 |
Титульна сторінка |
У далекому космосі є Невідома планета. Ця планета велика та різнобарвна. Посеред неї є озеро, яке народжує чарівні бульбашки.
У бульбашках можна літати в космосі. |
 |
Перша сторінка |
…Але не всі чудові бульки можуть злетіти аж у космос. Зазвичай ними літають на роботу і в школу. От і Дмитрик із сусідкою Женькою часто літають до школи разом. Щодня кіт Булька ліниво махає їм услід.
Він теж мріє політати… |
 |
Друга сторінка |
Та щоразу, коли Булька залазив у бульку, бульці не подобалися котячі гострі пазурі та вуса – і вона лускалась.
Але якось Булька накрутив вуса на бігуді, вдягнув Дмитрикову шапку, Женьчині шкарпетки та рукавички, заплющив очі і вирушив назустріч пригодам… |
 |
Третя сторінка |
Раптово налетів різнобарвний вихор чарівного вітру і бульбашка полетіла в бік школи. У цей час на перерву в двір вийшли Дмитрик та Женька.
- Ти дивись, - вигукнула Женька, - це ж наш Булька!
…і тут Булька зник!.. |
 |
Четверта сторінка |
(1 версія)
Хвіст кота зачухався і Булька зняв рукавичку. Чарівна бульбашка луснула і її бризки перетворили школу на міжпросторовий портал. Смугастий кіт став лейтенантом Булькою і потрапив до екіпажу експедиції «Тигрис», яка шукала яйце травоїдного динозавра…
(2 версія)
Кіт Булька опинився на планеті Котів. Там він зустрів кішечку Бульбашку, яка ловила мишей. Вона була дуже гарна: хвіст фіолетовий, лапки рожеві, жовті вуса, вуха сині.
(3 версія)
Булька потрапив на магічну планету ГАВ. Там жили лише собаки.
Вони дуже здивувалися і призначили кота Бульку своїм царем. Та згодом кіт засумував за Женькою та Дмитриком і магічні песики допомогли йому повернутися. |
 |
П'ята сторінка |
| На планеті Котів жив Велетенський Слон, який боявся мишей. Саме він надмухав чарівний вітер. Булька і Бульбашка піймали капосну Мишку і назавжди подружили з нею Слона. Вдячний Слон надмухав ще більше яскравого різнокольорового вітру і котики полетіли далі… |
 |
Шоста сторінка |
В цей час на уроці історії Дмитрик із Женькою позіхнули від нудьги, відкрили підручник та… несподівано сторінки почали перегортатися з шаленою міжпросторовою швидкістю! Діти заплющили очі і раптом опинились в 1848 році у місті Львів.
- Ратуша палає! – заволав Дмитрик, помітивши полум’я, що охопило старовинну будівлю. – Що робити?
Тієї ж миті згори ледь не на голови дітей беркицьнулись Булька і Бульбашка. В Женьки аж подих перехопило! Та на диво дівчинка мовила віршами:
- Булька! Булька! Розчинись!! Слоник в Ратуші з’явись!
- Тут пожежна команда потрібна! – не на жарт розхвилювався хлопчина.
- Є така команда, - нявкнув Булька. Діти здивовано перезирнулись, проте несподівано потужна хвиля водяних крапель хлюпнула на Ратушу. Вогонь нарешті вщух.
Крізь райдужні бульбашки, що кружляли навколо, визирав усміхнений Велетенський Слон! |
 |
Сьома сторінка |
Пожежа згасла, однак Дмитрик з Женькою зрозуміли, що опинилися у міжчассі. Блукаючи вулицями, вони зрештою натрапили на годинникову майстерню. На ґанку стояв Майстр Часу у чарівному плащі з годинниками замість ґудзиків.
- Я допоможу вам повернутися у свій час, якщо розгадаєте таємний код чарівних годинників, - сказав Майстр.
- Який код? Так можна відгадувати цілий вік… – розгубились діти.
В цю мить із наплічника Дмитрика почулося «МНЯВ!» і визирнув Булька.
- Так! – вигукнув Майстр Часу. – Це і є таємний код!
Стрілки на його ґудзиках-годинниках закрутилися і завмерли на цифрах 2–0–1–2.
Дітей, Бульку, його кицю-подружку – всіх підхопив шалений вихор і поніс додому. З ними разом вирушив улюблений учень Майстра Часу – дресирований кажан на ім’я Лилик, що мріяв про мандрівку у «майбутнє»… |
 |
Восьма сторінка |
Крізь прозору бульбашку, мов за склом ілюмінатора, вигравало велике місто. Згори воно видавалося зовсім маленьким, натомість, якась величезна тареля притягувала всіх, наче магніт.
За мить наші герої опинилися посеред зеленого поля.
- Друзі!! Ми на Олімпійському стадіоні! – радів Дмитрик.
- Футбол це круто! – підтакувала Женька.
- Цікаво, хто переможе, - муркотів Булька.
Лилик не дав котові отямитися і закотив Бульку у бульбашці до воріт. Гравці роззявили рота…
Тим часом справжній м’яч влетів у сітку воріт.
- Гоооол!! – ревли трибуни.
Лише Женька смикала Дмитрика за рукава:
- А хто переміг?
… |
 |
Дев'ята сторінка |