Тенгу
Тенґу — нестримні й дикі істоти японського фольклору, що мешкають у горах. Вони не підкорюються нікому, окрім своїх ватажків, можуть бути як ворожі, так і прихильні до людей. Розрізняються два види тенґу: малі та великі. Малі тенґу чи карасу-тенґу або шьо-тенґу — це істоти, схожі на людей, але з пір'ям і дзьобом ворони. Великі тенґу (коноха-тенґу) мають червоне обличчя та великий ніс, розпатлане біле волосся та вирячені очі. Обидва види носять штани, строкаті плащі й чорні капелюхи. Часто тенґу мають чарівне віяло, здатне створювати сильний вітер. За іншою версією, змах цим віялом збільшує або зменшує ніс тієї особи, яку зустріне тенґу. Також тенґу можуть носити незвичайні сандалі гета з однією підпіркою.
Тенґу приписувалася здатність спричиняти раптові каменепади в горах, лякати мандрівників раптовим сміхом або спантеличувати голосами. Ці істоти можуть видавати себе за відлюдників ямабусі. Якщо людина задобрить тенґу та виявить пошану, то тенґу можуть навчити її чаклувати, битися та виживати в горах. Деякі тенґу, відомі поіменно, вважалися охоронцями конкретної гори. Так, на горі Атаґо мешкав тенґу Таробо, а тенґу гори Курама ототожнювався з її божеством Бішамоном. За деякими повір'ями ямабусі дізнаються від тенґу майбутнє.
У період Хейан тенґу уявляються ворожими до буддистів: вони вводять в оману фальшивими зображеннями Будди, заплутують ченців, вселяються в жінок, аби спокусити святих, розграбовують храми, наділяють вірян нечестивими силами, видають себе за жерців і жриць. Тенґу в переказах із XIII ст. нібито викрадали жерців та хлопчиків, яких годували гноєм і ті божеволіли. Жерців вони прив'язували до верхівок дерев. Вважалося, що злі, пихаті священники, єретики перетворюються на тенґу; вони можуть вселятися у жінок і дівчат, аби говорити через них. Деякі літературні джерела стверджують, що імператриця була одержима тенґу, а «Окаґамі» — що привид жерця став тенґу та осліпив імператора Сандзьо, бо оскаржував його право на трон. «Хьген моноґатарі» бл. 1320 р. описує історію, згідно з якою імператор Сутоку, що помер у вигнанні після невдалого повстання, поклявся помститися усьому народу і став лютим тенґу.
Пізніше образ тенґу став позитивнішим. У легендах вони стають захисниками дзенських монастирів, а у XVIII-XIX ст. – охоронцями лісів. У збірці «Саншу кайдан» 1764 р. згадується, що хто візьме бодай листок із лісу тенґу, той неодмінно скоро помре. Лісоруби та мисливці повинні були лишати частування для тенґу, щоб без перешкод працювати в лісах. У префектурі Ісікава вірили, що тенґу ненавидять скумбрію, тому ця риба використовувалася як оберіг від тенґу.
Віра в тенґу була така сильна, що навіть у 1860 році влада Едо відправила офіційний наказ «Для тенґу та інших демонів» щодо звільнення шляху, яким їхатиме Сьогун під час подорожі.