ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
Більше п’ятидесяти років творчого життя віддала письменниця Марія Аркадіївна Пригара літературній творчості для дітей. Її поетична та прозова спадщина стала класичним надбанням української дитячої літератури. Різноманітний та значний доробок письменниці і досі користується незмінною увагою юних читачів. Так склалась доля, що жити Марії Аркадіївні довелося у багатьох місцях, не завжди у достатках, але з самого малечку у праці.
Народилася майбутня письменниця 20 лютого 1908 року у Москві у родині медичних працівників. Та невдовзі, втративши батька, маленька Марія разом з матір’ю опинилася в Україні на Криворіжчині. Її вітчим працював табельником у рудні. А в степу, що лежав за шахтою, текла річка Саксагань, на тлі неба бовванів Богданів курган — командний пункт Богдана Хмельницького та височіла Савур-могила. Тут, після переможної битви з польським військом, козаки шапками насипали могилу своїм загиблим побратимам. Вдома у вітчима, який дуже любив маленьку доньку, було багато козацької старовинної зброї, знайденої у тих місцях. Аркадій Михайлович часто співав давні українські пісні, читав „Кобзаря” Т. Шевченка, розповідав про події з історії України. Усе це залишило глибокий слід у душі майбутньої письменниці, назавжди увійшло в її життя.
Дуже рано Марійка почала сама складати вірші, у школі навіть виконувала деякі домашні завдання у віршованій формі. Як згадувала відома українська письменниця Оксана Іваненко, якось Марія написала віршами реферат з природознавства. Весь клас слухав з величезним задоволенням, особливо всім сподобалася кінцівка:
А мені, як реферату господині,
Треба дати дві великі стиглі дині. |
На початку 20-х років сім’я Пригар переїхала жити до Білої Церкви, що на Київщині. Тут Марія вчилась у трудовій школі. Але захворіла на сухоти і сім’я змушена була переїхати у Одесу. Постало питання — чим займатися далі? Спочатку Марія хотіла стати медиком, як мама. І навіть навчалася у профілактично-санітарному технікумі. Але любов до літератури переважила. І юна Марія вступила до Одеського інституту народної освіти. Саме в цей, одеський період, сталася важлива подія, що визначила її подальше життя — Марія увійшла в письменницьке коло. Письменник Іван Микитенко привів Марію у літературну студію „Гарт”. Перший вірш Марії Пригари „Повстанець” був надрукований 1924 року у газеті „Червоний степ”. А далі знову був переїзд — спочатку в Київ, де 1931 року Марія закінчила інститут народної освіти, потім працювала у газеті „Пролетарська правда”. І знову переїзд. Цього разу в Харків, тогочасну столицю України. Перші збірки письменниці для дітей „Весна на селі”, „Дитячий садок”, „Товариш урожай” вийшли у 1929 та 1930 роках. У цей період Марія Аркадіївна почала робити переклади творів зарубіжних письменників, які відразу вразили своєю майстерністю. Вона перекладала з багатьох мов — польської, російської, єврейської, німецької. Для дітей письменниця переклала твори таких письменників як К. Чуковський, Л. Кассіль, С. Маршак, Л. Квітко, Х. Левіна. З „дорослої” літератури, досконало володіючи польською мовою, переклала твори В. Василевської, Б. Пруса, Е. Ожешко, з німецької переклала У. Бехера, з російської — М. Некрасова.
У Харкові Марія Пригара познайомилась з Оксаною Іваненко та Наталею Забілою. Між ними народилась велика дружба на усе життя. Письменниця писала: „Яке це щастя - мати таких друзів! Це вони, вважайте, приохотили мене писати для дітей, вони допомагали в усьому, підтримували в найважчі години”. Для Марії Аркадіївни це були щасливі роки, які раптово обірвалися у червні 1941 року, коли розпочалася війна з фашистською Німеччиною. У перші дні війни пішов на фронт чоловік Марії Пригари, військовий лікар. А сама письменниця з двома доньками та матір’ю опинилася у Саратові. Там вона працювала в Українському радіокомітеті на радіостанції ім. Т. Шевченка, яка вела свої передачі для окупованих українських територій. Лише 1944 року Марія Аркадіївна повернулась у зруйнований Київ. І знову природний запал, працездатність та завзяття допомогли письменниці налагодити життя. Вона багато писала, організовувала, працювала заступником редактора журналу „Барвінок”, складала читанки, які добре пам’ятають діти повоєнних років. Письменницю багато разів обирали депутатом районної ради. І вона, як могла завжди допомагала людям, першочергово вирішуючи «дитячі» питання.
Зросла літературна майстерність письменниці, розширились творчі обрії, захопили нові теми. У цей період майстриня пера написала багато творів для дітей і для дорослих. Це і пейзажні поезії, такі як „Ми любим сонце і весну”, про тварин „На лісовій галявині”. Ряд видань казок, таких як „Байбак — мандрівник”, „Казка про ведмедика”, „Казка про Катрусю”. Дуже сподобались юним читачам динамічні за сюжетами, щедро пересипані гумором, усмішками її твори про життя дітей „Школярі”, „Ростемо завзяті”, „Весела мандрівка”.
Письменниця написала також ряд п’єс для шкільного театру. Це такі п’єси як «Весна», «Теремок», у співавторстві з письменницею Х. Левівною - «Віля-замазура».
У 60-ті, 70-ті роки Марію Аркадіївну Пригару дуже захопила історична тема. Як згадувала О.Д. Іваненко „Наче всім своїм життям Марія [Аркадіївна] готувалася до цього”. І письменниця талановито написала для дітей розповіді за мотивами українських народних дум. При цьому дуже вдало вибрала сюжети із значного кола цих красивих і глибоко патріотичних народних скарбів. Письменниця Т. Коломієць з цього приводу зауважила: „Справді-бо, перетворити народні думи в оповідання з такою майстерністю, природністю, тактом міг тільки справжній поет”.
Продовженням роботи над історичною темою, великою творчою перемогою стало написання Марією Аркадіївною історичної повісті „Михайлик — джура козацький”.
1978 року вийшов двотомник творів письменниці — краще з написаного її рукою. Перший том „Вірші та казки”, другий том „Повісті та оповідання”, за які 1979 року Марія Аркадіївна була удостоєна почесного звання лауреата премії імені Лесі Українки.
За життя письменницею було зроблено дуже багато. Видано більше 50 книжок. Однак письменниця вважала „…можна було б більше, краще…”.
Померла М.А. Пригара 8 вересня 1983 року. На київському будинку, де жила письменниця, на знак вшанування її пам’яті встановлено меморіальну дошку.
Щира, задушевна творчість М.А. Пригари — яскраве підтвердження тих слів, які вона написала у одному з своїх „дорослих” віршів:
Даруй мені, доле, надію єдину,
Мов промінь незгасний, омитий грозою,
Що теж я на стежці лишила іскрину,
Що теж я у світі була не чужою. |
Вірші та казки
Найкращі вірші та віршовані казки поетеси на різні теми зібрані у першому томі двохтомника, який так і називається «Вірші та казки». Нашій могутній і вічній річці Дніпру присвятила М.А. Пригара цикл віршів, що вміщені у першому розділі тому „Сестри”. Тут є вірш про народження Дніпра („Народження”), про дніпровські пороги, що у давнину люто пінилися і „кораблі жбурляли до нестями” („Уночі”), про працелюбство річки, невтомні хвилі якої безупинно трудяться, даючи людям світло і тепло („Нема спочинку”). А у віршах „Дніпро шепоче”, „Побратими”, „Козаки” розповідається історія, яку добре пам’ятає Дніпро. Ця історія про запорізького козака Васюту, турецького невільника, прикованого до галери і якому його побратим, також невільник, донський козак Іван допоміг вирватися на волю. У останньому вірші циклу „Тарасове слово” поетеса стверджує, що образ нашого Кобзаря, його слово „...струнами б’ється.
Ходить між люди — з серця до серця.
Ходить між люди, лине світами —
Так йому жити й жити віками,
Поки, як море в срібній обнові
Б’ються об берег хвилі дніпрові!”. |
У розділі „Стежка в горах” вміщений вірш „Жив хлопчик”, у якому просто і природно, аж буденно авторка змальовує справжній подвиг хлопчика Івася, який ризикуючи своїм життям у роки війни з німецькими загарбниками врятував від загибелі радянського льотчика-винищувача. А от розділи „Хто то?” та „Тук-тук” зацікавлять тебе найбільше. Бо веселі, дотепні, наповнені гумором вірші написані про дітей, про тебе і твоїх однокласників, друзів. Та ще і так вдало написані, що письменниця часом отримувала листи, у яких діти запитували, звідки їй відомо, що у їхньому класі є базіка, замазура чи боягуз?
А все просто, Марія Аркадіївна дуже добре знала дітей, часто з ними зустрічалась, разом з ними раділа, сумувала. Ось веселий віршик „Базіка”. Його героїня базіка із базік. Вона постійно
« Теревенить на уроці.
На перерві не змовка.
Що робила цілий ранок,
Що принесла на сніданок,
Як дивилася в вікно
Що побачила в кіно.
Каже вчитель:
Що за галас! —
Каже вчитель:
Вийди зараз!
Працювати дай усім!
Катря зовсім не злякалась:
Хай я потім розповім!” |
У розділі „Твої казки” до читання пропонується шість віршованих казок. Їхні герої ведмедик, горобець, дельфін, байбак, дівчинка-пава, мавпа та школяр Гриць. І хоча одні з них тварини, а інші — люди, їхні характери, як і вчинки, часом дуже схожі.
Завершує збірку розділ „А це — друзі!” Це переклади творів для дітей поетів А. Міцкевича, Ю. Тувіма, М. Танка, К. Чуковського, Я. Бжехви, Я. Поразінської.
«Козак Голота»
У книжку включено вісім оповідань під загальною назвою „Козак Голота”, написаних за мотивами українських народних дум. Кожне з оповідань змальовує якийсь окремий епізод з історії нашої козацької минувшини. Це і козацька виручка („Козак Голота”), винахідливе уміння добре провчити своїх же пихатих козаків-старшин („Про Хвеська Ганджу Андибера”), вічна туга за Батьківщиною та допомога невільникам бранки Марусі („Маруся Богуславка”). Письменниця зображує і негативні риси людей. Це підступність двох братів, що втекли з турецького полону залишивши в біді третього брата заради того, щоб „...батьківщину не на трьох — на двох паювати” („Як три брати з Азова тікали”). Розповідь „Про Івася вдовиченка Коновченка”, юного запорожця, відважного, палкого патріота рідної землі, і водночас, бездумного, необачного шибайголову.
«Михайлик – джура козацький»
Головний герой повісті „Михайлик — джура козацький” — знайда. Коли ординці гнали у Крим ясир (полонених українських селян), охоронець викинув його у ковилу, а запорожці знайшли і віддали на виховання кобзареві (і одночасно козацькому розвіднику) Мехтоду. Хлопець підріс і став джурою. Хорошим джурою. Та, перш ніж ним стати, довелось хлопчині багато чого пережити, а ще більше навчитись: оволодіти грамотою, зброєю, взяти участь у грандіозній битві під Хотином, де об’єднані війська українських козаків та поляків перемогли армію турецького султана Османа, найбільшу тогочасну армію світу, що загрожувала Європі поневоленням.
У повісті письменниця змалювала яскраву картину тогочасного соціального життя українських селян, набіги татар та турків, розорення сіл, горе людей. Але найширше у повісті відтворено життя на Січі: побут, їжа, навчання дітей у січовій школі, суд, військо та зброю січовиків, військову раду запорозьких козаків. Незлагоди між реєстровими та нереєстровими козаками, конфлікти між їхніми отаманами — Петром Сагайдачним та Яковом Бородавкою та єднання перед спільним ворогом.
У кінці повісті Михайлик розлучається зі своїм дитинством, уже добре усвідомлюючи „коли на вербі груші ростуть, а на осиці кислиці”, (як і обіцяв йому отаман Бородавка). У повісті вкраплено багато слів, що вживались у той час, що надає творові особливого колориту: будзиган, довбуш, кунтуш, бунчук, бекета, байдак, облавок та інші.