Наша адреса: 03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
	Пошук по сайту

---

Шановні колеги! Я — бібліотекар–практик з багаторічним стажем. Пропрацювала на бібліотечній ниві вже понад сорок років, більше тридцяти п’яти з яких присвятила Донецькій обласній бібліотеці для дітей ім. С.М. Кірова. Майже щодня іду на роботу, інколи незважаючи на свої сімейні справи, вихідні, відпустки і навіть лікарняні. Чим же так вабить мене бібліотека? Чим зачаровує? Чим є вона для мене? Часто запитую себе про це і не знаходжу однозначної відповіді. Я щиро кажу, що бібліотека — мій дім, моя фортеця, мій храм, моя обитель, мої думи, мій біль, моя печаль і моє щастя. Я називаю її мудрою, чудовою, прекрасною, затишною, доброю, лагідною, суворою, справедливою, відкритою, сильною, слабкою, незахищеною, всепрощаючою. І впевнена, що так думаєте й ви. Звісно ж, для нас, бібліотекарів–практиків, бібліотека, перш за все, одухотворене, живе створіння, а вже потім соціокультурна система.

Готуючись до науково-практичної конференції, я дуже ретельно ознайомилася з низкою статей із профільних періодичних видань. Хоч я і читала їх одразу після надходження до бібліотеки, але тим і цікава наша періодика, що, перечитуючи, віднаходиш для себе щось нове. З деякими думками та ідеями я погоджувалася, а з деякими — ні, виношуючи і формуючи свої власні думки. От що я думаю про визначення дитячої бібліотеки як соціокультурної системи. Щоправда, зупинюся більше на першій частині слова «соціо­культурна», оскільки ніхто не заперечує визнання бібліотеки як культурного закладу, а її діяльності — складової частини культурного процесу в державі.

Складаючи план роботи бібліотеки на поточний, 2008 рік, ми визначили специфіку дитячої бібліотеки, окреслили її відмінність від інших. З вашого дозволу, наведу ці ознаки. Дитяча бібліотека, дійсно, є відкритою установою, відкритою для відвідувача будь-якого віку — від дошкільника до людини похилого віку. Тут, піклуючись про моральний і душевний стан дитини, вводять маленьку людину в безпечний для неї інформаційний простір, створюючи для цього всі необхідні умови. Бібліотека дає дітям можливість долучитися до світової мудрості, інтелектуального багатства, набутого людством за тисячі років і відтвореного в документальних джерелах. Приходячи до неї, юні відвідувачі набувають читацького досвіду, саме тут готується читацька аудиторія для інших бібліотек, що сприяє спадкоємності читацьких традицій. У дитячій бібліотеці формуються принципи поважного ставлення до джерел інформації, і закладаються основи інформаційної грамотності. У більшості випадків юним відвідувачам і організаторам дитячого читання надаються вичерпні відповіді на інформаційні запити та певні документи у тимчасове користування. У дитячій бібліотеці і дитина, і дорослий можуть провести свій вільний час, поєднавши два принципи — змістовність і користь та два напрями — навчання і відпочинок. Спілкування бібліотекаря і відвідувача відбувається не тільки в діловій, а й у дружній і довірливій формі. У порівнянні з бібліотеками для дорослих, у дитячих створюється особлива атмосфера домашнього затишку і комфорту, чому сприяють своєрідне оформлення та обстановка. Робота в дитячій бібліотеці вимагає від персоналу не тільки знання і використання специфіки, закономірностей та правил бібліотечного обслуговування, а й володіння певними психолого-педагогічними навичками, тому що дитячий бібліотекар — це і педагог, і психолог.

Якщо виділити окремі ключові слова і звести їх в одне речення, то отримаємо таку тезу: «Дитяча бібліотека — відкрита установа, де кожен має можливість долучитися до інтелектуального багатства, де спілкування, навчання і відпочинок відбуваються у довірливій формі та в особливій атмосфері». Саме таке визначення бібліотеки говорить про те, що вона ніколи не зводила кордонів між собою та своїми відвідувачами, між собою та суспільством. Бібліотека завжди жила проблемами соціуму, навіть у часи революції, тиранії, цензури. Як вимоги таких періодів в історії людства відображалися на бібліотеці — тема для іншої розмови. Головне, що ми маємо підкреслити: бібліотека завжди була і залишається соціальним закладом. Але ж наскільки суспільство сприймало та продовжує сприймати бібліотеку такою, яка приносить неоціненну користь суспільству? Чому неоціненну? По-перше, хіба хтось колись за всю історію існування бібліотек оцінив їх достойно? Бібліотеки знищували, спалювали, утискали, їх називали шкідливими для розуміння або, навпаки, бійцями ідеологічного фронту, надійними помічниками партії, освітніх закладів і т.д., не помічаючи головного: бібліотека не є якимось додатком чи тільки помічником, вона повноцінний і рівноправний партнер на будь-якому етапі, в будь-якому питанні. По-друге, її діяльність, особливо дитячої, відноситься до категорії морально-правової і соціально-політичної свідомості. Хіба можна виміряти в кілометрах або виважити у тоннах той слід і той вантаж, який бібліотека залишає в душі і розумі дитини?

От і бідкаємося ми самі зі своїми думками про важливість і цінність бібліотеки і усвідомленням того, що минають роки, а бібліотеку, окрім самих бібліотекарів та невеликої частини свідомих громадян суспільства, мало хто цінує. То в чому ж тоді проблема? Як казав Козьма Прутков: «Зри в корень». А корінь у нас самих чи в суспільстві? Мабуть, все ж таки в нас, бібліотекарях. Так, ми не сидимо, склавши руки, пишемо, звертаємося з пропозиціями і баченням їх вирішення до керівних органів, та «віз і нині там». У нас, наприклад, давно виникла ідея провести в області Рік дитячого читання. Тим більше, що приводи для зв’язку та логічного продовження були: 2003 рік був в Україні Роком культури, 2004 — у Донецькій області Роком духовності, 2007 проходив в Україні як Рік української книги, а 2008 р. в країнах СНД проголошено Роком читання і літератури. Звісно, дитяча бібліотека кожен рік вважає роком дитячого читання, але нам хочеться, щоб цей захід набув більш широкого масштабу. Зовсім недавно, у червні цього року, виступаючи на колегії управління культури і туризму облдержадміністрації з питанням «Соціокультурна діяльність дитячих бібліотек», я знову звернулася до членів колегії, до голови постійної комісії з питань культури при обласній раді з проханням підтримати нашу пропозицію щодо проведення Року дитячого читання в Донецькій області. «Звичайно, — доводила я, — за рік–два ситуація не покращиться, але що стосується довгострокових результатів, то їх можна буде оцінити через декілька поколінь, коли на зміну поколінню з «файловою» свідомістю прийдуть освічені, начитані громадяни, що суттєво вплине на стан суспільства в цілому, на імідж нашої держави у світі». Навіть якщо і цього разу наша пропозиція не буде вирішена позитивно, ми будемо знову і знову піднімати це питання.

Наша бібліотека активно співпрацює зі ЗМІ: щороку понад 100 інформаційних повідомлень висвітлюють різні моменти її життя. Нам можуть сказати, що ця співпраця торкається переважно різних місцевих засобів, а не профільних видань. Мабуть, це так і є, але цьому можна дати пояснення. Профільні видання цікаві вузькому колу спеціалістів, які, хоча і висловлюють різні думки, та все ж дотримуються одного напряму. Ми ж намагаємося поширювати інформацію про діяльність бібліотеки серед звичайних громадян свого регіону, щоб таким чином пояснити їм, наскільки важливою є робота бібліотеки для культурного, духовного виховання дітей і підлітків, наскільки цінною для суспільства є функція, перш за все, соціальної пам’яті, яку виконує бібліотека. Розповідаємо ми й про інші соціальні якості та функції, властиві їй. Висвітлюючи той чи інший захід, говоримо, що, окрім уже названих функцій — соціальної пам’яті і виховної, бібліотека виконує ще й інформаційну, рекреаційну, дозвіллєву, формує національні та соціальні відносини, сприяє самореалізації особистості та її всебічному гармонійному розвитку. Таким чином, ми доводимо, що все, що стосується соціуму взагалі, окремої особи або групи соціальних суб’єктів і об’єктів зокрема, не може не позначатися на діяльності бібліотеки як важливої ланки суспільства.

У «Кодексі українського бібліотекаря» записано: «… У демократичному суспільстві, членами якого є всебічно інформовані громадяни, бібліотечні працівники покликані сприяти забезпеченню принципів інтелектуальної свободи, вільного висловлення й руху ідей та інформації, свободи читання. Бібліотекарі готові до співпраці з усіма організаціями, установами, об’єднаннями та окремими громадянами, зацікавленими в розбудові бібліотечної справи в Україні і забезпеченні її громадян повною та об’єктивною інформацією шляхом рівноправного доступу до бібліотечних матеріалів та ресурсів». Якщо звернемося до інших офіційних документів, то побачимо, що в них також визнається соціокультурна місія бібліотеки, її роль у суспільстві. Здається, нема приводу для хвилювання, та заспокоюватися не маємо права. Ми повинні щодня доводити: хоча існування дитячих бібліотек і займає невеликий відрізок часу, але їх історія невіддільна від історії України, історії кожного регіону, від їх життя і розвитку; без дитячої бібліотеки, що працює з юними громадянами, яких справедливо називають нашим майбутнім, у самої держави майбутнього може й не бути.

Відома діячка бібліотекознавства XX ст. М.Я. Дво­ркіна підкреслювала, що «виникнення бібліотек було в історії важливою інновацією. З часом бібліотека як соціокультурний інститут стала традицією, яку суспільство берегло від віку до віку». На жаль, ми знаємо приклади, як деякі традиції з часом забуваються, як через декілька поколінь їх важко буває відродити. Чи не спіткає така доля бібліотеки, оскільки вже не перший рік лунають вислови про те, що в епоху Internet вони не потрібні? Сподіваюся, здоровий глузд переможе, і суспільство по-справжньому буде берегти і цінувати бібліотеку — цей надзвичайний храм мудрості і книги.