Українська література для дітей середини 20-х років ХХ ст.
На теренах України літературне життя середини 20-х років ХХ ст. набувало бурхливого розвитку. У 1926 році Політбюро ЦК КП(б)У приймає резолюцію «Про політику партії у справі української художньої літератури», в якій зазначає, що в умовах гострої боротьби з українськими буржуазними націоналістами партія звертає особливу увагу пролетарських письменників на необхідність чіткого «їхнього соціального самовизначення у творчості, рішучого відмежування від всяких буржуазних впливів». Виданням для дітей відводилася роль ідеологічного формування особистості, що в подальшому трагічно позначається на літературному процесі та долі самої України. Література для дітей починала поступово розробляти «нові жанри» розширювати ідейно-тематичні та художньо-образні горизонти, виробляти нову манеру оповіді та художньо вдосконалювати персонажі творів. Ці тенденції позначилися на збільшенні кількості та змістовної якості дитячої книги, яка вплинула в подальшому на становлення та виховання майбутніх поколінь.
Особливо популярними у цей час стають історичні та побутовi оповiдання. Після бурхливих подій визвольних змагань та громадянської війни в Україні лишилося багато осиротілих дітей і підлітків, і тема їхньої безпритульності, життя і виховання у дитячих будинках набула відображення в оповіданнях С. Васильченка «Приблуда» (І92І-1922) та І. Микитенка «Вуркагани» (1927). На відміну від інших письменників того часу, які у своїх творах змальовували життя дітей-сиріт із робітничих та селянських сімей, В. Чередниченко в оповіданні «Що трапилося з Тетею Зорянською» (1926) зображує дівчину, що «вихована у панській сім’ї, навчалась в інституті для великопанських дівчат», а зараз змушена перебувати у комуні «Червоний прапор». Її батько полковник емігрував за кордон, а мати померла. Письменниця майстерно передає психологічний стан Теті, яка дискомфортно почуває себе у комуні, адже вона своїм вихованням відрізняється від інших сиріт: «грає на піаніно», «хреститься», «по-англійському читає й буржуйські порядки знає». Здавалося б, дівчина має бути для інших прикладом, але ж ні – її поведінка дратує вихованців. Причиною трагізму Теті є жорстока антигуманна система виховання, повна байдужість до духовного світу вихованки, ігнорування індивідуального підходу до її особистості. Тему сирітства письменниця продовжує і в оповіданні «До діда-баби по шматок хліба» (1926). Це сумна, сповнена драматизму історія, як братик Мишко і сестричка Дора, долаючи труднощі, шукали своїх рідних, вважаючи, що їхня мама померла. Та їх старенькі дід та баба не признали онуків, навіть одежину їхню добротну відібрали і старе лахміття одягли, виставивши за ворота. Так діти поневірялися майже рік, тяжко захворіли на запалення. Коли мати знайшла дітей, було занадто пізно. Так і поховала обох.
У прозі досить поширеним був також жанр «шкільної повісті» (С. Васильченко «Авіаційний гурток», «Олив’яний перстень»; І. Микитенко «Гавриїл Кириченко – школяр»). З’являються перші пригодницькі та науково-фантастичні твори (О. Копиленко – зб. «Сеньчині пригоди», Ю. Смолич «Господарство доктора Гальванеску»).
Розвиток традицiйної казки початку ХХ столiття сповільнюється, натомicть нaбуває поширення жанр революцiйної казки. Перешкоді розвитку казки стояла тогочасна педагогіка, що з войовничих позицій проводила офіційну антиказкову кампанію в країні. У нашій республіці найбільше відзначалася «харківська школа» педологів, заспівувачем якої виступала ще на початку 20-х років Е. Яновська у своїй книжці «Чи потрібна казка пролетарській дитині?». З приводу цієї проблеми розпалилася гостра дискусія. Літературні дебати 1925-1928 років точилися довкола тем казки і фантастики в дитячій літературі. У цей час виходять з друку казки П. Тичини «Івасик-Телесик» (1923), «Дударик» (1924); В. Поліщука «Бедрик-кумедрик та комашка-горупашка» (1926); І. Сенченка «Казка про Дуку Остапа, золоту кишеню та бідного наймита Лебедя» (1924). Згодом з оригінальними віршованими казками виступали і М. Жук, О. Донченко, В. Поліщук.
Середина 20-х років також позначена утвердженням літератури для наймолодших читачів – дошкільнят та учнів молодших класів. Низку веселих творів для малят у цей період написали поети: Н. Забіла «Про маленьку мавпу», Юрій Будяк «Загадочки-думочки», О. Донченко «Голубина пошта», «Півень у звіринці», «Про кота-воркота».
20-30 роки ХХ ст. – важливий період і в історії українського художнього перекладу. Короткий період «українізації» (1923-1933), яку дозволила більшовицька влада з метою свого зміцнення, вибухнув численними перекладами світової літератури (поезія, проза, драматургія). Серед перекладачів були поети-неокласики Микола Зеров, Максим Рильський, Григорій Кочур, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Михайло Орест (Зеров), Юрій Клен (Освальд Бургардт), представники інших літературних течій Павло Тичина, Микола Бажан, Валер'ян Підмогильний, Агатангел Кримський, їхні послідовники Борис Тен, Микола Лукаш, Євген Дроб'язко, Микола Терещенко, Ірина Стешенко, Василь Мисик, Ігор Качуровський, Дмитро Паламарчук, Юрій Лісняк, Євген Попович та ін. Перекладознавство також розвивалося на західноукраїнських землях. До таких діячів належали: Іван Огієнко, Павло Зайцев, Василь Королів-Старий, Євген Маланюк, Михайло Рудницький, Богдан Лепкий, Євген Грицак та інші.
У 1926 році київське видавництво «Сяйво» оприлюднило у перекладі М. Зерова трагедію класика польської літератури Ю. Словацького «Мазепа». Того ж року в Харкові «Книгоспілка» видала трагедію «Король бавиться» В. Гюго в перекладі М. Рильського. У тому ж видавництві вийшла збірка оповідань «Листи з вітряка» А. Доде та оповідання Ж. Ромена «Атака автобусів» в перекладі В. Підмогильного. У тому ж, 1926 році, з’явилася збірка оповідань німецької письменниці Г. Цур-Мюлен «Патріот», в перекладі Є. Касяненка та М. Ільтичної (Харків: «Український робітник»), харківське видавництво «ДВУ» випустило повість А. Франса «Повстання анголів» у перекладі Є. Касяненка.
Український ілюстрований журнал «Глобус» (1923-1935 рр. в Києві) у 1926 році опублікував оповідання «Мудрий план Її-Чин-Гоу» та «Хінчук» Джека Лондона, оповідання «Джек Скоттенс» К. Едшміда та оповідання «Винахід професора Д.» Г. Майрінка в перекладі В. Чередниченко.
Перекладацькі здобутки того періоду могли б бути набагато більшими, якби не трагічна доля багатьох перекладачів, які зазнали репресій з боку влади та навіть були позбавлені життя. Український художній переклад тих часів був чи не єдиною можливістю для підтримки української мови і культури, збереження творчого потенціалу літературної творчості письменників, які за умов жорстокої цензури, щоб уникнути суворих рамок вимог до написання творів, займалися перекладом творів світової літератури.
