Передумови виникнення та значення бібліотек для юних читачів
Читання книги – мистецтво, і йому, як і багатьом чеснотам, потрібно вчитися з дитинства. Чим пізніше починається це навчання, тим складніше ним оволодіти. Мистецтву читання необхідно вчити. Вчити дітей читати, вміло керувати дитячим читанням означає пробуджувати, спонукати в дітях природній інтерес до книги. Книга являє собою сукупність матеpіальної культуpи і духовного життя людини. Вона завжди шанувалася, книзі відводилося важливе місце у процесі виховання і самовиховання людини.
Питання дитячого читання, роль книги у вихованні підростаючого покоління цікавили прогресивну громадськість, українську інтелігенцію. Особливу увагу цьому питанню стали приділяти у другій половині XIX – на початку XX ст. Основним джерелом користування дитячою літературою на той час були шкільні, земські та громадські бібліотеки. Прогресивні діячі, освітяни, докладали неймовірних зусиль, щоб зробити книгу доступною широким верствам населення, наблизити її до народу. Саме завдяки їхній активній діяльності почали відкриватися бібліотеки, які обслуговували і дітей. Створення самостійних дитячих бібліотек вимагало саме життя. Про це засвідчував I Всеросійський з’їзд бібліотечних працівників, який проходив 1–7 червня 1911 р. у м. С.-Петербурзі. В роботі з’їзду брали участь і представники бібліотек України – з міст Харкова, Херсона, Києва. У списку членів з’їзду є запис: «Добрая Дора Юрьевна. Заведущая и содержательница «Детской библиотеки». Киев» [6, с. 24]. На з’їзді працювало три секції. У секції «Общественные и народные библиотеки» працювала підсекція дитячих бібліотек, на розгляд якої було підготовлено доповідь «О задачах детских народных библиотек-читален». Учасники зібрання висловлювалися за організацію в містах та великих селах самостійних дитячих бібліотек, які повинні обслуговувати не тільки дітей, а й юнацтво. У резолюції підсекції було рекомендовано назву таких бібліотек – «общественная образовательная библиотека для юных читателей» [1]. Перед ними ставилось завдання розвитку активної культурної роботи: «Надо, чтобы «библиотеки не только ждали читателя, но и искали его или шли к нему, привлекая к себе даже равнодушные к книге элементы, воспитывая в них любовь к чтению, проводя хорошую книгу в обиход жизни широких слоев населения». [6, с. 178]. Стала поширювалася думка про необхідність створення не тільки приватних, платних публічних бібліотек для забезпечених громадян, а й таких бібліотек, що могли хоча б частково задовольняти потребу у читанні й просвіті незаможного прошарку населення. Цю ідею підхопили і культурно-просвітницькі товариства, які вбачали ефективність роботи у співпраці школи і бібліотеки. Така кооперація сприяла самоосвіті, організації та керівництву читанням зі сторони вчителів, які в поміч бібліотекарям, могли заохотити дітей, навчити читати, орієнтуватися у виборі книг.
В цей час у м. Києві активно розгорнуло просвітницьку діяльність Київське Фребелівське товариство, яке було організовано у 1908 р., при якому було засновано Комісію з питань виховання і навчання. Товариство проводило широку просвітницьку роботу, займаючись також і пропагандою бібліотек, і літератури для дітей. У березні 1912 р. Комісія за участю «Дитячої бібліотеки Дори Доброї» організувала виставку-продаж дитячих книжок, під час якої проходили публічні лекції з проблем дитячої літератури для батьків і вчителів.,/p>
Ініціатором створення окремих бібліотек для дітей у м. Києві було також товариство «Лига защиты детства». Членом-засновницею цього Товариства була Олена Абрамівна Гальперіна-Гінзбург (1883-1922) – одна з перших жінок-юристів у Росії. Освіту вона здобула у Франції, вивчала юриспруденцію у Школі права в Парижі (1904-1907). Після навчання дозвіл на адвокатську практику у м. Харкові не отримала. Мешкала в м. Києві, де займалася журналістикою і громадською діяльністю [2]. Установчі збори і вибори правління нового товариства «Лига защиты детства» відбулися в м. Києві 7 грудня 1914 року. Основними завданнями «Лиги» було сприяння фізичному, розумовому та моральному вихованню дітей, як в сім’ї, так і поза нею; турбота за сиротами та безпритульними дітьми; правова охорона дитинства; боротьба з дитячою злочинністю. Засноване Товариство існувало за рахунок членських внесків і пожертв. Згодом діяльність «Лиги защиты детства» було зосереджено на турботі про знедолених дітей. На ці заходи великі кошти виділила Київська рада робітничих депутатів. Товариством, на початку квітня 1919 року, була створена комісія по боротьбі з дитячою безпритульністю, яка займалася влаштуванням дітей-безхатченків. Дітей, біля 1350 осіб, прихистили дві трудові комуни – на Сирці та у Китаймісті, а також будинок для сиріт і гуртожиток. У 13 районах міста облаштовано дитячі майданчики, де до 80 тис. дітей було охоплено виховною роботою. Їдальні при дитячих майданчиках забезпечували харчуванням близько 4 тис. дітей. [4]. Утримуючи «ночліжки» для сиріт і безпритульних дітей та підлітків, представники Товариства навчали їх певним видам праці, виховували та опікувалися змістовним дозвіллям, до якого обов’язково входило читання книжок. У 1916 році Товариство відкриває першу безоплатну бібліотеку-читальню для дітей, при якій було створено оправну майстерню, проводилися голосні читання, бесіди, влаштовувалися екскурсії та виховні прогулянки. Працював тут також дитячий клуб «Читання з ліхтарем». У листопаді 1917 р. фонд бібліотеки становив 2 тис. назв, ним користувалося 3 тис. дітей і підлітків – переважно це були діти робітників і ремісників. Працівники з числа педагогів і прогресивної інтелігенції працювали тут на громадських засадах. У вересні 1917 р. Товариством було відкрито другу дитячу бібліотеку-читальню з аналогічним напрямом роботи. Бібліотеки «Лиги защиты детства» працювали у тісній співпраці з приватною бібліотекою Д. Доброї.
Товариство мало декілька комісій, серед яких була і бібліотечна. Наприкінці серпня та у вересні 1917 р. з метою вивчення стану бібліотечного обслуговування дітей у м. Києві бібліотечна комісія провела обстеження усіх осередків, які здійснювали бібліотечне обслуговування дітей книгами і періодикою. Для перевірки бібліотек-читалень, які існували на кошти держави і міста, члени комісії розробили відповідну схему: «1) адреса; 2) назва; 3) коли заснована; 4) на чиї кошти; 5) платна чи безоплатна; 6) години, коли працює; 7) яке приміщення; 8) тільки дитяча чи загальна; 9) чи діти окремо; 10) район; 11) кількість осіб, які записалися в останній рік; 12) хлопчиків, дівчаток; 13) вік, який переважає; 14) учні і де навчаються; 15) не учні, малописьменні; 16) кількість відвідувань за рік; 17) середня відвідуваність за день; 18) коливання протягом року; 19) заняття батьків; 20) чи проводяться опитування, бесіди, читання «без ліхтаря» та «з ліхтарем», оповідання, дискусії, питання самих дітей тощо; 21) загальна кількість книжок; 22) кількість по розділах; 23) якість книжок; 24) що переважає; 25) що найбільше читають; 26) річний звіт по статтях; 27) адміністрація, службовці та їх платня; 28) хто завідує бібліотекою; 29) хто поповнює; 30) загальна і спеціальна освіта завідуючого; 31) скільки років на службі; 32) що робив до приходу в бібліотеку; 33) чи бачив інші бібліотеки; 34) чи був на спеціальних з’їздах; 35) хто проживає при бібліотеці» [3].
За результатами перевірки для поліпшення бібліотечного обслуговування дітей міста Комісія пропонувала ряд заходів: звільнити приміщення, які були відібрані у бібліотек; відкрити при Публічній бібліотеці дитяче відділення; перевести з бібліотек-читалень партійні клуби; виділити для дітей в бібліотеках-читальнях окремі кімнати; переглянути і поповнити книжкові фонди [5]. Рекомендовано було також організувати бібліотеку-склад і вже з неї розповсюджувати книги, придатні для читання дітей і підлітків. Пропозиції членів бібліотечної комісії було надіслано у вигляді доповідної записки до Київської міської Управи, і одночасно вони пропонували свою допомогу у вирішенні кола даних питань.
Поява доступних для переважної більшості населення бібліотек мала вагоме значення. Бібліотеки створювалися як освітні та культурні заклади і надалі розвивалися як осередки духовності, освіти, виховання та дозвілля.
