Національна бібліотека України для дітей
     
Віртуальна довідка1
Наша адреса:
03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
 
Написать письмо
 
 
 
   
Пошук по сайту  
 
Skip Navigation Links.
Про бібліотеку
Загальна інформація
Режим роботи
Контакти
Структура
"Вікно в Америку"
ЗМІ про бібліотеку
Спонсори
Благодійний фонд розвитку
Державні закупівлі
Вакансії
Послуги та сервіси
Новини
Замовлення екскурсій
Бібліотечні події
Онлайн-проєкти
Читацькі об'єднання
Психологічна служба
Віртуальна довідка
Версія для слабозорих
Електронні ресурси
Електронний каталог
Електронна бібліотека
Видання бібліотек для дітей
Віртуальні книжкові виставки
Інтерактивні ресурси
Ключ
Почитайко
Т.Г. Шевченко для дітей
Бібліотека у форматі Д°
Музей книги
Творчість дітей
Пам'ятні літературні дати
Вибрані Інтернет-ресурси
Для дітей
Для дорослих
Дитячі бібліотеки в Інтернет
Це важливо знати
Читання - справа сімейна
ІнфоТека для дітей
ІнфоТека для дорослих
Інтернет-безпека для дітей
Інтернет-безпека для батьків
На допомогу бібліотекареві
Професійні новини
Бібліотеки України для дітей
Мережа бібліотек України для дітей
Національна секція IBBY
Асоціація дитячих бібліотекарів
Сторінка методиста
Проєкт "КОРДБА"
Інформаційна культура користувачів
Бібліотека + IT
Нові книги України
Книги обмінного фонду

ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ

Письменник-природолюб Василь Чухліб народився в сім’ї вчителів 19 липня 1941 року в селі Лебедівці, що на Десні. «Он там, рукою подати, тільки брід треба перебрести. Там, на деснянських лугах, серед шовкових трав, під високими вербами, ходить моє дитинство, — напише пізніше В. Чухліб у ліричній мініатюрі «Тільки брід перебрести». — Там росяні, прохолодні світанки, золоті від сонця дні й тихі, задумливі вечори. Там плавають хитрі щуки, й довірливі окуні, і мудрі соми-дідугани. Там чапля стоїть на одній нозі, когось виглядає. А лелека разом із хлопчаками пасе череду».

Після війни сім’я переїхала до сусіднього села Соколівка, оспіваного письменником Юрієм Збанацьким у повістях для дітей «Таємниця Соколиного бору» та «Літо в Соколиному». І саме Юрій Збанацький, який в роки Великої Вітчизняної війни партизанив між Десною та Дніпром, розповідав про дитинство Василя Чухліба: «Одного разу до нашого загону прибули новенькі, чоловік та жінка, учителі з придеснянського села. В руках у чоловіка — гвинтівка, а в жінки — торбина за плечима, а в ній — хлопчик малий. Йому там зручно, а мамі легше його так носити. Круглими чорними оченятами стривожено і зацікавлено дивився дволітній Василько на озброєних людей у лісі, не плакав, розумів, що прибув до друзів.

Ми швидко з ним подружилися. При нагоді, у вільний час брав я малого на руки, вичукикував, підкидав його вгору. Василькові ця гра дуже подобалась…
Не знав я тоді, що підкидаю вгору, вигойдую на руках майбутнього письменника, хлопчика, який уже в дитячому віці вбере в свою пам’ять все те, що діялося в грізні роки на берегах Десни, і згодом напише про пережите в своїх правдивих творах».

А попереду у Василя Чухліба була семирічка в селі Соколівка, а десятий клас — у місті Острі. У школі у хлопця проявився літературний талант, і в районній газеті «Правда Остерщини» було опубліковано його перший вірш. Після закінчення школи Василя запросили на роботу до редакції тієї ж газети, і він працював успішно. У 1962 р. В. Чухліб вступив на мовно-літературний факультет Київського держаного педагогічного інституту ім. О. Горького (нині Національний педагогічний університет ім. Михайла Драгоманова). У 1966 р. він отримав диплом про вищу освіту, деякий час учителював та працював журналістом у м. Добропіллі на Донеччині, а потім разом із сім’єю переїхав до м. Українка Обухівського району на Київщині. Тут він працював в редакції районної газети і публікував свої мініатюри, етюди, новели, оповідання та вірші для дітей. Невдовзі його творами зацікавилося видавництво «Молодь» і тут у 1975 р. побачила світ перша книга мініатюр «Червоні краплини вишень» (1975). У 1973 р. В.В. Чухлібу запропонували виступити з оповіданнями для дітей у всеукраїнському журналі «Малятко». Згодом з творів, надрукованих у журналі, склалася перша книжечка молодого літератора «Хто встає раніше» (1976). Відтоді Василь Чухліб не полишав писати для дітей короткі оповідання, які критики назвали ліричними мініатюрами, і казки. «У цього письменника свій стиль і своє бачення світу. Він володіє рідкісним даром писати коротко, а показувати багато, уміє розповісти цікаво й хвилююче, навіть поетично, про речі, на перший погляд, звичайні, буденні», — писав про нього Юрій Збанацький.

Твори В.В. Чухліба, адресовані здебільшого дошкільнятам та молодшим школярам, про природу, дітей, воєнне лихоліття. Героями його казок є ведмедик Клиш-Клиш і павучок Канапчик, лисичка Мальвіна і зайчик Гасанець, цап Бородань і сорока Чира, джмелики Кіндратики і бурундучок Смугастик, а також інші жителі землі, неба, лісу, річки. Письменник наділяє тварин людськими почуттями, мовою, характером і поведінкою, зберігаючи при цьому й притаманне природі тварин. Василь Чухліб не повчає, а надає можливість читачам самим оцінити моральність поведінки героїв. Більшість новел В. Чухліба є автобіографічними. Образи їхніх персонажів — Василька і Михайлика, Тарасика і Тетянки, Степанка і Марійки, Славка і Валерки, змальовані письменником з особливою любов’ю. Кмітливі і непосидючі, вони з цікавістю пізнають світ, вчаться дружити і допомагають старшим.

Найпопулярнішими у читачів є книжки В.В. Чухліба «Безкозирка» (1979), «Пісня тоненької очеретини» (1983), «Жарини на снігу» (1985), «Олень на тому березі» (1987), «Лелеки над татовим полем» (1988), «Сопілкарик з джмелиного оркестру» (1989), «Куди летить рибалочка» (1991), «Колискова для ведмедів» (1995, 2010), «Братики Кіндратики» (2006), «Неслухняний Гарбузик» (2009) та інші. Багато творів цього письменника увійшли до шкільної програми, букварів та читанок, звучать по радіо. Окремі — видавалися за кордоном, перекладалися англійською, азербайджанською, білоруською, казахською, литовською, російською, словенською мовами. Василь Чухліб є лауреатом літературної премії ім. Наталі Забіли (1988). А в 1996 р. йому присуджено літературну премію ім. Лесі Українки (нині Премія Кабінету Міністрів України ім. Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва) за збірки оповідань і казок «Олень на тому березі» (1987), «Куди летить рибалочка» (1991) та «Колискова для ведмедів» (1995).
20 листопада 1997 р. письменника не стало. Але його поетичну прозу, написану з великою любов’ю до всього живого, продовжують читати і діти, і дорослі.

«Олень на тому березі»

Збірку оповідань та казок «Олень на тому березі» В.В. Чухліба випустило у світ видавництво «Веселка» у 1987 році. Видання проілюстровано художником Н. Аксьоновою. Книжку можна назвати своєрідним вибраним із багаторічної творчості письменника. Ці оповідання і казки про природу, про будні та свята дошкільнят і школярів, про друзів, ровесників. Це допитливі, розумненькі і непосидючі Тетянка і Тарасик, Андрійко і Славко, Марійка і Галинка, Степанко і Петрик, Дениско і Варочка, Васильок і Лаврик та інші діти, які живуть на березі голубої Десни. Поруч з дітьми у цих творах дорослі: діди Матвій і Гордій, дядьки Мусій і Карпушок, тітки Горпина і Галина, батьки і матері. А також герої казок: звірята, птахи, квіти, дерева. І всіх їх — і дітей, і дорослих, і тварин, і рослини — так чи інакше об’єднує природа, і напуває водою та радує річка Десна.

Уже з перших сторінок книжки читачі непомітно для себе опиняються серед персонажів творів, діють разом з ними і дізнаються, про що ненав’язливо хотів сказати автор. Василь Чухліб відкриває таємниці природи і запрошує дітей пильніше поглянути навколо себе, для того, щоб побачити, як рано-вранці дзвоники пробуджують лісових мешканців своїм дзвоном, як «зайці біжать капусту поливати, білки — по горіхи, дятел кузню відчиняє, мурашки свій дім ремонтують» («Дивина»), як дорогу переходять боровики («Переходять дорогу»), як мураха рятує брилика, загубленого жолудем («Брилик»), як бобри греблю будують, а старий ведмідь корчує пні під нове поле («Зозулин льон»), як заєць вибирається з-під хмизу після бурі («Велика сила»). Цікаво буде з дітьми Дениском, Варочкою і Валеркою спостерігати, як на піщаній косі річки з’являється олень і п’є позолочену місячним сяйвом воду і сам стає від того золотим («Олень на тому березі»). Або підслухати розмову сім’ї Ведмедів («Колискова для Ведмедів»), які переселилися в нову хату і вночі не можуть заснути. То жарко їм, то подушка тверда, то неспокій огортає. А виявляється, що Ведмеді забули в старій хаті Цвіркуна. Це без його тихої, заколисуючої пісеньки вони не можуть заснути. А ще — негоже забувати про старих друзів!

Справжніми друзями природи змальовує В.В. Чухліб героїв цієї збірки — хлопчиків і дівчаток. Вони рятують мальків з маленького озерця, що от-от пересохне («Добре діло»), підгодовують зимою птахів і зайців («Нехай приходять зайці»), допомагають розчистити замулену криничку («Струмок»), виловлюють бджолу з води («Бджола з колгоспної пасіки»). У багатьох казках і оповіданнях збірки автор ненав’язливо, з легким гумором, щиро подає уроки доброти, товаристськості, відповідальності у стосунках зі своїми ровесниками та дорослими. Таким є оповідання «Карпушкова тоня», в якому його герой — хлопчик Валерка, тихесенько кладе зловлену ним рибину у пустий кошик невдалого рибалки дядька Карпушка, щоб той порадувався. Герої оповідання «Деснячки» Тимко, Валерка і Дениско не задумуючись кинулися рятувати Вадька, що тонув, хоч той і зіпсував їм риболовлю. А в оповіданні «Пілотка ліщинових горіхів» хлопці Валерка, Лаврик і Дениско принесли Сергійкові ліщинових горіхів, намагались розрадити його, хоч і кепкували спочатку з нього, коли він відмовився йти разом по горіхи, посилаючись на хвору матір.

І, звичайно, є у цій збірці оповідання про роки війни і повоєнне лихоліття. Це оповідання «Жарини на снігу», «Ластівки над Гутою», «Дядьків скарб», «Жито» та інші. Герої цих творів — діти, які залишилися з мамами, дідусями і бабусями, а їхні батьки пішли на фронт. Вони, як можуть, допомагають дорослим по господарству. Васильок намагається принести від сусідів жару, щоб мама затопила в печі і наварила пісної лемішки («Жарини на снігу»). Разом з дідом Васильок іде в сусіднє село, яке спалили фашисти, щоб допомогти тітці Софії побудувати хату («Ластівки над Гутою»). Із задоволенням допомагають Васильок та Михайлик дядькові Митру — ковалю, який повернувся з війни. Вони по-черзі дмухають міхом, щоб в горні палахкотів вогонь, приносять холодну воду з криниці («Дядьків скарб»). З радістю Васильок разом з мамою і дідусем сіє жито. Воно випадково вціліло, коли фашисти запалили клуню, боячись партизанів. На власні очі бачив хлопець, як палахкотів вогонь, і плакав, бо в огні згоріло ластів’яче гніздо («Жито»).

У творах цієї збірки Василь Чухліб не тільки поетично змалював природу, а й майстерно відтворив людські стосунки — доброту, порядність, щирість, відповідальність, співпереживання і взаємодопомогу.

 

Для редагування, видалення інформаціі про дитину з сайту або повідомлення про нелегальний контент Ви можете звернутися за адресою: library@chl.kiev.ua

 
Останнє оновлення: 12/2/2024
© 1999-2010р. Національна бібліотека України для дітей