Віммель-сторітеллінг
(за книжкою Алі Мітгуча «Das Riesenbilderbuch»)
Для дітлахів та батьків, які люблять вигадувати різні історії, ми започаткували новий читацький проєкт «Віммель-сторітеллінг». Щотижня на бібліотечній фейсбук-сторінці ми публікували одну з ілюстрацій розвороту віммельбуха за книжкою Алі Мітгуча «Das Riesenbilderbuch». До ілюстрації ми додавали початок історії, продовження якої залежало лише від уяви наших читачів, які писали свою частинку розповіді у коментарях.
Нагадаємо, що слово «віммельбух» походить із німецької і перекладається як «мерехтлива книжка», яка може містити мінімум тексту або взагалі бути без нього. Розглядаючи книжку-картинку з яскравими, максимально насиченими ілюстраціями, можна вигадувати свої власні сюжетні лінії, а ще тут є безліч деталей, героїв і ситуацій. Тож основне призначення такої книжки – це знайомство з навколишнім світом, розвиток уяви, фантазії та мислення.
Спільно з найактивнішими читачами та учасниками програми літніх читань ми створили три маленькі історії, а що з того вийшло, читайте самі!
Історія перша: Пляж
Привіт, мене звати Марко. Одного разу влітку ми поїхали з батьками на море, де я був вперше. Спека стояла неймовірна, і хоч я ще не дуже добре плавав, періодично занурювався у теплу воду. Агов, бачите мене? Он де я, лежу на березі моря, а бачите поруч хлопчика з фотоапаратом? Це мій друзяка Юрко, коли він виросте, то мріє стати папараці, тому фотографує все навколо.
Мої батьки не люблять лежати на піску, тому насолоджуються відпочинком у плетених шезлонгах під звуки музики. Ось вони, біля компанії хіппі, які грають на гітарі. Мій тато завжди мріяв навчитися грі на гітарі, але так і не зміг, але він класно грає у шахи, а мама пече смачний смородиновий пиріг, який я обожнюю!
О, а бачите жіночку у величезному капелюсі з двома маленькими собачками? Собак звати Арнольд і Вальдемар, а цій пані ми з хлопцями дали прізвисько Гортензія, бо це її улюблена квітка.
А погляньте-но, он на надувному човні сидить моя сестричка Джулі. У неї в руках весла. Джулі просто обожнює воду та сонце, тому ніколи не носить капелюшка. До кінця відпочинку сестричка буде схожа на негринятко. А ще Джулі мріє спуститися на байдарці з гірської річки, тому наполегливо тренується. Бач, як завзято махає веслами. Я нею дуже пишаюсь і ніколи не насміхаюсь! Бо з майбутніх всесвітньовідомих спортменів глузувати не можна!
У воді відпочивають мої друзі – Мишко й Макс. Ось вони, з великим м'ячем. Хлопці так захопилися грою, що нікого не помічають. Цей м'яч Мишкові подарувала на День народження Джулі, а він поділився з кращим другом. Тож не дивно, що тепер навколо лунає щасливий сміх.
А ось там в плетеному кріслі – дівчинка Оленка. З нею я познайомився тільки сьогодні. Виявляється, вона дуже любить читати, тому завжди ходить із книгою. Знаєте, я повинен вам у чомусь признатися. Мені вона подобається. Дуже-дуже. Але я от не знаю, як познайомитися з нею ближче. Можливо у вас є ідеї?
Цього року я вперше приїхав на море. І мені тут дуже подобається. Зранку ми купаємося, а потім ходимо на екскурсії. Ось, наприклад, вчора ми ходили до старовинного замку. Якщо чесно, то в середині було трохи лячно. А ще я чув дивні звуки. В мене є підозра, що там мешкають привиди. І хоч дорослі без кінця втокмачують, що привидів не існує, мені здається, що вони є.
А ось бачите, там дядечко лежить під парасолькою на «приватній» території? Це дядько Юрка (того, що с фотоапаратом). Чому він на приватній території? Бо не любить дітей. Як так вийшло? Я, мама, тато, Юрко та його дядечко (він, до речі, Макс) пішли до замку с привидами (а ми всі знали, що Макс боїться привидів). Все було нібито нормально, як з-за штори вискакує малий з «Ррррррррр! Аууууу!». Напевно, вдавав із себе вовкулака, та як налетить на Макса... Ну майже до смерті той малюк Максима налякав. Ось так Макс тепер завжди в усіх місцях (де тільки є діти) огороджуєтся, щоб не було більше таких інцидентів...
Історія друга: У селі
Щодня мешканці невеличкого селища Віладжо ведуть насичене життя. Вони дуже працьовиті, але не забувають і про відпочинок. Погляньте на них, кожен чимось зайнятий.
От, наприклад, пан Антоніо – людина, яка щодня носить форму листоноші. Він дуже пишається своєю роботою, адже знає, як важливо вчасно доставити листа або посилку. У вихідні дні після сніданку він сідає на свій велосипед і їде на озеро ловити рибу.
Сьогодні зранку чоловік на ім'я Маріо прокинувся з першими промінчиками сонця, міцно потягнувся, випив стакан парного молока з медом і вирушив до свого залізного коня – жовтого тракторця. І поки Маріо везе сіно, аби взимку корови та коні мали їжу, його молодший син Пепе жене корів із пасовища.
Спробуйте знайти хлопчика. Зазвичай він ховається, але його завжди видає зелений капелюх. Пепе вчиться в 5 класі і дуже захоплюється астрономією, а найбільша його мрія – полетіти в космос.
Доки молодший Пепе жене корів із пасовища, білявий Віл теж не дрімає. Він нагрузив на візок аж чотири бідони. Корівки Пепе добряче напаслися, наїлися запашної трави, напилися джерельної водиці... скільки ж то буде молока! Теплого, з пінкою! Віл точно знає, що такого солодкого молока немає на жодній фермі!
А от улюблене місце маленького рудого Грега – сільський ставок! Скільки там усього цікавого! Он у качки вилупилися маленькі каченята! Кумедні такі! Щойно народилися, а вже плавають! Грег набрав повні жмені зерна і сипле їм у воду. Цікаво, чи їстимуть?
Хазяїн синього трактора Джеймс із першими промінням сонця зібрався на поле. Але його залізний кінь сьогодні не готовий спозаранку працювати. Відремонтувавши колесо, можна буде їхати збирати скошене сіно і возити до хліва на зиму. Голуби із зацікавленням спостерігають, як вправно працює господар.
А ось рудий Барні теж не б'є байдики! Він рубає дрова, щоб взимку нікому не було холодно. Неподалік від нього його друг Мені розмовляє з дідусем. Переповідає йому свіжі новини. Мені завжди знає багато новин. Потім двоє друзів допоможуть Олу ремонтувати дах, адже це також їхній хороший друг, а друзям завжди допомагають!
А ось на лаві відпочиває пан Річ після важкого та продуктивного дня. Саме він є сільським головою та допомагає всім мешканцям! Та якою б не була високою його посада, на вихідних він обожнює їздити у ліс за грибочками або ж просто погуляти. І саме пан Річ побив минулорічний рекорд по кількості зібраних грибів!
А біля дерева стоїть хлопчик у червоних гумових чоботях, він якраз pipi rustique… Всі вдають, ніби не бачать, а насправді помітили усі. Хі-хі! Мешканці села знають Венсана і його постійні витівки. «І що з нього виросте?» – бідкається мама Авріл. «Може все ж таки будуть люди. Він просто весь у твого батька» – протяжно відповідає тато Жером за ранковим еспресо. Мама Авріл зітхає і подумки зізнається, що так, батько був ще тою шельмою, але будинок збудував і їй подарував веселе безтурботне дитинство. Ввечері Венсана чекає довга виховна бесіда.
У Пепе сьогодні важлива справа. Разом із однокласниками вони йдуть на екскурсію до обсерваторії. Це така будівля із величезним телескопом, через який можна спостерігати за зорями та іншими космічними тілами. Пепе ще ніколи не був в обсерваторії, і йому кортить туди потрапити.
А ось там на лавочці сидить Джон. Він повільно курить сигару і спостерігає за пробудженням села. Джон приїхав сюди у відпустку. Він народився в цьому селі і за кожної нагоди навідується до мами. А ось і його мама. Її звати Хелен. Вона прокидається дуже рано. І йде працювати на поле. Джон сидить на лавочці і уважно спостерігає за всім, що коїться навколо. В нього виник цікавий задум – написати книгу про село та його мешканців. Якщо уважно придивитися до картинки, то можна помітити, що біля Джона на лавочці стоїть записник, куди автор записує свої спостереження. А вам було б цікаво почитати книгу про рідне село Джона?
Бачите того хлопця, який дзюрить під деревом біля ставка? Його звати Валерка. Він місцевий розбишака: корів на пасовищах лякає, дівчат за коси тягає... А тваринам зовсім життя немає. Вчиться він у 4 класі, на подив гарно вчиться, але бешкетує. Кажуть його вчителі, що якби не бешкетував, така гарна людина вийшла б...
Історія третя: Моє місто
Як звучить ваше місто? Моє місто не дуже велике, але наповнене різноманітними звуками, особливо наприкінці літа, коли його мешканці після відпочинку повертаються додому. Прислухайтеся, чуєте цю какафонію? «Фа-фа» – говорять до нас клаксони машин, «шшшшшшш» – шумить фонтан, «трррррр» – озивається відбійник, «уиуиуи» – гуде сирена пожежної машини, «гав-гав-гав» – доноситься радісний гавкіт собак, а оце «дзень-дзень» – це водій трамвая радісно вітає своїх пасажирів. І на фоні усіх цих звуків – сотні голосів наших мешканців, які кудись їдуть, біжать, йдуть або просто на когось чекають.
І раптом «Бах»!!! На якусь мить ніби все місто з його мешканцями завмерло, навіть голуби перестали клювати хліб. Це Володька в'їхав своїм велосипедом прямо в тітку Дуню, яка встигла вже купити різноманітні смаколики: бублики від пана Стасика, смачну ковбаску від пана Романа та фрукти від пані Марічки, а ще безліч пакунків та пакуночків.
Онде біляві братики-бешкетники Юрко і Мишко. Вони завжди разом граються, веселяться й пустують. Ось і зараз шибеники перебігають дорогу в недозволеному місці. А коли в тітки Дуні розсипалися смаколики, Мишко прихопив чималий шмат соковитої домашньої ковбаски. От шибеник! Ні, щоб допомогти... Так він поманив цією смакотою Архипкових песиків! Хвостаті улюбленці кинулись за Юрком і Мишком через дорогу, між автомобілями! Видно добряче їх манила ковбаска! Навіть Архипкові вмовляння не зупинили песиків. Тепер точно Юрко та Мишко отримають на горіхи!
Ось через дорогу переходить дядько Дені: він повернувся з далекої подорожі. Перед ним біжить його улюблена собачка Мері. Вони дуже довго не бачилися. Також дядько Дені по дорозі зустрів свого старого знайомого Ентоні. Він саме прямує на роботу. Ентоні працює охоронцем.
Бачите дівчинку, яка стоїть на лавочці? Це моя подруга та ще й однокласниця Тася. Вона хоче стати канатоходцем... Канатоступом... Чи як їх там? Коли вона запросила мене подивитися, як вона ходить по канату, я подумав: нууу не знаю, може вона не дуже й добре по ньому ходить? Але все-таки пішов. Знаєте, що я побачив??? Це було просто неперевершене видовище! Тася – просто суперовий канатоходець... Канатоступ... Чи як їх там?