Семенов-Зусер Семен Анатолійович (справжнє ім’я – Соломон Нафталієвич Зусер)

Прізвище, ім’я, по батькові     

найбільш вживане

Семенов-Зусер Семен Анатолійович

псевдоніми

криптоніми

дівоче прізвище

Роки життя

дата народження

4 серпня 1886 року

дата смерті

8 листопада 1951 року

Географічний аспект

місце народження

Павлоград Катеринославської губернії

місце смерті

Харків

місця перебування

Санкт-Петербург, Прилуки, Миколаїв, Одеса, Кзил-Орда, Київ, Харків

Увійшов в коло дитячого читання

Письменник

Основні дефініції щодо постаті

Археолог, історик античності. Доктор історичних наук. Професор

Нагороди, звання, відзнаки     

Літературознавчі статті

Матеріали з Інтернету:

Левченко В. Семенов-Зусер Семен Анатолійович [Електронний ресурс] / В. Левченко // І.І. Лиман : [вебсайт]. — Режим доступу: https://www.i-lyman.name/DoslHist2/Pers/Semenov-ZuserSemenAnatolijovich.html (дата звернення: 15.05.2025). — Назва з екрана.

Семенов-Зусер Семен Анатолійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [вебсайт]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Семенов-Зусер_Семен_Анатолійович (дата звернення: 15.05.2025). — Назва з екрана.

Бібліографія

У фондах відділу рідкісних та цінних видань  НБУ для дітей:

Владко В. Нащадки скіфів : роман / В. Владко ; післямова С. Семенова-Зусера; обкл. та мал. А. Гороховцева. — [Одеса] : Дитвидав, 1939. — 309 с. : іл.

Іконографія

Аудіо- та відеоматеріали (якщо є у відкритій колекції радіо чи інших джерелах)

Електронні ресурси (посилання на електронні ресурси)

Біографічна довідка

Семенов-Зусер Семен Анатолійович – автор багатьох праць, які присвячені різним питанням античної історії, археології, історії Київської Русі.
Народився 4 серпня 1886 року у Павлограді Катеринославської губернії у родині вчителя.
Від 1907 року жив у Санкт-Петербурзі, де 1913 року закінчив Археологічний інститут.
У 1918-1920 роках – викладач і декан історико-філологічного факультету народного університету (м. Прилуки Полтавської губернії). У 1920-1921 роках – науковий співробітник Миколаївського музею та викладач місцевого народного університету. У 1921 році в якості представника Державної академії історії матеріальної культури з охорони давньогрецького поселення Ольвія.
Восени 1921 року переїхав до Одеси, де за основними місцями роботи працював старшим асистентом в Одеському державному історико-археологічному музеї (1921-1922) і Одеському інституті народної освіти (1921-1923).
З 1926 року займався викладацькою діяльністю за межами України.
У 1937 р. став завідувачем кафедри давньої історії та археології Харківського університету, а в 1939 році без захисту кандидатської дисертації отримав науковий ступінь. У 1941 році був евакуйований до Кзил-Орди (Казахстан), де впродовж 1942-1943 років завідував кафедрою загальної історії Об’єднаного українського університету. У 1946-1948 роках проводив масштабні археологічні розкопки на Харківщині, що сприяло поповненню колекції місцевого Археологічного музею.
З 1947 року по 1950 роки обіймав посаду старшого наукового співробітника відділу археології скіфо-сарматських племен і античних міст Інституту археології АН УРСР (м. Київ). Помер у 1951 році.