тут, і тато — тут, на прогулянку ідуть. Тато братика несе. От і все!»), сумує («Сьогодні все навкруг — не так... Чомусь задача непроста, чомусь цукерка несолодка»), грається, («Я уявив, що я — не я, а справжній кран підйомний»), бешкетує («... нічого тут не сталось, просто трохи ми погрались»), вперше закохується («І весело так, і щасливо всі дні ходити отак — і Наталці, й мені»), задає тисячі запитань («Чому ростуть дерева не вниз, а тільки вгору, чом білченя — не біле, а чорногуз — не чорний»), вигадує нові слова («Жаль, що є вже для всього давно імена»), гірко розмірковує над своїми дитячими, а подекуди і недитячими, проблемами («Як пояснити мамі, як пояснити тату, що іноді — хоч зрідка! — не треба нас чіпати»). Але головне: він твердо впевнений у тому, що дитиною бути куди краще, аніж дорослим. Бо дитинство — то пора, коли дитина відкриває для себе світ. І вірші Анатолія Костецького допомагають робити такі відкриття: подекуди радісні і щасливі, подекуди кумедні, подекуди сумні. Як розказати малюкові про те, що в житті щастя і біль часто йдуть поруч? Поет згадує сонячного зайчика — поетичне втілення світла та доброї усмішки.
Вдень
у піжмурки по лісу
гра з кульбабами,
заплітає
в тепле листя
літо бабине.
А під вечір
між кущами
плаче, стомлений,
бо живе один,
без мами,
зайчик сонячний. |
Анатолій Костецький у дитячій поезії виступав не лише як талановитий автор, а й як не менш талановитий педагог. При цьому поет нікого нудно не повчав, навпаки — виховував сміхом: міг сам по-дитячому піддражнити своїх читачів («Дражнилки»), дати їм можливість побачити свої недоліки («Чемний герой», «Домашній твір»), відправити їх у казкову країну Навпакинію («Казка про Ніну-Навпакиню») чи зробити за допомогою «доктора ледачих наук» сім неділь у тижні («Казка про сім неділь у тижні»). А його вірш «Бюро знахідок» — це цілий моральний кодекс для дітей. Все знаходиться в цьому незвичайному бюро: і совість, і дружба, і сміх, — і майже все можна повернути, окрім... загубленого часу.
Як лірик Анатолій Костецький відомий лише однією збіркою віршів про природу «Визначеність». Письменник згадував, що під час спілкування з природою він з дитинства був у вигіднішому становищі, аніж його сільські ровесники: для них ліс, поле, озеро були побутом, а для нього, міського хлопчика, «пагінчика скла і бетону», завжди святом, завжди відкриттям. Таке відчуття він проніс через все життя, і вірші для дітей про природу поосідають у творчому доробку автора вагоме місце. Проте сказати, що вони лише про природу — це означає збіднити їх. Скоріше, вони — про радість життя, яка однаково властива і непосидючому хлопчику, і ромашці в траві, і тому джмелю, який «про сонечко гуде ... на підвіконні», і вересневим метеликам... Тому
... ні стеблинку,
гілку
чи травинку
я не ображу:
це —
страшенний гріх!
Бо в кожній з них
живе
тремка
живинка,
що світиться
довірою
до всіх! |
Багато дитячих письменників, починаючи з поезії, переходили на прозу. У А. Костецького була своя манера письма: щоб уникнути самоповторів, він вільно переходив із одного жанру в інший. Прозові твори А. Костецького природно випливали з його сюжетної поезії: неквапливої у розгортанні колізій, з докладною мотивацією поведінки героїв. Крім повісті «Постукай у моє вікно», він писав переважно казки — фантастичні, детективні, пригодницькі. Але тло, на якому відбуваються казкові пригоди, знайоме всім — це школа, рідний дім, міський чи сільський побут. Все — як насправді, і все-таки трошки інакше, а там, дивись, і не зовсім так, як у житті: під диваном можна знайти буркотливого домовичка («Все — як насправді!»), на дачі під час відсутності батьків з’являється симпатичний дракончик («Мінімакс — кишеньковий дракон»), злетіти в повітря, коли поруч є вірні друзі, можна, лише сказавши для цього потрібні слова («Хочу літати!»). Маленькі герої Анатолія Костецького потрапляють в найнеймовірніші ситуації, борються з користолюбами та лихими чародіями, роблять надзвичайні винаходи та ловлять шпигунів-агентів. А за всіма пригодами — глибокі ненав’язливі роздуми про добро і зло, про правду та брехню, про істинні та мнимі цінності життя.
У наш час, аж надто прагматичний (а то й відверто цинічний), казки Анатолія Костецького можуть комусь видатися наївними і несучасними. Наприклад, жадоба до збагачення, як у Ізольди Сократівни («Мінімакс — кишеньковий дракон») може викликати не відразу, а розуміння, третьокласник Христофор Тюлькін («Суперклей Христофора Тюлькіна»), який мріє не збагатитися, а допомогти державі своїми винаходами, — в кращому випадку, поблажливу посмішку. Людські цінності трансформувалися далеко не в кращий бік: нинішні дорослі втратили неповторний світ дитячої романтики, і цього ж навчають своїх дітей, аби ті без зайвих «комплексів» виживали і «комфортно» почували себе в жорстокій реальності. Творчість А. Костецького завжди була спрямована на те, щоб дитяча душа розквітла і збагатилась тим високим відчуттям світу, які дарував їй Господь Бог.
Анатолій Костецький не хотів, щоб його хвалили, хотів, щоб читали. Його ювілей — це прилучення дітей до цілющого джерела творчості справжнього класика української дитячої літератури. Для декого заходи, присвячені ювілею улюбленця дітвори, будуть лише черговою зустріччю з ним, інші діти почують це ім’я вперше. Щоб якнайширше представити творчість А. Костецького, ввести дітей у його неповторний, сонячний та усміхнений світ віршів і казок радимо організувати для читачів-учнів 1-4 класів виставку-портрет «Місто Дитинства: 60 років від дня народження Анатолія Костецького» (інші назви: «Сто доріг у щастя», «Веселий друг дітей»). На виставці можна представити не лише твори Анатолія Костецького, а й інтерв’ю письменника та статті про нього. Також для цієї категорії читачів пропонуємо провести наступні конкурси на кращу ілюстрацію до творів Анатолія Костецького: «Починай малюнок сонцем», на кращого читця віршів Анатолія Костецького «А пісню цю, як виросту, я сам для всіх складу», на кращу інсценівку за творами Анатолія Костецького «Я уявив, що я — не я...». Ознайомленню дошкільників та читачів-учнів 1-4 класів з життєвим шляхом та творчим доробком письменника сприятиме також проведення літературного ранку «Таємниці нашого дитинства» (Додаток 1), в якому слід широко використати інсценівки уривків з його поетичних та прозових творів.
Поезія Анатолія Костецького настільки багатогранна, що дає матеріал для проведення багатьох заходів, присвячених екологічному, моральному та трудовому вихованню дітей. Гадаємо, що вони будуть цікавими як для юних глядачів, так і для учасників, оскільки діти можуть брати активну участь у їх підготовці, тим самим глибше ознайомитися з поетичними творами А. Костецького. Наприклад, вірші з книги «Бюро знахідок» можна використати під час проведення години ввічливості «Що ми загубили? : Бюро знахідок», інсценізувавши вірші «Домашній твір», «Ввічливий герой», «Контакт», «Словник Славка», «Гарна пам’ять», «Збори». Також для цієї категорії читачів радимо провести літературне лото «Дванадцять місяців в одній книжці» (Додаток 2), під час якого можна широко використати вірші поета про природу та пори року.
До уваги читачів-учнів 5-6 класів — проза письменника. Для них добре було б провести літературну гру «Детективне агентство АНТГЕОКОСТ» (Додаток 3). Не варто також залишати поза увагою пізнавальну повість А. Костецького «Пригоди славнозвісних книг», цінність якої в тому, що вона може бути для дітей своєрідним путівником у вітчизняній та світовій дитячій літературі. Рекомендуємо провести літературний конкурс «Клуб Казкознавчиків та Книголюбчиків» (Додаток 4), який не лише ознайомить читачів ще з однією гранню творчого життя письменника, але й ненав’язливо долучить їх до шедеврів дитячої книги.
Чи багато змінилося з того часу, коли Анатолій Костецький почав писати свої вірші та казки? Чимало: розпочинаючи від шкільних оцінок і закінчуючи глобальними історичними змінами, які не можуть не зачепити людську свідомість. У своєму останньому інтерв’ю у березні 2005 р. Анатолій Георгійович рішуче сказав, що його партією — за будь-якого режиму — лишаються діти. Дитячим письменникам, вважав Анатолій Костецький, випадає щаслива доля: їх читатимуть як мінімум два покоління — батьки і діти. Сподіваємося, що його добрі і талановиті твори, сповнені щирої любові до дітей, захоплюватимуть ще не одне покоління юних читачів України.
1. Кавуненко О. Політ жайворонка на світанку / О. Кавуненко //Костецький А. Хочу літати! — К., 2007. — С.9.
2. Нестайко В. До читачів цієї книги / В. Нестайко // Костецький А. Мої і твої таємниці. — К., 2003.— С.5.
До змісту Наступна 