Кращі з кращих
| |
Марія Пономаренко
дитяча письменниця, лауреат премії імені Наталі Забіли |
«Дух книги у повітрі тут літає»
Саме ці слова чомусь завжди згадуються, коли ще тільки-но відчиняю двері обласної дитячої бібліотеки. Здається, цей настрій з’являється вже тоді, коли проходжу на бульварі біля пам’ятника О. Пушкіну. Великий поет надихає на дух книги! А ще думається, у якому ж благодатному місці розташований цей Храм книги і саме для діток! Адже вони — майбутнє нашої країни. Були, є і завжди будуть. Бо це — закон життя. Це паростки, з яких з’являться листочки, а згодом і ніжні пахучі квіти. Тому і плекати їх треба добрими, святими долонями! От про ці долоні я завжди й думаю, коли бачу першу, кого зустрічаю у бібліотеці — колишню бібліотекарку, а нині гардеробницю Ніну Кайданович, директора Ольгу Лепілкіну чи завідуючу відділом обслуговування дошкільників та учнів 1–4 класів Ельвіру Радченко, яка кидає тобі назустріч сотні блакитних, волошкових промінців зі своїх очей. Та що там казати — всіх, хто працює у цьому чудовому храмі книги.
У бібліотеці 22 працівників і всі вони немов вродилися тут. Таке враження, що і додому не ходять. Бо біля дітей треба падкувати! Ой, як треба! Інакше нічого не вийде. Ніколи! Бо саме змалечку треба прививати їм любов до Слова. Повірте, це дуже нелегко. Особливо у наш час, коли вдома різко зменшилася увага до книги. Хіба не легше посадити дитину перед телевізором отак на годину–дві, нехай дивиться? Проте, якщо вдуматися, чи є на світі справи, важливіші за дитину? Немає. Бо правду мудрі кажуть: що посієш, те й пожнеш. Що вкладеш у дитину, те й матимеш. Бо безталанних дітей немає, а безталанних дорослих повно. Парадокс, чи не так? А тому в бібліотеці не тільки книги видають. Видавати і справді є що. Нападкували. Фонд налічує понад 130 тис. прим. книг. А читають їх біля 11-ти тисяч юних житомирян, віком від чотирьох років і аж до студентів, бо вибір величезний, і є що прочитати. Проте бібліотекарі ще й працюють над проведенням різноманітних свят, у першу чергу, літературних. І не для галочки, це однозначно. Бо інакше тут не вміють — якщо свято, то свято. Воно дзвенить піснями і музикою, тут читають вірші, показують чудові вистави, бо майже всі бібліотекарі — це ще й актори дитячого театру. Принаймні, не один режисер взяв би їх до свого театру. У читальних залах завжди людно, особливо у відділі для молодших. Діткам з садочків та шкіл тут читають казочки, загадують загадки, рахують лічилки, знайомлять із журналами, публікаціями. До речі, тут щороку передплачуються понад 200 видань періодики. Нічого намагаються не пропустити ці чарівні бібліотекарі!
Діє клуб краєзнавців «Малий патріот», виставочна студія «Дебют», літературно-музична вітальня «Свічадо», клуб юних шанувальників мистецтва «Джерельце», читацьке об'єднання поетів–початківців «Літературний передзвін». І, звичайно, краєзнавчий театр книги «Аркадія», куди ми, дорослі, із задоволенням поспішаємо, як тільки дізнаємося, що там має відбутися зустріч. Бо це дуже цікаво — забуваєш про все на світі, і душа співає від зустрічі з гарними людьми. Ведуть такі дійства справжні чарівниці — Ельвіра Радченко та Тетяна Данилевич! А ще своє слово скаже художник Юрій Камишний, перед полотнами якого завмирає серце, бо ніхто так не вміє пензлем і словом передати душу української хати! Ось тому і додому йти не хочеться! А хочеться слухати пісні поета і керівника ансамблю «Льонок» Івана Сльоти, духовні вірші Тетяни Момот, гру сопілкарів зі школи № 33 та гру на фортепіано Михайла Гаврилюка, який прийшов до бібліотеки ще малям, а тепер він юнак, якого знає вся Україна. А як заворожують чарівні звуки гітари Олександра Ходаківського — на цей інструмент починаєш дивитися не з меншою пошаною, аніж на скрипку та виступи двох дивовижних сестер: викладача мови з університету ім. І. Франка, доцента Людмили Бондарчук і лікаря, етнографа Інни Бондарчук. Радо від того, що все це відбувається при повному залі дітей–старшокласників, яким і насправді дуже цікаво.
Словом, бібліотека — це наш оазис, куди ми йдемо за ковтком цілющого повітря, яке так необхідне у нашому житті. Та що там казати — хочеться торкнутися духовності, почути вірші з вуст юних полісян, підтримати їх добрим словом, переглянути роботи юних художників, помилуватися м'якими іграшками, виготовленими дитячими руками. І як добре, і як приємно, що є люди, що влаштовують такі свята своїм юним читачам, і що в бібліотеці працюють не байдужі люди. А це — головне!