Національна бібліотека України для дітей
     
Віртуальна довідка1
Наша адреса:
03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
 
Написать письмо
 
 
 
   
Пошук по сайту  
 
Пропустить Навигационные Ссылки.
Про бібліотеку
Загальна інформація
Режим роботи
Контакти
"Вікно в Америку"
ЗМІ про бібліотеку
Спонсори
Благодійний фонд розвитку
Державні закупівлі
Вакансії
Послуги та сервіси
Новини
Замовлення екскурсій
Бібліотечні події
Онлайн-проєкти
Читацькі об'єднання
Психологічна служба
Віртуальна довідка
Версія для слабозорих
Електронні ресурси
Електронний каталог
Електронна бібліотека
Видання бібліотек для дітей
Віртуальні книжкові виставки
Інтерактивні ресурси
Ключ
Почитайко
Т.Г. Шевченко для дітей
Бібліотека у форматі Д°
Музей книги
Творчість дітей
Пам'ятні літературні дати
Вибрані Інтернет-ресурси
Для дітей
Для дорослих
Дитячі бібліотеки в Інтернет
Це важливо знати
Читання - справа сімейна
ІнфоТека для дітей
ІнфоТека для дорослих
Інтернет-безпека для дітей
Інтернет-безпека для батьків
На допомогу бібліотекареві
Професійні новини
Бібліотеки України для дітей
Мережа бібліотек України для дітей
Національна секція IBBY
Асоціація дитячих бібліотекарів
Сторінка методиста
Проєкт "КОРДБА"
Інформаційна культура користувачів
Бібліотека + IT
Нові книги України
Книги обмінного фонду


Розвиток видавничої діяльності

          Курс українізації передбачав заходи забезпечення розвитку української мови. У липні 1923 року прийнятий урядовий декрет «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ» передбачав обов’язкове запровадження української мови в усіх школах і закладах культури, діяла заборона брати на роботу в органи влади людей, які не володіють досконало українською та російською мовами. Тим, хто вже працював у владних структурах, встановили термін для вивчення української мови – рік. Хто не опанує українську до 1 серпня 1924 року, буде звільнений. Народний комісаріат освіти відкрив мовні курси для урядовців. Наприкінці навчання слухачі складали іспит.
        Спроба українізації 1923-1925 років мала успіх. Наприклад, збільшилася кількість шкіл з українською мовою навчання: з 50% у 1922 році до 78% 1925 року. За той же період кількість україномовних профшкіл виросла з 2% до 22%, технікумів – з 16% до 31%, ВНЗ – з 17% до 24%. Певних успіхів досягли і у видавничій справі. Кількість (якщо рахувати за назвами) книжок українською мовою збільшилася з 31% до 40%, журналів – з 32% до 45%, газет – з 38% до 39%.
        Проте й надалі в Україні поширювалася російська радянська література й преса. Фактично відбувалося зросійщення України. Тенденція до збільшення кількості російськомовної книговидавничої продукції продовжувалась у перші роки проведення політики українізації. Зокрема у 1923-1924 рр. вийшло 385 українськомовних назв видань і 927 російськомовних; у 1924-1925 рр. – 1813 українськомовних і 2535 російськомовних; у 1925-1926 рр. – 2162 українськомовних назв і 2365 російськомовних. Станом на 1 квітня 1924 року серед 68 газет, що виходили в Україні, усього лише 22 газети були українськомовними. Станом на 1 лютого 1925 р. із 74 газет лише 34 були українськомовними. Змістовне наповнення цієї преси носило переважно агітаційне забарвлення, пропагували комуністичну ідеологію та радянські цінності.
        З 1924 р. видання підручників в Україні посіло перше місце серед усієї друкованої продукції: на початок навчального року було видано майже 5 млн примірників навчальних видань. Переважна більшість шкіл на той час була з українською мовою навчання, адже 80% населення спілкувалися саме нею. Держвидав забезпечував учнів підручниками з мови, читання, арифметики, природознавства та інших навчальних дисциплін. У січні 1922 року відбулася реорганізація видавничого і книготорговельного апарату Всеукраїнського державного видавництва. «Всеукрвидав» змінює назву на «Державне видавництво України» (ДВУ) й значно розширює свою діяльність, залишаючи за собою право контролю, координування, забезпечення матеріально-технічними засобами всіх видавництв УРСР. Особливо велику роль відігравало ДВУ у випуску книг із соціально-політичної тематики. В книжковій продукції УРСР продукція ДВУ щодо назв становила: у 1923-1924 роках – 14,98%, у 1924-1925 роках – 24,93%, у 1925-1926 роках – 14,59%; щодо тиражу – у 1923-1924 роках – 27,81%, у 1924-1925 роках – 45,95%, у 1925-1926 роках – 40,58%. ДВУ в цей період стало провідним і розгорнуло «плідну діяльність» із забезпечення книжковою продукцією читачів.
        1924-1925 роки у розвитку книговидавничої справи в УРСР характеризуються загальним посиленням контролю за діяльністю видавництв, їхньою концентрацією і більш чіткою типізацією. Для посилення контролю над діяльністю видавництв більшовицька партія України на початку 1924 року вирішує провести повну централізацію видавничої галузі, згідно з якою усі великі видавництва повинні були об’єднатися в один центр. Так, із метою випуску літератури українською мовою, замість невеликих видавництв «Шлях освіти», «Знання», «Плуг», «Гарт», «Космос» (Берлін), «Молодий робітник», «Червоний шлях» та деяких інших, у 1924 році створено велике видавництво «Червоний шлях». Розташовувалося воно у Харкові, філії були в Києві, книжкові магазини видавництва – в Харкові, Києві, Одесі. Видавництво вважалося державною політико-просвітньою організацією, що повинно видавати українською мовою літературу, розраховану на робітників, селян і трудову інтелігенцію, а саме: ідеологічну літературу, пролетарську художню белетристику, бібліотеки самоосвіти, спеціальну бібліотеку для села і робітників, агітаційну та політико-просвітню літературу й періодичні видання. З метою видання літератури українською мовою для молоді при видавництві «Червоний шлях» на базі видавництва «Молодий робітник» був створений юнсектор, який запланував у 1924 році випуск майже 100 назв книг для молоді.
        Станом на 1 квітня 1924 року в Україні діяло 56 видавництв, з них: 25 державних, 14 партійних, 3 професійних, 4 кооперативних та 10 приватних.
        У період українізації діяли також і приватні видавництва, зокрема в Києві – «Час», «Сяйво», «Гроно», «Слово», «Маса», «Наука и просвещение»; у Харкові – «Космос», «Труд»; в Одесі – «Омега», «Свет»; в Полтаві – «Видавництво Гінзбурга». Приватні видавництва в основному працювали для забезпечення книжкового ринку україномовною літературою. Видавництва «Рух», «Друкар», «Слово» – це три кити, на яких трималася українська спільнота. Ці видавництва оперативно реагували на читацькі запити, видавали книги, що користувалися попитом, – словники, підручники, українську та перекладну художню літературу. У київському видавництві «Слово» виходили переважно твори неокласиків, книги відзначалися своїм мистецьким оформленням. «Укрголовліт» (орган державного управління, що здійснював цензуру друкованих творів) пильно наглядав за діяльністю видавництва «Слово», оскільки його співробітники виступали проти радянської ідеології. У видавничій галузі вони успішно конкурували з «Держвидавом».
        У цей час почали ставитися нові ідеологічні, педагогічні й естетичні вимоги до твоpів для дітей. Книга вважалася могутньою ідейною збpоєю правлячої паpтії і повинна була відігpавати величезну pоль на всіх етапах будівництва нового суспільства. Тому становлення вітчизняного книгознавства відбувалося саме в 20-х pоках ХХ ст., що були без пеpебільшення найпліднішим етапом у книжковій спpаві. Пpовідну pоль у той час відігpавав «Укpаїнський науковий інститут книгознавства» (УHІК; 1922-1936 pp.), де започаткували pозpобку теоpетичних та істоpичних засад укpаїнського книгознавства; було здійснене пеpше анкетне соціологічне дослідження; ствоpили аpхів укpаїнського дpуку пеpших поpеволюційних pоків та колекцію книгознавчої літеpатуpи, бібліогpафічні покажчики книгопотоку Укpаїни; займалися підготовкою кваліфікованих кадpів, оpганізацією книжкових виставок тощо і досягли значення і pівня одного з найактивніших центpів книгознавства у світі.

 

Для редагування, видалення інформаціі про дитину з сайту або повідомлення про нелегальний контент Ви можете звернутися за адресою: library@chl.kiev.ua

 
Останнє оновлення: 07.12.2024
© 1999-2010р. Національна бібліотека України для дітей