Поет, учений, борець
Складні часи потребують сильних, відважних, освічених людей, які виборюватимуть незалежність, захищатимуть і любитимуть Україну – свою Батьківщину і землю своїх предків. Саме таким був Олег Ольжич, син відомого письменника Олександра Івановича Кандиби (псевдонім Олександр Олесь) та нащадок корсунського полковника Федора Кандиби. 21 липня виповнюється 115 років від дня народження цього талановитого поета та науковця.
Хлопець із дитинства був надзвичайно обдарованим, гарно малював, грав на фортепіано і скрипці. Разом із родиною у 1919 році змушений був переїхати за кордон. Перше оповідання «Рудько» написав у 1928 р. Ще студентом він почав публікувати свої вірші. У 1935 р. світ побачила перша поетична збірка «Рінь». У двадцять два роки Олег Ольжич став членом Організації українських націоналістів (ОУН).
Молодий письменник володів дев’ятьма мовами і восени 1930 року, у двадцять три роки, захистив дисертацію на звання доктора філософії на тему: «Неолітична мальована кераміка Галичини». Ольжич проводив археологічні розкопки на Балканах, у Галичині та в Німеччині, викладав у Гарварді та в європейських університетах.
У березні 1939 року він брав участь в обороні Карпатської України від вторгнення угорського війська. З початком німецько-радянської війни Ольжич повернувся в Україну. У жовтні 1941-го виступив одним із організаторів Української Національної Ради в Києві, маючи на меті відновлення української державності.
25 травня 1944 року Олег Ольжич був заарештований гестапо у Львові і перевезений до концтабору Заксенгаузен, де його жорстоко катували протягом двох тижнів. Однак він відмовився від будь-якої співпраці з німцями і 9 червня 1944 р. під час допиту загинув.
Олег Ольжич був «незримим воїном», талановитим науковцем, гідним сином відомого батька, Людиною з великої літери. За своє стрімке життя він зробив неймовірно багато, став одним з численної когорти обраних героїв, його життя і діяльність не могли залишитись непомітними.
