Національна бібліотека України для дітей
     
Віртуальна довідка1
Наша адреса:
03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
 
Написать письмо
 
 
 
   
Пошук по сайту  
 
Skip Navigation Links.
Про бібліотеку
Загальна інформація
Режим роботи
Контакти
Структура
"Вікно в Америку"
ЗМІ про бібліотеку
Спонсори
Благодійний фонд розвитку
Державні закупівлі
Вакансії
Послуги та сервіси
Новини
Замовлення екскурсій
Бібліотечні події
Онлайн-проєкти
Читацькі об'єднання
Психологічна служба
Віртуальна довідка
Версія для слабозорих
Електронні ресурси
Електронний каталог
Електронна бібліотека
Видання бібліотек для дітей
Віртуальні книжкові виставки
Інтерактивні ресурси
Ключ
Почитайко
Т.Г. Шевченко для дітей
Бібліотека у форматі Д°
Музей книги
Творчість дітей
Пам'ятні літературні дати
Вибрані Інтернет-ресурси
Для дітей
Для дорослих
Дитячі бібліотеки в Інтернет
Це важливо знати
Читання - справа сімейна
ІнфоТека для дітей
ІнфоТека для дорослих
Інтернет-безпека для дітей
Інтернет-безпека для батьків
На допомогу бібліотекареві
Професійні новини
Бібліотеки України для дітей
Мережа бібліотек України для дітей
Національна секція IBBY
Асоціація дитячих бібліотекарів
Сторінка методиста
Проєкт "КОРДБА"
Інформаційна культура користувачів
Бібліотека + IT
Нові книги України
Книги обмінного фонду


Валентина В`язова
директор Донецької обласної бібліотеки для дітей ім. С.М. Кірова

 

Роздуми бібліотекаря–практика щодо визначення
дитячої бібліотеки як соціокультурної системи

Шановні колеги! Я — бібліотекар–практик з багаторічним стажем. Пропрацювала на бібліотечній ниві вже понад сорок років, більше тридцяти п’яти з яких присвятила Донецькій обласній бібліотеці для дітей ім. С.М. Кірова. Майже щодня іду на роботу, інколи незважаючи на свої сімейні справи, вихідні, відпустки і навіть лікарняні. Чим же так вабить мене бібліотека? Чим зачаровує? Чим є вона для мене? Часто запитую себе про це і не знаходжу однозначної відповіді. Я щиро кажу, що бібліотека — мій дім, моя фортеця, мій храм, моя обитель, мої думи, мій біль, моя печаль і моє щастя. Я називаю її мудрою, чудовою, прекрасною, затишною, доброю, лагідною, суворою, справедливою, відкритою, сильною, слабкою, незахищеною, всепрощаючою. І впевнена, що так думаєте й ви. Звісно ж, для нас, бібліотекарів–практиків, бібліотека, перш за все, одухотворене, живе створіння, а вже потім соціокультурна система.

Готуючись до науково-практичної конференції, я дуже ретельно ознайомилася з низкою статей із профільних періодичних видань. Хоч я і читала їх одразу після надходження до бібліотеки, але тим і цікава наша періодика, що, перечитуючи, віднаходиш для себе щось нове. З деякими думками та ідеями я погоджувалася, а з деякими — ні, виношуючи і формуючи свої власні думки. От що я думаю про визначення дитячої бібліотеки як соціокультурної системи. Щоправда, зупинюся більше на першій частині слова «соціо­культурна», оскільки ніхто не заперечує визнання бібліотеки як культурного закладу, а її діяльності — складової частини культурного процесу в державі.

Складаючи план роботи бібліотеки на поточний, 2008 рік, ми визначили специфіку дитячої бібліотеки, окреслили її відмінність від інших. З вашого дозволу, наведу ці ознаки. Дитяча бібліотека, дійсно, є відкритою установою, відкритою для відвідувача будь-якого віку — від дошкільника до людини похилого віку. Тут, піклуючись про моральний і душевний стан дитини, вводять маленьку людину в безпечний для неї інформаційний простір, створюючи для цього всі необхідні умови. Бібліотека дає дітям можливість долучитися до світової мудрості, інтелектуального багатства, набутого людством за тисячі років і відтвореного в документальних джерелах. Приходячи до неї, юні відвідувачі набувають читацького досвіду, саме тут готується читацька аудиторія для інших бібліотек, що сприяє спадкоємності читацьких традицій. У дитячій бібліотеці формуються принципи поважного ставлення до джерел інформації, і закладаються основи інформаційної грамотності. У більшості випадків юним відвідувачам і організаторам дитячого читання надаються вичерпні відповіді на інформаційні запити та певні документи у тимчасове користування. У дитячій бібліотеці і дитина, і дорослий можуть провести свій вільний час, поєднавши два принципи — змістовність і користь та два напрями — навчання і відпочинок. Спілкування бібліотекаря і відвідувача відбувається не тільки в діловій, а й у дружній і довірливій формі. У порівнянні з бібліотеками для дорослих, у дитячих створюється особлива атмосфера домашнього затишку і комфорту, чому сприяють своєрідне оформлення та обстановка. Робота в дитячій бібліотеці вимагає від персоналу не тільки знання і використання специфіки, закономірностей та правил бібліотечного обслуговування, а й володіння певними психолого-педагогічними навичками, тому що дитячий бібліотекар — це і педагог, і психолог.

Якщо виділити окремі ключові слова і звести їх в одне речення, то отримаємо таку тезу: «Дитяча бібліотека — відкрита установа, де кожен має можливість долучитися до інтелектуального багатства, де спілкування, навчання і відпочинок відбуваються у довірливій формі та в особливій атмосфері». Саме таке визначення бібліотеки говорить про те, що вона ніколи не зводила кордонів між собою та своїми відвідувачами, між собою та суспільством. Бібліотека завжди жила проблемами соціуму, навіть у часи революції, тиранії, цензури. Як вимоги таких періодів в історії людства відображалися на бібліотеці — тема для іншої розмови. Головне, що ми маємо підкреслити: бібліотека завжди була і залишається соціальним закладом. Але ж наскільки суспільство сприймало та продовжує сприймати бібліотеку такою, яка приносить неоціненну користь суспільству? Чому неоціненну? По-перше, хіба хтось колись за всю історію існування бібліотек оцінив їх достойно? Бібліотеки знищували, спалювали, утискали, їх називали шкідливими для розуміння або, навпаки, бійцями ідеологічного фронту, надійними помічниками партії, освітніх закладів і т.д., не помічаючи головного: бібліотека не є якимось додатком чи тільки помічником, вона повноцінний і рівноправний партнер на будь-якому етапі, в будь-якому питанні. По-друге, її діяльність, особливо дитячої, відноситься до категорії морально-правової і соціально-політичної свідомості. Хіба можна виміряти в кілометрах або виважити у тоннах той слід і той вантаж, який бібліотека залишає в душі і розумі дитини?

От і бідкаємося ми самі зі своїми думками про важливість і цінність бібліотеки і усвідомленням того, що минають роки, а бібліотеку, окрім самих бібліотекарів та невеликої частини свідомих громадян суспільства, мало хто цінує. То в чому ж тоді проблема? Як казав Козьма Прутков: «Зри в корень». А корінь у нас самих чи в суспільстві? Мабуть, все ж таки в нас, бібліотекарях. Так, ми не сидимо, склавши руки, пишемо, звертаємося з пропозиціями і баченням їх вирішення до керівних органів, та «віз і нині там». У нас, наприклад, давно виникла ідея провести в області Рік дитячого читання. Тим більше, що приводи для зв’язку та логічного продовження були: 2003 рік був в Україні Роком культури, 2004 — у Донецькій області Роком духовності, 2007 проходив в Україні як Рік української книги, а 2008 р. в країнах СНД проголошено Роком читання і літератури. Звісно, дитяча бібліотека кожен рік вважає роком дитячого читання, але нам хочеться, щоб цей захід набув більш широкого масштабу. Зовсім недавно, у червні цього року, виступаючи на колегії управління культури і туризму облдержадміністрації з питанням «Соціокультурна діяльність дитячих бібліотек», я знову звернулася до членів колегії, до голови постійної комісії з питань культури при обласній раді з проханням підтримати нашу пропозицію щодо проведення Року дитячого читання в Донецькій області. «Звичайно, — доводила я, — за рік–два ситуація не покращиться, але що стосується довгострокових результатів, то їх можна буде оцінити через декілька поколінь, коли на зміну поколінню з «файловою» свідомістю прийдуть освічені, начитані громадяни, що суттєво вплине на стан суспільства в цілому, на імідж нашої держави у світі». Навіть якщо і цього разу наша пропозиція не буде вирішена позитивно, ми будемо знову і знову піднімати це питання.

Наша бібліотека активно співпрацює зі ЗМІ: щороку понад 100 інформаційних повідомлень висвітлюють різні моменти її життя. Нам можуть сказати, що ця співпраця торкається переважно різних місцевих засобів, а не профільних видань. Мабуть, це так і є, але цьому можна дати пояснення. Профільні видання цікаві вузькому колу спеціалістів, які, хоча і висловлюють різні думки, та все ж дотримуються одного напряму. Ми ж намагаємося поширювати інформацію про діяльність бібліотеки серед звичайних громадян свого регіону, щоб таким чином пояснити їм, наскільки важливою є робота бібліотеки для культурного, духовного виховання дітей і підлітків, наскільки цінною для суспільства є функція, перш за все, соціальної пам’яті, яку виконує бібліотека. Розповідаємо ми й про інші соціальні якості та функції, властиві їй. Висвітлюючи той чи інший захід, говоримо, що, окрім уже названих функцій — соціальної пам’яті і виховної, бібліотека виконує ще й інформаційну, рекреаційну, дозвіллєву, формує національні та соціальні відносини, сприяє самореалізації особистості та її всебічному гармонійному розвитку. Таким чином, ми доводимо, що все, що стосується соціуму взагалі, окремої особи або групи соціальних суб’єктів і об’єктів зокрема, не може не позначатися на діяльності бібліотеки як важливої ланки суспільства.

У «Кодексі українського бібліотекаря» записано: «… У демократичному суспільстві, членами якого є всебічно інформовані громадяни, бібліотечні працівники покликані сприяти забезпеченню принципів інтелектуальної свободи, вільного висловлення й руху ідей та інформації, свободи читання. Бібліотекарі готові до співпраці з усіма організаціями, установами, об’єднаннями та окремими громадянами, зацікавленими в розбудові бібліотечної справи в Україні і забезпеченні її громадян повною та об’єктивною інформацією шляхом рівноправного доступу до бібліотечних матеріалів та ресурсів». Якщо звернемося до інших офіційних документів, то побачимо, що в них також визнається соціокультурна місія бібліотеки, її роль у суспільстві. Здається, нема приводу для хвилювання, та заспокоюватися не маємо права. Ми повинні щодня доводити: хоча існування дитячих бібліотек і займає невеликий відрізок часу, але їх історія невіддільна від історії України, історії кожного регіону, від їх життя і розвитку; без дитячої бібліотеки, що працює з юними громадянами, яких справедливо називають нашим майбутнім, у самої держави майбутнього може й не бути.

Відома діячка бібліотекознавства XX ст. М.Я. Дво­ркіна підкреслювала, що «виникнення бібліотек було в історії важливою інновацією. З часом бібліотека як соціокультурний інститут стала традицією, яку суспільство берегло від віку до віку». На жаль, ми знаємо приклади, як деякі традиції з часом забуваються, як через декілька поколінь їх важко буває відродити. Чи не спіткає така доля бібліотеки, оскільки вже не перший рік лунають вислови про те, що в епоху Internet вони не потрібні? Сподіваюся, здоровий глузд переможе, і суспільство по-справжньому буде берегти і цінувати бібліотеку — цей надзвичайний храм мудрості і книги.

 

 

Для редагування, видалення інформаціі про дитину з сайту або повідомлення про нелегальний контент Ви можете звернутися за адресою: library@chl.kiev.ua

 
Останнє оновлення: 12/3/2024
© 1999-2010р. Національна бібліотека України для дітей