Чарівник гумору
30 серпня 2022 року виповнюється 100 років від дня народження видатного поета, майстра сатири і гумору Павла Прокоповича Глазового.
Він народився в селі Новоскелюватка, що на Миколаївщині, у родині заможного селянина та доньки священника.
Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після її закінчення у 1940 році був призваний служити в армію. Павлу Прокоповичу довелося на своєму віку побачити всі жахи німецько-радянської війни. Сам письменник згадує про ці події так: «Я вважаю себе щасливою людиною, адже пройшов пекельними дорогами війни і залишився живим».
Писати і друкуватися гуморист почав ще до війни в районній газеті. Але, як згадує його син, це були не гуморески, а лірика.
У 1947 році П. Глазовий вступив до Криворізького педагогічного інституту, де його запримітив знаменитий Остап Вишня. Він почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака та подбав про те, аби Павла перевели навчатися у Київ.
Вже у Київському педагогічному інституті його друзі та одногрупники, яким він читав свої гуморески, вмовили його відправити свої твори до журналу «Перець». Надіславши кілька гуморесок до редакції, через деякий час отримав схвального листа від Остапа Вишні, який на той час обіймав посаду завідуючого відділом листування з читачами. А вже через два місяці Павло став заступником головного редактора журналу.
Як у творчості, так і в житті Павло Прокопович був людиною принциповою. Через це і пішов з «Перцю», в якому пропрацював 11 років.
Популярність серед широкого читацького загалу принесла йому перша гумористична збірка «Великі цяці» (1956). Пізніше з’являються збірки «Карикатури з натури», «Коротко і ясно», «Щоб вам весело було» тощо.
Значний внесок письменник зробив і в дитячу літературу. Він є автором багатьох дитячих книжок: «Іванець-Бігунець», «Як сторінка, то й картинка», «Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу», «Перченя» та інші. Декілька казок написав у співпраці з Богданом Чалим; найвідоміша з них – «Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника».
У 1993 році Павлу Глазовому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України», у 1996 році він став лауреатом премії ім. Остапа Вишні за книжку «Сміхологія», а трохи пізніше – першим лауреатом премії імені Петра Сагайдачного. У 1997 році за вагомий внесок в українську літературу письменник відзначений орденом «За заслуги».
30 жовтня 2004 року Павло Прокопович пішов у засвіти, похований він на Байковому кладовищі.
Поет усе своє життя присвятив літературі, яка дарувала сміх і радість читачам. Його твори звучали і звучать у виконанні багатьох артистів розмовного жанру та не втрачають своєї гостроти та актуальності.
