Про бібліотеку

	Послуги та сервіси

	Електронні ресурси

	Вибрані інтернет-ресурси

	Це важливо знати

	На допомогу бібліотекареві

Перші ж книги Крістіне Нестлінгер ввели її в коло найкращих письменників світу. Перу дивовижної австрійської письменниці-казкарки належить понад ста книг як для дітей, так і для дорослих. Потрібно визнати, що ділення в даному випадку на дитячу та дорослу літературу цілком умовно: твори письменниці однаково цікаві читачам різного віку, діапазон її творчості неймовірно широкий: вірші, оповідання, повісті, казки, пародії на комікси, газетні публікації, сценарії, радіо і телевистави, кулінарні книги.

Народилася Крістіне Нестлінгер 13 жовтня 1936 р. у Відні, столиці Австрії, у родині годинникаря і виховательки, яка мешкала у районі Гернальс, на околиці міста. Дівчинка росла гострою на язик, розкутою і досить непередбачуваною у своїй поведінці і вчинках. Вона ніколи і ні за яких обставин не губилась, а завжди, так би мовити, вміла оволодіти будь-якою найскладнішою життєвою ситуацією. Навчалася К. Нестлінгер у середній школі гуманітарного спрямування, віддаючи перевагу штудіюванню літератури, іноземних мов і мистецтв. Після закінчення школи Крістіне вступає до Віденської Академії Мистецтв, бо відчула в собі неабиякий потяг до малювання. Після отримання диплома К. Нестлінгер деякий час працює художником-ілюстратором, як згадує сама письменниця, вона зрозуміла, що художниці з неї не вийде, і тоді вона з горя вийшла заміж і народила дитину.

Сімейне життя майбутньої письменниці складалося цілком вдало, але в К. Нестлінгер поступово росла внутрішня тривога: незважаючи на зовнішнє благополуччя, вона відчувала, що домашній світ був для неї затісним. І тоді-то вона почала малювати для своїх маленьких донечок Крістіани та Барбари серію картинок про Фридеріку, неслухняну дівчинку з вогняно-червоним волоссям, і вигадувати про неї кумедні історії. Коли донечки підросли, у кухні поставили друкарську машинку: Крістіне хотіла записувати все, що вона вигадувала. Так в 1970 р. з’явилася перша повість «Веснянкувата Фридеріка». К. Нестлінгер принесла її в редакцію разом з ілюстраціями. Книгу одразу опублікували, але оформлював її інший художник, видавцям не сподобалися малюнки авторки.

Дебют Крістіне Нестлінгер був вдалим. Схвальні відгуки висловили як читачі, так і поважні критики. Ця книжка отримала приз Фрідріха Бедекера (німецького вченого в галузі філології та філософії). Згодом побачили світ нові повісті «Три поштових грабіжники» (1971) та «Чоловік для мами» (1972). Потім з’являється низка казково-фантастичних повістей «Геть огіркового короля» (1972), «Конрад, або Дитина з бляшанки» (1975), «Гном у голові» (1989) та ін.

Завдяки повісті «Геть огіркового короля» К. Нестлінгер стала відома світові, її почали називати австрійською Астрід Ліндгрен. У цій книзі розповідається про звичайну сім’ю з трьома дітьми і дідусем та про події, які розгорнулись в їхньому помешканні. Від імені дванадцятирічного Вольфганга читачі отримують характеристику кожного члена родини. Тато сімейства, страховий агент автофірми, має змогу накричати щонайбільше на трьох працівників, тому так багато кричить вдома. Мама — миловидна білявка веселої вдачі. Дідусеві сімдесят і він любить розповідати безліч дивовижних історій. Сестра Мартіна — найкраща учениця в класі. Нікі — менший брат, коли йому стало нудно на уроці математики (йшла мова про те, скільки буде двічі по два, хоч він знав це ще три роки тому), сказав «до побачення» й пішов із класу. Не додому, а до старого столяра Губерта, і згрібав у нього на купу стружку, бо дуже хоче стати теж столяром. І раптом одного сонячного ранку в їхньому будинку з’являється фантастична істота: щось подібне на великого огірка і засохлого гарбуза — деспотичний і підступний Огірковий король. Це правитель, якого вигнав повсталий підземний народ, що мешкає в підвалі будинку. Огірцар попросив політичного притулку у його наземних сусідів. Два диктатора — Огірцар і батько сімейства — швидко знайшли спільну мову. І почалися конфлікти в сім’ї. Та завдяки зусиллям Вольфганга та Мартіни все стало на в свої місця і запанував спокій.

Великою популярністю серед дітей, що люблять читати фантастику, користується книга «Конрад, або Дитина з бляшанки». Це своєрідна пародія на антигуманні прояви технічного прогресу і віра в неповторність кожної людини. Штучно створена дитина, яка живе згідно із закладеною в неї генетичною програмою, — карикатура на умовності і надумані цінності дорослих. За допомогою друзів Конрад стає нормальною людиною, набуваючи індивідуальності.

Письменниця у своїх казково-фантастичних творах дивовижним чином зуміла поєднати нестримну, бурхливу та химерну фантазію з актуальними проблемами сьогоднішнього дня, в якому віднайшла та піддала гострій критиці низку явищ, які до неї вважалися «не обговорюваними» в літературі для дітей.

Сама письменниця про свою творчість говорить так: «У моїх книгах дуже багато фантастичних, казкових елементів, бо я люблю фантазувати. Але, крім того, спираючись на ці елементи, я досягаю кращого розуміння дітьми реального життя…». Тому не випадково, що поряд з фантастичними творами К. Нестлінгер починає писати реалістичну прозу, в якій розповідає про життя австрійських дітей, порушуючи одвічну тему взаємин у сім’ї.

Герої книг К. Нестлінгер — звичайні сучасні діти. Вони живуть не в ізольованому літературному світі, а поруч з нами, і, якщо постаратися, їх напевне можна зустріти. У персонажах письменниці читачі впізнають самих себе: недосконалих, тих, що помиляються, шукаючи вихід з різних життєвих ситуацій, тих, що живуть буденним життям з радощами і печалями. Її герої частенько бувають нестерпними, нахабними і боягузами. Діти можуть нестримно розлютитися, зухвало поводити себе і хуліганити. Письменниця вважає, що в неслухняності дітей більше всього винні дорослі. Вона розповідає не тільки про дітей, а й про їхніх нервових мам, безпорадних вчительок і про тат, які постійно зайняті роботою. Більше всього К. Нестлінгер не до душі дорослі, які забули своє дитинство. Для неї важливо, щоб діти і дорослі залишалися друзями, щоб, не зважаючи на можливі відмінності, вони любили один одного.

Тема «батьків і дітей» розкрита в таких книгах К. Нестлінгер, написаних для підлітків, як «Ільзе Янда років 14» (1974), «Розклад занять» (1975), «Хуго — дитина у розквіті сил» (1983), «О, чорт! Щоденник Юлії» (1986), «Замерзший принц» (1997), «Само собой и вообще» (2008). Найбільш зворушливою серед них є сучасний роман «Само собой и вообще», який варто включити до сімейного читання кожній родині. Книга розповідає про те, як нерозуміння і відчуженість, що виникли між подружжям Райнер і Зіссі Поппельбауер призводять до розпаду сім’ї, і як страждають від цього діти: 15-річна Карлі, 13-річний Ані і семиліток Шустрик. За всіма законами підліткового жанру Карлі та її брату Ані не минути депресії, нападів відчаю, заглиблення в собі, неадекватної поведінки, а то й спонтанної агресії. Але нічого такого в книжці немає. Герої К. Нестлінгер не бажають миритися з обставинами. Діти не хочуть бути покірними жертвами, та і батьки прагнуть жити повним життям. Імпонує, що діти з самого початку не ниють, а діють, не перекладаючи всі рішення на дорослих, прагнуть, щоб їхня думка враховувалась, і борються за свої права, за свою сім’ю, дім. Саме так вирішують діти Поппельбауер: «Господин судья, не давайте развода супругам Поппельбауер, потому что мы, дети, против. А нас трое. То есть счет 3:2 против развода». Але якщо двоє дорослих людей на дух не витримують один одного, продовжувати жити разом тільки заради дітей, це теж не вихід.

Непересічність книги К. Нестлінгер у тому, що їй вдалося не просто зіткнути лобами покоління, а показати дітям-читачам сімейну драму очима дорослих, а дорослим — очима дітей. Змінити ситуацію не в змозі ні діти, ні батьки. Виручають оптимізм і життєрадісність, щаслива притаманність дитинства. Неприємні події в сім’ї не заважають Карлі насолоджуватись першим коханням, а завзятому книгоману Ані — радіти вдалому поповненню бібліотеки. Хоча тато йде з сім’ї до своєї нової подруги Вільми, а мама залишається з трьома дітьми і проблемами зі своїм магазинчиком в’язальних ниток, та саме Вільма допомагає мамі грошима, щоб зберегти магазинчик і віддати борги. З мами теж не вийшло покинутої жертви, вона знайомиться з доктором, який виявляється цілком позитивною людиною. Отже, у житті не все так однозначно. І розлучення може стати не тільки втратою, але і … придбанням. Не чекати розв’язання проблем, а виростати з них і жити далі — ось рецепт виживання, який пропонує письменниця в цьому творі. І допомагає він не тільки в книжці.

К. Нестлінгер залюбки пише про австрійську школу. Вона ніби впустила в замкнутий світ австрійської дитячої літератури вітер віденських вулиць, різноголосся дворів, шкільний ґвалт. Письменниця розповідає підліткам про них самих і їхніх ровесників, знайомить з історією і географією почуттів, труднощами становлення людини як особистості в таких творах: «Лолліпоп» (1977), «Мислитель діє» (1981), «Небувала гра» (1984), «Обзивають мене Мурахоїдом» (1986). Усі проблеми, які вона порушує, — загальнодитячі. Серед шкільної тематики творів письменниці варто виокремити книгу «Мислитель діє». Це повість з елементами детективу, героями якої є троє хлопчиків-підлітків і їхня подруга Лілібот. Рудого Отлла у класі називали «Туз пік», красунчика метиса Міхаеля — «Сер», маленького, кругленького, з рожевими щічками і дуже розумного Даніеля — «Мислитель». Коли глибоко замріяного на уроці Даніеля вчитель запитував, про що він думає, той відповідав: «Я випускаю на волю свої думки, вони стрибають у різні боки, а я за ними стежу». Здатність думати стала Даніелю в пригоді тоді, коли потрібно було знайти злодія в класі і виправдати несправедливо звинуваченого одного з друзів — Сера. Мислитель викрив злодія.

К. Нестлінгер вміє бачити більше, ніж є на поверхні. Звичайна шкільна подія виявила ціле коло проблем, на які мало хто звертав увагу в щоденній метушні. Цей злодюжка краде не заради збагачення, а таким чином проходить іспит, який влаштовує йому новий друг. Тай сам приятель, такий самий підліток, тільки на два роки старший, удає з себе ватажка гангстерської групи, тому що теж не знає, чим зайнятися. Усім до нього байдуже: батько у від’їзді, заклопотана мати своїм обов’язком вважала лише задоволення матеріальних запитів сина. Погано, коли батьки байдужі до своїх дітей, але не краще, якщо вони контролюють кожний їхній крок, як це сталося з Лілібет. Така опіка щохвилини позбавляла дівчинку самостійності і приватного життя. Їй довелося відвойовувати право самій розпоряджатися своїм власним часом.

К. Нестлінгер показує звичайний клас, в якому під повсякденною оболонкою звичайності й нормальності криються серйозні проблеми. Крім дитячої самотності, автор порушує проблему расизму (ставлення до Сера-метиса) і дитячої жорстокості. Ніхто, крім друзів, не намагався розібратися в історії із Сером. Але і про силу дитячої дружби теж говорить письменниця, і про проблеми, яких вистачає в житті дітей. Це і стосунки з батьками (у кожного з героїв вони різні), і з учителями. Є фрау Хуфнагель, в якої можна запитати про що завгодно, і є дуже правильний учитель математики, в якого завжди дисципліна в класі, але з ним не можна поговорити.

Не завжди просто складаються і стосунки дітей одне з одним. «Добре б навчитися любити», — мріє Мислитель. Юні герої твору відстоюють самостійність, встановлюють справедливість, і приходять на допомогу дорослим, які виявляють нерішучість. К. Нестлінгер завжди на боці слабшого, завжди готова до співчуття. Прагнення зрозуміти, підтримати, показати, як важливо зберегти людяність у найскладніших випробуваннях, лягло в основу військової дилогії «Лети, хрущику!» (1973), «Два тижні у травні» (1980), яка поєднала яскраві спогади дитинства і мудрість зрілих роздумів. Це дві реалістичні, багато в чому автобіографічні повісті, в яких К. Нестлінгер від імені дев’ятирічної дівчинки Крістель розповіла про страхіття війни. Уважний погляд дитини помічає те, що не завжди відкривається дорослим. Усе перемішалося: у переможців і переможених виявляється чимало загального, адже вони звичайні люди, чиї життя і душі скалічила війна. Авторка дивним чином уникає розхожих штампів. Батько дівчинки, насильно призваний до німецької армії, не схожий ні на фашиста, ні на одурманеного коричневою ідеологією виконавця чужих наказів, як і росіяни-солдати, втім, мало схожі на легендарних героїв без страху й докору. Війна не щадить ні правих, ні винуватців, вона калічить усіх: росіяни й австрійці, що зустрілися волею доль у розореному місті однаково розгублені й виснажені, їх однаково шкода.

Перша зустріч з солдатами-визволителями розвіює фашистську пропаганду, обивательські чутки і вимисли. Для Крістель це нові, життєво важливі, враження. Раніше вона, кароока і темноволоса дівчинка, відчувала себе незатишно: усі дитячі книжки, підручники, плакати були заповнені зображенням білявих, блакитнооких дітей-арійців. Як їй хотілося відповідати офіційному іміджу! Але, на жаль, усе було марно. І ось, нарешті, можна бути такою, яка ти є. Російський солдат посміхається темноокій австрійській дівчинці, і всі страхи розвіюються. У Крістель з’являється справжній дорослий друг — кашовар з Ленінграду на прізвище Кін. Здається, неможливо уявити собі фігуру менш героїчну, але Крістель «дивиться серцем» і розуміє, що її дорослий друг володіє найголовнішою зброєю: жорстокості війни він протиставляє доброту й людяність. Залишитися людиною в нелюдських обставинах — на це потрібна мужність. «Я любила кухаря, тому що він був далекий від війни. У ньому не було нічого військового», — зізнається дівчинка. У повісті К. Нестлінгер йдеться багато про що: про війну і мир, про людей, різних за своїми життєвими принципами і відчуттями, про добро і зло в нелюдських умовах. «Я написала цю книгу не для того, щоб нинішні діти знали більше про війну — наголошує письменниця. — Коли хочеш написати про війну — недостатньо тільки описувати події, необхідно зрозуміти, наскільки жахлива війна».

Поступово змінюється настрій і внутрішня мелодія книг Крістіне Нестлінгер. Фантастичний гротеск, реалізм життя змінюється філософською притчею. Так, у дивовижній казковій повісті «Пес іде в світ» (1987) герой вирішив життя почати спочатку і вирушає мандрувати світом. І хоча наміри його благородні — він хоче «допомагати і бути корисним», реалізувати їх виявляється не так-то легко і просто.

Але справжнім шедевром творів філософського спрямування можна вважати дивовижні книжки-картинки «Хтось» («Некто») та «Клікеті-клік». Перша з них, створена разом з відомим сучасним німецьким художником Яношем, мудра притча про людину, яка прагне пізнати самого себе і не вписується в рамки звичного життєвого устрою звичайних людей. Є ті, хто живе на одному місці, а є вічні пілігрими (мандрівники). У багатьох з нас поєднані риси тих та інших. Життя — це шлях, мета якого — повернення до самого себе. Це історія про тугу за незвіданим і самообман, про відповідальність і втечу, про самомилування та істинне кохання. Ось іде Хтось, він кинув свою оселю, відмовився від затишку і спокою, заради чогось, що можливо отримати лише в дорозі, мандруючи наодинці.

Про найскладніші речі і найзагадковіші властивості людської душі письменниця вміє говорити просто і відверто, з особливою делікатністю. Підтвердженням цього є друга книжка-картинка «Клікеті-клік», де через чарівне поєднання віршованого тексту Крістіне Нестлінгер та абстрактних ілюстрацій Барбари Вальдшутц розкриваються глибокі і відверті роздуми про зародження і загибель кохання, про те, як можна склеїти розбиті серця. Ритм книги подібний до биття людського серця — клікеті-клік. К. Нестлінгер розуміє, як непросто знайти себе в постійно змінюваному світі. Вона вчить читачів не поступатися, не пасувати перед труднощами, вірити в свої сили, думати самому, відрізняти істину від фальші. Не можна назвати жодної книги, написаної і виданої К. Нестлінгер для дітей, яка не стала б непересічним явищем, своєрідним відкриттям для читача, завжди несподіваним і радісним. У них — феєрверк емоцій, б’ючкий живець думки, нестримна гра фантазії і все інше, що примушує дітлахів відкладати такі важливі «справи» і братися за книжку.

Як відомо, творчий доробок письменниці оцінений більш ніж 30 різноманітними преміями, як австрійськими, так і міжнародними. За книги «Увага! Пан Вранек вигляда ягням», «Хранитель привиду» і «Собаче життя» її було нагороджено Австрійською державною премією з дитячої та юнацької літератури — найвищою нагородою її батьківщини. А ще вона удостоєна Німецької премії в галузі дитячої літератури, Премії міста Цюріха за кращу дитячу книгу, Премії за кращу переведену книгу, видану в Великобританії. А в 1984 р. Крістіне Нестлінгер була вручена медаль Ганса Християна Андерсена — найвища нагорода у царині дитячої літератури. Крім того, саме К. Нестлінгер випала честь стати у 2003 р. першим лауреатом Міжнародної премії імені Астрід Ліндгрен, яка була запроваджена урядом Швеції як данина пам’яті А. Ліндгрен і вручається тим письменникам, які підтримують той високий стандарт дитячої книги, який А. Ліндгрен утверджувала своєю творчістю.

Книги письменниці перекладені понад 38 мовами світу. Російською та українською можна прочитати лише незначну частину з них. Так, нашим читачам відомі її твори «Геть огіркового короля», «Конрад, або Дитина з бляшанки», «Лолліпоп», «Небувала гра», «Ільзе Янда років 14», «Лети, хрущику!», «Гном у голові», «Пес іде в світ», «Мислитель діє», «Обзивають мене Мурахоїдом». Усі вони написані більш як двадцять років тому. Із сучасної прози К. Нестлінгер юні українці можуть ознайомитися лише з повістю «Маргаритко, моя квітко» (2001), яка вийшла у 2009 р. у літературній агенції «Піраміда» стараннями талановитої перекладачки Ольги Сидор. Твори ж, написані в останнє десятиліття, «Любий пан чорт», «Франц розповідає історії про футбол», «Як Піппа знову навчилася сміятися» до цього часу пір залишаються недоступними. А як не вистачає саме сьогодні таких мудрих і життєстверджуючих книг для сучасних дітей!

Ще в далекому 1984 р. на врученні Міжнародної премії Г.-Х. Андерсена К. Нестлінгер сказала: «Література для дітей — окрім багато чого іншого — покликана виховувати сміливих, давати їм надію. Навіть якщо надії немає, ми повинні працювати не покладаючи рук, так, ніби надія таки існує». Вона має рацію, мабуть тому, що сама зліплена з того самого тіста, що і її герої — часом відчайдушні, часом задерикуваті, але завжди відверті, щирі, безпосередні і справжні, впевнені у власних силах і спраглі у своїх пошуках безкорисливих друзів.

Ось така вона, визнана і знана в усьому світі, Крістіне Нестлінгер!