Чарівний світ казок
Шарля Перро
Чи міг думати прославлений у свій час поет, академік, що його ім’я обезсмертять не довгі поеми, урочисті оди й учені трактати, а тоненька книжечка казок. Усе забудеться, а вона залишиться жити в століттях. Тому що герої чудових казок Шарля Перро стали справжніми друзями всіх дітей.
Шарль Перро є, мабуть, найвідомішим казкарем світу. Проте мало хто знає, що першу казку, яка принесла Перро справжню славу, він створив, коли йому виповнилося шістдесят дев’ять років. «Казки матінки Гуски» дуже швидко здобули популярність, їх перекладали різними мовами й неодноразово видавали. Найулюбленішими казками дітей стали «Червона Шапочка», «Хлопчик-Мізинчик», «Попелюшка» і «Кіт у чоботях».
Найбільша заслуга Шарля Перро полягає у тому, що він увів казку в літературу, адже до цього вона була жанром виключно народної творчості. Для нього казковий світ став спробою ідеалізації світу навколишнього, взаємин між людьми, спробою побачити диво у потоці буденності.
Якщо взяти будь-яке зібрання казок іноземних письменників, майже неодмінно там можна буде знайти казки Шарля Перро. І навряд це є випадковим. Власне, якби про авторство цих казок не нагадували так часто, то можна було б звикнути до думки, що вони народні. Але казки Шарля Перро — то не суцільна авторська вигадка. І Кіт у чоботях, і Червона Шапочка, і той же Хлопчик-Мізинчик — усі вони прийшли до нас з європейського фольклору. А майстерність Шарля Перро полягала в тому, щоб гарно обробити зібраний матеріал, і, як бачимо, він з цим завданням впорався відмінно. Живе його ім’я, живуть казки — і це чудово. Бо казки гарні — і зайвий раз переконувати в цьому нікого не потрібно.
Народився Шарль Перро 12 січня 1628 р. у буржуазно-чиновничій родині. Він не був дворянином, але батько — адвокат Паризького Парламенту, прагнув дати всім своїм синам гарну освіту. Двоє із чотирьох стали по-справжньому знаменитими: старший, Клод, прославився як архітектор (він, до речі, є автором Східного фасаду Лувра); другою знаменитістю в родині Перро став наймолодший — Шарль. Його брат-близнюк помер ще в ранньому дитинстві, і ця подія наклала певний відбиток на характер майбутнього письменника. Навчався 8-річний Шарль у коледжі Бове. Спочатку навчання давалося йому важко, але згодом він став майже найкращим учнем. Та через складний характер Шарлю довелося залишити коледж і навчатися самостійно. Майбутній казкар успішно закінчив університет, став адвокатом. Та практикував недовго, бо почав писати поеми, присвячені королеві, і завдяки їм він став придворним поетом. Писав легкі комедії, вірші і трагедії. Через декілька років він був уже відомим письменником. Згодом у нього з’явились покровителі при дворі, і доля його трохи змінилась — Перро став завідувати королівським будівництвом і майстернями гобеленів. Король був задоволений і навіть інколи радився із Шарлем. Перро розбагатів, став членом Французької академії наук. У нього з’явилися особисті апартаменти в Луврі та Версалі, вісім будинків у Парижі, а також замок Розьє.
З часом Шарль Перро прославився як голова партії «нових» у період тогочасної суперечки «древніх» та «нових». Основний супротивник Шар-ля Перро поет Нікола Буало в своєму трактаті «Поетичне мистецтво» встановив «закони», як писати твори, щоб вони були в точності, як у древніх письменників. Проти цього й став заперечувати запеклий сперечальник Шарль Перро, який у відповідь написав трактат «Порівняння древніх і сучасних». Це викликало бурю обурення в тих, хто вважав, що авторитет греків і римлян непохитний. Перро стали звинувачувати в тім, що він критикує древніх тому лише, що не знайомий з ними, не читав, не знає ні грецької, ні латині. Але це було зовсім не так. Щоб довести, що його сучасники нічим не гірші, Перро випустив величезний том «Знамениті люди Франції XVІІ сторіччя», в якому зібрав понад сто біографій знаменитих учених, поетів, істориків, хірургів, художників. Він хотів, щоб люди пишалися своїм століттям, своїми сучасниками. Продовжуючи боротьбу з «древніми», в 1688-1697 рр. Перро випустив чотири томи праці «Паралелі між «древніми» й «новими» відносно мистецтва й наук». Галантний версальський дух вимагав витонченості у всьому.
У 1672 р.Шарль одружився з донькою королівського скарбника Марі Ґішон, яка народила трьох синів. Але у жовтні 1678 р. вона захворіла на віспу й померла. Перро тяжко переживав втрату. Вирішивши присвятити себе дітям, він залишив двір і сам зайнявся їхнім вихованням та освітою.
У 1696 р. паризький журнал «Галантний Меркурій» надрукував, без посилання на ім’я автора, казку «Красуня з зачарованого лісу». Через рік вона разом з сімома іншими казками того ж автора ввійшла до збірки під назвою «Казки матінки моєї Гуски, або ж Історії та оповідки минулих часів з повчальними висновками». У передмові було зазначено, що всі ці казки написав П’єр Д’Арманкур — вісімнадцятилітній син вже добре знаного на той час автора Шарля Перро. Щоправда, невдовзі з’ясувалося, що ті казки були таки написані не сином, а батьком: 68-річному метрові довелося признатися, що вчинив він так, бо побоювався звинувачень у виданні творів, написаних у «низькому жанрі».
Незадовго до смерті письменник видав мемуари, в яких детально описав важливі справи свого життя: службу у міністра Кольбера, редагування першого загального «Словника французької мови», створення віршованих од на честь короля, здійснення перекладів байок італійця Фаєрно, написання тритомника досліджень, в яких порівнюються древні автори із новими творцями. Але ніде у власній біографії Перро ані словом (!) не згадав про авторство казок «Матінки Гуски» — унікального шедевру світової літератури. А між іншим у нього були всі підстави занести цю книжку до реєстру перемог. Адже вона мала небачений успіх у парижан у 1696 р. Щодня у лавці Клода Барбена продавалося по 20–30, а іноді й по 50 книжок за день! Таке — у масштабі одного магазину — не снилося сьогодні, на-певно, навіть бестселеру про Гаррі Поттера... Протягом року видавець тричі перевидавав цю книжку. Спочатку Франція, потім уся Європа закохалася в чарівні історії про Попелюшку, перечитувала страшну казку про лицаря Синю Бороду, який убивав своїх дружин, переживала за люб’язну Червону Шапочку, яку проковтнув злий вовк.
Смерть спочатку сина, а потім і самого Шарля Перро назавжди забрала таємницю авторства казок. Певний час вони за інерцією ще виходили під іменем П’єра Д’Арманкура, але в 1724 р., через 10 років після смерті письменника, було вирішено, що казки все-таки написав Шарль Перро-старший. Під цим іменем вони публікуються й досі.
У чому ж причина нечуваної популярності казок Шарля Перро? Звичайно, його твори аж ніяк не були чимось зовсім новим у тогочасній французькій літературі. І до нього письменники не тільки наслідували та переспівували античні твори, а й користувалися фольклором, змальовуючи життя сучасних їм людей з народу. Проте в тогочасній «високій» літературі митці прагнули здебільшого використовувати все-таки античні сюжети. Перро ж приділив основну увагу фольклору, протиставивши його тогочасній класицистичній літературі, що все далі відходила у минуле, і стверджуючи, що його казки варті того, аби розповідали саме їх, аніж античні.
В основі казок Перро лежать відомі фольклорні сюжети, які він виклав із властивим йому талантом і гумором, опустивши деякі деталі й додавши нові, «облагородивши» мову. Найбільше ці казки подобалися дітям. І саме Перро можна вважати родоначальником дитячої світової літератури й літературної педагогіки. Найголовнішим для нього завжди залишалась моральна сторона написаних ним творів. Його казки доводили, наскільки важливо кожній людині бути розсудливою, доброю, чесною, хороброю, терплячою, працелюбною. Майже для усіх казок Перро притаманне те, що він надзвичайно природно користувався традиціями та прийомами усної народної творчості. Це робило його твори надзвичайно щирими й достовірними. Найбільше це властиво казкам «Кіт в чоботях», «Червона Шапочка» та «Синя Борода». Але й у «Попелюшці», «Чарівницях», «Красунях з зачарованого лісу», «Хлопчику-Мізинчику», трохи менше — в «Химерних бажаннях», «Ріке-Чубчику», «Ослячій шкурі» та «Спритній принцесі» благодатний вплив фольклору яскраво відчутний поза всякими сумнівами. У всесвітній енциклопедії казок Шарля Перро названо найдобрішим казкарем в історії. Мабуть, він був першим, хто створив справжні дитячі казки — добрі та зі щасливим закінченням.
Звичайно, свої казки Шарль Перро вигадав не сам: деякі запам’яталися йому з дитинства, про інші дізнавався впродовж свого життя. Але він не просто записував їх, а сам виявився чудовим оповідачем. Як справжній казкар, він зробив їх дуже сучасними: адже і мода, і мова, і вчинки героїв, що діють як живі, реальні люди, і суспільний устрій — все відповідало тогочасній Франції.
Казки Перро користуються в Європі особливою популярністю. Незважаючи на свою трохи педантичну старофранцузьку грацію, вони заслуговують почесне місце в дитячій літературі. Вони веселі, цікаві, невимушені, не обтяжені ні зайвою мораллю, ні авторською претензією; у них ще відчувається віяння народної поезії, в якій вони народилися; у них є саме та суміш незрозуміло-чудесного і повсякчас простого, піднесеного й забавного, яке є відмітною ознакою справжнього казкового вимислу.
Російською мовою казки Перро вперше були надруковані в 1768 р. під назвою «Сказки о волшебницах с нравоучениями», причому називалися вони так: «Сказка о девочке с красненькой шапочкой», «Сказка о некотором человеке с синей бородой», «Сказка о батюшке-котике в шпорах и сапогах», «Сказка о спящей в лесу красавице» тощо.
Казки Шарля Перро відкрили справжній «казковий рух» у світовій літературі. У нього з’явились послідовники й наслідувачі. І не лише книжкові. На сюжети казок Перро створено опери «Попелюшка» Дж. Россіні, «Замок герцога Синя Борода» Б. Бартока, балети «Спляча красуня» П.І. Чайковського, «Попелюшка» С.С. Прокоф’єва і багато мультиплікаційних і художніх фільмів.
Для відзначення ювілею казкаря доречно провести цикл заходів для дітей молодшого шкільного віку. Учнів 1–2 класів зацікавить, на наш погляд, кросворд «Калейдоскоп улюблених казок» (Додаток № 1), а учнів 3–4 класів — літературна вікторина «Подорожуючи казками Шарля Перро» (Додаток № 2) та конкурс «Упізнай героя казки» (Додаток № 3). При підготовці цих заходів доречними стануть літературні джерела, представлені у Додатку № 4.
До змісту Наступна 