Розділ IV. «Припадати до цілющої води»

   За назву цього розділу взято назву статті кандидата педагогічних наук, заслуженого вчителя України Антоніни Мовчун, в якій вона веде мову про твори, вміщені у книзі «Мандри жолудя». Прочитай її. Буде цікаво і корисно.
   «Дмитро Семенович Чередниченко — відомий український письменник. Багатогранність його творчої діяльності вражає: поет і прозаїк, перекладач, літературо- й мистецтвознавець, публіцист, творець і видавець «Живої води» (українознавчої газети для українського шкільництва), автор букваря й читанок, громадський діяч, уважний і вимогливий майстер, котрий, як керівник літературного об’єднання «Радосинь», бережно плекає юні таланти. Він вдало поєднує у своїй літературній творчості поетичну вишуканість лірики, тонкий гумор, щирість і задушевність прози і все це пронизує тією глибинною людяністю, що надає творам письменника особливого чару… У творчості митця значне місце посідає література для дітей, бо він у всьому, що творить, залишається ще й педагогом. Природа щедро наділила його даром і письменника-митця, і вчителя-творця. Важко сказати, чому надає Дмитро Семенович перевагу — йде по життєвій ниві сіячем рідного слова і мудрих вчительських ідей.
   Ось і тепер душа митця розкрилася новою збіркою для дітей. Казки, вірші та оповідання і повість цієї книжки об’єднано в цикли «Коло-коло, колосок», «Мандри жолудя», «На рідних берегах», «Прилетіла пташка» і «Жар-півень». Кожен із циклів — ніби окрема книжка для дітей і водночас це єдиний неповторний твір. Бо об’єднав їх письменник особливо талановито: не звичним, усталеним у літературі прийомом тих самих героїв, а — дивовижно! — морально-етичним коренем та своєю людяною, якоюсь (так і хочеться сказати) дитинною душею автора.
   Щирість, глибоке розуміння психології дитини, яка пізнає світ, сприймає його, також поєднує ці три цикли воєдино. Письменник-педагог кожною притчею, казкою, кожним рядком своєї книги дає дітям уроки людяності, добра та любові. З якою ніжністю він розповідає про свою Україну, про свій Межиріч — рідну батьківську землю, Шевченків край, де побачив світ, про талановитих людей, які уславили його родинне гніздо, про рідну, найвищу в селі Лису гору, біля якої народився його батько, і з якої виднівся і йому, малому, весь світ, про ту Гору, що дає йому, митцеві, крила! Це оповідання письменник назвав «Гора, що дає крила», а читач його сприймає як сповідь-заспів до всієї книги, своєрідну авторську передмову.
   У творах Дмитра Чередниченка постає звичайне і незвичайне дитячих буднів та свят. В іграх діти пізнають світло й тіні життя, відкривають для себе розмаїття фарб, що ділить світ на добро і зло. Письменник зачарований добром людських вчинків, тож і своїм героям розкриває їхню красу.
   У нього за законами добра живе й світ природи: коники, метелики, собачки, коти, птахи та інші герої. Ось в оповіданні «Ластів’яча толока» автор розповідає про те, що в дядька Лукаша незвичайне свято: «Стару хату хилило на сон, то дядько поставив нову. От і зібралися люди помазати її…». Маленький герой твору відчуває радість, його душа пройнялася тим особливим почуттям спільної безкорисливої праці, яке може відчути тільки учасник толоки. Водночас хлопчик робить ще одне відкриття: ластівки теж працювали толокою, будували гніздо. Тож хіба не вчиться людина в природи гармонії співжиття?
   Тільки поетична душа Дмитра Чередниченка зуміла відшукати в буденному, звичному, мимо чого проходимо щодня, байдуже його обминаючи, щось чарівне, казково-небуденне, і він уже поспішає поділитися побаченим із дитиною. Недаремно письменник відомий ще й своїм талантом фотографа та художника. Звичайний фотооб’єктив творить у його руках казкові фотоетюди.
   Кмітлива ворона, грайлива киця Волошка, допитливий гайворон, помаранчевий котик, незрадливі приятелі Їжак та Пузир, кмітливий песик Каштанчик — герої циклу «Мандри жолудя» — живуть своїм життям, вони сумують, радіють, відчувають розмаїту гаму людських почуттів. Їхній світ, як на фотоетюдах автора, чарівний своєю природністю вчинків.
   Талант письменника якраз проявляється в тому, що він майстерно відтворює природне як незвичайне, спонукає дитину бути уважною, зачаровує її природним буттям птахів, комах та звірят. Ці незвичайні у своїй звичайності герої навчають дитину дружити, любити життя, творити добро, остерігатися завидющих, жорстоких та ненаситних створінь, що ще існують і в князівстві природи, і в людському суспільстві.
   Відчувається, що автор дуже спостережливий, що в нього вроджений дар помічати у світі природи саме те, що цікаве дитині, що в нього талант олюднювати своїх героїв зі світу природи. Створені люблячим серцем автора, вони, ті комахи, птахи та звірята, передають свою енергетику любові й малому читачеві. Так, у казці «Дятел і коник» дитина відчує турботу, яка панує в князівстві природи. Дятел коникові подарував пружинку — нехай прудкіше стрибає, але при цьому турботливо застерігає від небезпеки: не може він коникові підкувати підкови (як того хотів коник), бо з підковами той не зможе втекти від синички.
   Загинув від нестримного вияву вдячності Пузир (казка «Пузир та Їжак»). Гірко оплакує його смерть щирий друг Їжак… Розповідають один одному про себе, про свій спосіб життя кінь Гнідко і зелений трав’яний коник у притчі «Коник коникові брат». Весело мчати зеленому коникові на спині в Гнідка. Він щасливий: адже коник коникові брат! Так тож такі людяні, щирі взаємини між тваринами. Мимоволі замислюєшся: а якими ж вони мають бути поміж людьми?
   Автор спонукає дитину міркувати над цікавим пізнавальним змістом своїх казок, притч та оповідань і, водночас, порушує надзвичайно важливі для усвідомлення дитини проблеми:
— чудесно відчувати волю, але обов’язково треба мати домівку, рідне гніздечко, куди вертають із усіх доріг;
— щоб стати майстром, треба докласти чимало трудових зусиль і душі;
— кожне людське серце вміти навернути щирістю до себе;
— не забувай свого рідного, тримайся свого кореня;
— люби рідну землю, йди рідною стежкою, звіряй свою дорогу за законами рідного дому;
— фантазуй, відкривай красу і чари рідного довкілля.
   Хіба ж це не притчові істини? На них будуються сюжети притч та казок циклу «Мандри жолудя».
   Читай, дитино, бери їх у свою душу — відчуєш цю ненав’язливу «дидактику» письменника.
   Пізнавальний матеріал усіх оповідань подається цікаво. Ось автор наголошує, що булочки й бублики не на дереві ростуть, а творить їх важка хліборобська праця та старатливі руки. Ці твори закладають екологічну свідомість маленького громадянина України, виховують морально-етичні норми співжиття, людську гідність.
   Цінне в оповіданнях Д.Чередниченка те, що вони мають ознаки притчі (найдавнішого жанру дитячої літератури). Відчуває читач і їхню автобіографічність. Автор увіковічив свого батька — мудрого чоловіка, до якого він, син-письменник, зберігає світле трепетне почуття синівської любові упродовж усього свого життя. Висловив це почуття він кожним рядком, кожним словом розділу «На рідних берегах».
   Казки письменника розкривають несподівану грань його таланту — у деяких з них звучить музика! Митець зумів передати стан людської душі, переповненої пережитою музикою. Прослуханий концерт Лисенка та концерт німецької старовинної музики він перелив у словесну симфонію! Автор талановито вводить дитину в цю музичну ріку, про яку Павло Тичина сказав: «Біжать, горять світи музичною рікою…».
   У казках Д.Чередниченка, та й у всій його збірці, немає карколомних сюжетів. Тут є інше, що забиває дух, — краса моральності, духовності. Є людяність, є правічні джерела, замулені сучасним світом, їх письменник розчищає і кличе дітвору припадати до цілющої води»1.

Попередня Наступна