ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
«Його вірші щирі, неспокійні,
їм не можна не вірити. Бо в них – дух землі, смак хліба й солі».
М. Подолян
В одному зі своїх інтерв’ю відомий письменник і журналіст Василь Федорович Василашко сказав: «Все, що у мені доброго – це «домашня закваска»… А джерелом життя і творчості завжди була і є рідна земля… Громада формувала мою любов до усього рідного тихо, спокійно, надійно».
Народився майбутній письменник і журналіст В.Ф. Василашко 20 червня 1939 року у мальовничому подільському селі Куражин Новоушицького району на Хмельниччині. Де, за його словами, край Кармалюків. Де «визвольним вогнем Дністра і Бугу шаблі блискали». Батьки вчили малого Василька любити своє село, шанувати людську працю, любити все, що росте навколо. Вчили чесності і працелюбству. Письменник розповідає, що у селі не було злодіїв, не було замків у оселях, а в зачинені двері ніхто непрошеним не йшов. «Прописані чесноти і доброчинності – то була норма життя, яку ми засвоїли з дитинства».
Василько ріс дуже допитливим хлопчиком. Йому було все цікаво. Тому добре пам’ятає своє дитинство. Слухав розповіді старших людей, дещо записував, запам’ятовував вислови. До пізньої ночі засиджувався з подорожніми, бо хата була на краю села. Випитував у старших яка дорога, як ліплять глечики, який вигляд має Бог Отець. Багато читав. А одного разу, ще другокласником, пішов у сусіднє село подивитися на книжку «Кобзар» Т.Г. Шевченка, бо у рідному селі її не було. Того ж літа і прочитав «Кобзаря», багато чого не розуміючи, бо був малий. «Відтоді Шевченків соловейко ні на хвильку не давав «спати» моїм думкам про рідний дім, про Україну», – написав уже в дорослому віці В.Ф. Василашко. «Підростаючи, згадує В. Василашко, я чітко усвідомлював, що навчаючись чогось, ніколи не можна ставити себе вище над іншими людьми», а потрібно ставитися до людей з повагою. Ще з сьомого класу був твердо переконаний, що стане журналістом. Тоді ж написав свій перший допис у газету під псевдонімом П. Гроза про зруйнований міст через річку, що не дає можливості дійти до школи, куди долав щодня сім кілометрів. Міст потім таки відремонтували.
1956 року юнак закінчив середню школу в селі Калюс. У 1956-1958 роках навчався у Кам’янець-Подільському культосвітньому технікумі. Згодом працював завідувачем Іванківського сільського клубу. Разом із односельцями ставили вистави, їздили з гастролями по інших селах. І, водночас, В.Ф. Василашко постійно писав дописи у газети. А після служби в армії навчався на факультеті журналістики Львівського державного університету імені І.Я. Франка, який закінчив 1966 року.
Надалі Василь Федорович поєднував письменницьку працю з роботою у різних газетах. З 1989 по 1997 рік працював головним редактором видавництва дитячої літератури «Веселка», згодом – у Міністерстві інформації України, вченим секретарем товариства «Знання».
1981 року вийшла друком перша поетична збірка В.Ф. Василашка «Течія доріг». Вірші збірки щирі та задушевні, у кожному з них звучить тема любові до рідного краю, гордості за нього. Згодом побачили світ інші поетичні збірки: «Чи Україні ти син?» (1995, 2004 рр.), «Усміхнись веселкою з грози» (1999 р.), «Заговори, щоб я тебе побачив» (2013 р.). Публіцистичні книжки В.Ф. Василашка «Відроджуймось – не перероджуймось» (2007 р.), «Шевченко – мій!» (2014 р.), «Україні – українську!» (2002 р.) сприяють патріотичному вихованню, розвою рідної мови.
Підсумком творчої діяльності письменника та журналіста стало почесне звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки (1995 р.), звання лауреата літературної премії імені Євгена Плужника (2015 р.), звання заслуженого журналіста України (1991 р.). Вірші письменника вміщено у багатьох учнівських хрестоматіях. Їх друкували й за кордоном – у США, Польщі, Словаччині.
Багато поезій Василя Василашка стали піснями. Відомі українські композитори поклали його ласкаве поетичне слово на музику. Василь Федорович – автор майже сотні пісень та романсів, що, за його словами, дорогі серцю письменника, бо вони до вподоби людям. А відома пісня В. Василашка «Чумацький шлях» сприймається як народна дума про долю України і такою вже увійшла в духовну скарбницю нації. Він двічі лауреат Всеукраїнського радіофестивалю «Українська пісня року» (2003 р., 2004 р.).
Письменник ніколи ні в чому не розчаровувався. «Щось не дається, то треба зачекати, прийде час і можливо це я зможу зробити. А ні, то це було не моє». Але його мрія здійснилася і Василь Федорович Василашко став відомим письменником і журналістом. Він щиро закликає дітей і дорослих «…вберегти, працювати для розквіту і розвитку України, розквіту нам Богом даної землі».
Відомий літературний критик О. Бакуменко так охарактеризував творчість В.Ф. Василашка для дітей: «Василь Федорович підтримує чудову функціональну форму в царині дитячої літератури й виступає одним з найбільш активних сучасних письменників у дитячих аудиторіях, твори якого люблять і читають у школі. Мудрі й дотепні вірші Василя Василашка для дітей асоціюються з нашим сьогоденням, з нашим сучасним побутом».
ЧИ УКРАЇНІ ТИ СИН?
Вірші збірки «Чи Україні ти син?» щирі, теплі, мелодійні. Розраховані на дітей молодшого та середнього шкільного віку. Про що говорить назва збірки? Про тебе і Україну, про найцікавіше і найдорожче, що нас оточує. Про рідних людей, про чудову природу України, про нашу прекрасну столицю та народну пісню. А ще про святу нашу мову – давню і вічно молоду. Назви віршів короткі, але дуже образні. Кожен із них розповідає про якусь людину, історію, подію. Тут наша кілька- тисячолітня велична історія, повна поразок і перемог, втрат і досягнень. Лине поет поглядом своїм у небеса, милується зорями, де витає наш Ангел, і вже з дитинства кожен питає себе «чи буду з Богом у серці?». І за усіма рядками цих поезій – що ти думаєш, робиш, твориш, щоб бути вірним сином чи дочкою України.
Знайомлячись із віршами, ти разом із поетом помандруєш рідною землею: ось засніжені Карпати, ось у скелі монастир, у столиці пам’ятник Святому Володимирові, який хрестив Русь, замальовки різних пір року і всього, що росте і приносить рясні плоди на нашій землі; величання коней, яких уперше приручено на теренах сучасної України, коней, які не зрадять «в бою під мечем і вогнем», бо «чуйні душі у них, як у добрих людей».
Тепло домашнього затишку відчувається у віршах «Дідусева школа», «Учися в рідної бабусі», «Як добре мати старшеньку сестричку», «Вірю, мамо..». Ось вірш «Лист від матері»:
То нічого, синочку,
Що в листі три рядочки,
Що до мами багато
Ти не встиг написати.
Я твої три рядочки
По чотири разочки
Буду, рідний, читати,
І їх буде… багато.
Або ж вірш «Чому спинили гру у Січ?» з розділу «З мандрівок в історію»:
Чом на Дніпрі, де сивий плин сторіч,
На хвильку ми спинили гру у Січ?
Є шаблі, є коні, витягли номерки, кому бути «турками», а кому «татарами».
Та гра не йде. Чому? Виною – чвари?
Ні, гетьман гетьмана вже обійма…
Спинили гру, бо «зрадника» нема.
Кого не умовляли, з уст – ні пари:
Ніхто не хоче грати… яничара.
Западають у душу сюжети віршів про Іванка, що пасе хмари, отамана Сірка, батьківське напуття. Батько каже синові, що той не раз зустріне на життєвій ниві три дороги і тоді син питатиме у Бога поради, якою йти:
Проситимеш у Бога: – Підкажи!..
Благатимеш у Бога: – Поможи!
– Найкраще чути будеш слово Боже,
– Найшвидше Бог тоді тобі поможе,
Коли на роздоріжжі, на межі,
Найближче буде Бог – в твоїй душі…
Серед персонажів віршів твої ровесники – хлопчик Тарасик, який радий з того, що має ім’я Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка. А на хуторі Мазепи у далекій Канаді живе хлопчик Данилко. А для дівчаток з такими гарними українськими іменами – Мар’янка і Олянка, Галинка і Ганнуся, Даринка і Романочка, Орися і Оленка, за словами поета, обов’язково здійсниться своя омріяна казка:
…прилетить все крилате,
З тридев’ятих земель.
Прийде все, що спроможне іти.
Синя хмара сипне
Діаманти в пелюстки…
Затанцюють джмелі…
А ось і вірш «Шевченко мій…» саме про той епізод, коли малим Василь Федорович уперше взяв у руки «Кобзаря»:
Шевченко мій – «І мертвим, і живим…»,
До глибини душі цей вірш уразив.
Ми українцями росли із ним –
Не з’яничарився, хто був з Тарасом.
Викликають захоплення у душі поета такі феномени, що були в історії України, як кобзарство та чумакування. Поет запитує:
Велелюддя якої країни
Знало диво таке – кобзарі?
Це Бояни святі України,
Це незрячі з промінням зорі!
* * *
Шлях Чумацький поскрипує сіллю,
Над Дніпром, у небесних степах.
Світ чумацький – ярмо і привілля,
Сіль життя родить мертва ропа.
Дуже точно зумів охарактеризувати своєрідність збірки видатний український поет, класик української дитячої літератури, лауреат багатьох літературних премій Дмитро Білоус «…автор наче веде стежками доріг від простого до складнішого. Хочеться сподіватися, що юний читач, уважно заглиблюючись у вірші, розділ за розділом утверджуватиметься у своїх добрих намірах і діях, перейматиметься глибшим почуттям національної гідності. Отут поетичний одяг «на виріст» і покаже тобі, юний друже, чи доріс ти до синівської зрілості, – «Чи Україні ти син?».
ЗАГОВОРИ, ЩОБ Я ТЕБЕ ПОБАЧИВ
Майже усі вірші цієї збірки для середнього та старшого шкільного віку про рідну українську мову пронизані любов’ю та турботою про неї:
Заговори, щоб я тебе побачив
Не тільки зором, а й очима серця,
Щоб я збагнув, куди тобі ідеться:
До зір чи вниз ти шлях життя означив,
Чи ти – за мову, як Тарас і Леся?..
Чи рід продовжуєш у ріднім слові,
Живеш життям свого народу й роду,
Чи маєш мудрість краю в нагороду,
Чи любиш рідну матір – рідну мову.
У віршах збірки відчувається заклик поета поважати себе, дбати про рідну мову, любити і оберігати її. Не відрікатися від рідної мови, адже:
Чия мова запанує –
того і держава.
Рідна мова там бідує,
де нерідна править.
Як убік чужа гне сила,
Не хились, козаче,
Бо на дерево похиле
Навіть кози скачуть.
Адже мова від Бога, це найнадійніший оберіг нашого народу і держави.
Багато віршів збірки про українські народні пісні. Бо наш український народ, як ніякий інший, створив таких пісень близько 30-ти тисяч:
Вилив душу в пісні український народ –
І живе мій народ у співучому слові,
стверджує В.Ф. Василашко. А ще у збірці багато присвят відомим вітчизняним митцям: композиторам – О. Ткаченку, М. Збарацькому, М. Литвину, О. Швидкому, Л. Соболевській, Л. Іващенко; акторам – М. Кривеню, К. Карасьовій, С.Мирводі, В. Кавуну, В. Бокачу, кобзареві – М. Литвину; письменникам – М. Слабошпицькому, Д. Білоусу, М. Годованцю, П. Мовчану, І. Дзюбі та багатьом іншим. Є тут вірші, присвячені пам’яті інших відомих українців – І. Піддубному, І. Огієнку, П. Карманському, С. Корольову. З вірша про українського богатиря І. Піддубного:
Іван потрійну мав зарплату,
Бо ж організму їжі дай за трьох,
Та смів лиш українцем записатись –
І в голод із борця зняли пайок…
З вірша про епізод з одеського дитинства майбутнього радянського відкривача дороги людству в Космос С. Корольова:
Безхлібна Хлібна гавань, дим і згар.
У зморшки літ журбу ховає осінь.
– Від білих – чорний день, читай «Кобзар» -
Сергій читає, тьму промінням косить…
Звучать в серцях «Кавказ» і «Заповіт»,
«І мертвим, і живим…», живе підсилюють.
Сергій читає – в Космос мов летить,
Запліччя проростає в небо крилами.
Цікавим є розділ про частини української мови та розділові знаки у ній. Ось строфа із вірша, що так і називається «Розділові знаки»:
Між двох думок ТИРЕ проклав я кладкою,
ДЕФІСОМ руку другу подаю,
ТРИ КРАПКИ всім лишаючи загадкою,
До КРАПКИ йду, а в ДУЖКИ не стаю.
Тут є вірші про іменник, дієслово, числівник, інші частини мови, навіть, про частку, літеру м’який знак та наголос:
Робити наголос без помилок – вимога,
Бо наголос то все різнить – до дивовижі –
Мука і мука, дорога й дорога,
То все єднає – затишок, затишок.
У розділі «З усмішкою» автор обрамив у поетичну форму свої спостереження за висловами, що, линучи з уст малих дітей, сприймаються гумористично:
Тарасик кицю взявся вчити:
– Тарасика не можна, кицю, бити.
Що дозволяєш ти собі? Не добре!
Так добрі людоньки не роблять…
КАЗКА-БАЙКА ЧЕСНИЙ ЛИС
Василь Федорович часто виступає перед дітьми у бібліотеках та школах, діти із задоволенням слухають вірші поета, вчать їх напам’ять. А нещодавно вийшов з друку новий твір письменника «Казка-байка чесний Лис». Цей твір невеликий за об’ємом, але цікавий за сюжетом, сатира на наше сьогоднішнє буття. Як видно з назви, тут поєднано два літературних жанри. Те, що характерно і для казки і для байки. Казкове – сам сюжет, персонажі – «чесний» Лис, Ведмідь, Курка, службовий Пес, гостроокий охоронець від шулік Сокіл. Характерне ж для байки – це ідея твору, її поетичне втілення, сатиричне зображення шляхів збагачення теперішніх глитаїв.
Сучасний Лис украв Курку, але позбувся власного хвоста, якого, поки він вибирав птицю у курнику, йому відгриз сторожовий собака господаря. Бідкається Лис:
– Як я проживу?
Чим буду замітать сліди –
Тепер хоч красти не іди!..
А тут ще і Курка, замість того, щоб поклювати Лиса, або ж утекти, в обмін на життя обіцяє щодня нести Лису яйце. Лис не знає, що робити, боїться прогадати. Кульгавий Ведмідь радить Лису не їсти Курку, а взяти приклад з нього і зажити слави чесного фермера. Адже з яєць вилупляться курчата. І, таким чином, Лис стане власником птахоферми. Як приклад, клишоногий розповідає про свій та званий «чесний» бізнес:
У мене вчись – не краду я:
Вже пасіка чужа – моя!
Я вулики, щоб мед не крав,
Як мовлять, приватизував.
Нічийні дупла і рої
Тепер також усі мої.
За ложку меду два Осли
Вже мед на продаж повезли.
Таким чином Ведмідь позбувся тавра злодія. І ось у Лиса вже є птахоферма, охоронці і ті ж два Осли, що возять яйця на продаж. Хитрун ще й стверджує, що він любить живопис: з ринку йому везуть не тільки «збіжжя повен віз», а ще й «картину в золоті «Мій хвіст». Лис же всім у лісі розповідає, як він купив першу курку. Хоча всі пам’ятають, що свій бізнес «чесний» Лис розпочав саме з краденої ним же Курки. Тому:
Сміються: – Вкрав же, не купив…
А Лис: – Хвостом я заплатив…
Книжка дуже гарно, яскраво ілюстрована художницею Оксаною Хейлик. Малюнки глибокі за змістом і допомагають краще зрозуміти сюжет твору. Ось Курка, яка, аби вижити, спочатку з жалюгідним виглядом лакизи готова виконати будь-яке бажання сильного ворога. А коли уже висиділа цілий табун курчат, то під наглядом охоронців почуває себе спокійно і впевнено. А ось і Лис у модному вбранні веде бесіду з також модним півнем у жилетці із золотим ланцюжком. На іншому малюнку Лис уже й папугу в клітку посадив, то любується собою у дзеркалі, то розглядає свого відгризеного хвоста на картині:
…Мораль у Лиса, бач, проста:
Йти в чесні, як нема хвоста,
Щоб чесно ферму завести,
Як нічим сліду замести…