Титанові – люди незламного духу. Зустріч із воїнами-ветеранами
у сторителінг-клубі «Камуфляж. Історії нескорених»
Ми часто говоримо про важливість рідної мови, про те, що мова має значення. І ніби все зрозуміло, можливо й не потрібно знову й знову наголошувати на цьому. Але коли ти чуєш розповіді тих, хто пройшов пекло війни й тортури полону, і усвідомив високою ціною, що свого від ворога можна відрізнити тільки за мовою – то всі інші аргументи стають зайвими.
1 вересня на зустрічі сторителінг-клубу «Камуфляж. Історії нескорених» мовне питання було одним із основоположних. На першу зустріч зі старшокласниками у новому сезоні завітали «Титанові – люди незламного духу!» воїни ветерани Сергій, Сергій і Назарій.
Історія кожного з цих людей героїчна без усякого перебільшення, кожен з них не роздумував ані хвилини, чи має він бути на першій лінії оборони країни. Ані старший з них – Сергій, кадровий військовий вже на пенсії, який у 2014 році став до лав АЗОВу, був в обороні Маріуполя, і вийшов з оточення за наказом головнокомандувача та перебував у полоні 2,5 роки. Не вагався й мобілізований Сергій, який залишив вдома дружину із маленьким сином і пішов у десантно-штурмові війська та рік був на найгарячіших ділянках фронту на сході України. Ні секунди не вагався прикордонник строкової служби Назарій, якому у його 19 років потрібний ще був дозвіл мами, щоб стати учасником бойових дій.
Наразі хлопці проходять реабілітацію та відновлення після важких поранень у центрі «Tytanovi» і повертаються до життя поруч з рідними і близькими людьми, завдяки яким (і лікарям) вони вистояли в найважчі і найстрашніші моменти після поранення.
Ми почули багато відвертих розповідей та історій, іноді дуже важких, але саме вони дають нам приклади сили та незламності, вчать нас цінувати життя, вірити у власні сили.
І більшість цих історій була знову про те, що мова не просто важлива – вона дарує сили у нелюдських умовах полону, коли спільно зі своїми побратимами пошепки (щоб не почули охоронці бараку) співаєш гімн України та українські пісні, або читаєш молитву українською мовою. І це відчуття дому, коли після звільнення з полону виходиш з автобусу, а всі навколо розмовляють українською і ти не можеш стримати сліз: « ВДОМА!!! Тут всі свої!». Чи історії від Назарія про бої на кордоні, коли й ліворуч звучить російська, й праворуч також, і ти не знаєш, куди стріляти – де свій, а де ворог?!
Про це говорили також і рідні воїнів, присутні на зустрічі, – мама Назарія з прикордонного міста Глухів (Сумщина) і дружина Сергія, яка завітала на подію разом із сином Михайлом.
Наш сторителінг-клуб за більш ніж два роки існування бачив багато героїв, історії кожного з них – це історії стійкості і незламності. Та мабуть ця зустріч з Титановими – це історія НАЙнескореніших. Вони наново вчаться ходити, сідати, вставати, вони мріють навчитися керувати біонічними протезами і нарешті самостійно випити склянку води, вони щасливі знову, після місяців пітьми, побачити світло і обличчя своїх рідних. Вони мріють жити, радіти життю, і найбільше в світі бажають, щоб війна закінчилася.
Наші гості звернулися до підлітків із закликом проявляти громадську свідомість та активність, виходити на акції в підтримку звільнення наших полонених, щоб світ бачив і чув про це, адже змінювати ситуацію можемо тільки коли ми всі разом!
Героям слава!