Українські залізничники у проєкті «Камуфляж. Історії нескорених»
Хоча проєкт «Камуфляж. Історії нескорених» не профорієнтаційний, але сьогодні деякі з наших читачів, мабуть, вирішили стати залізничниками. І це не дивно, бо в гості до сторителінг-клубу приходять люди залюблені у свою справу, непересічні особистості, яскраві й достойні наслідування. Майже після кожної зустрічі з бібліотеки виходять або ж майбутні енергетики, волонтери, розвідники, медики, поети, каскадери, прикордонники і, як сьогодні, – залізничники.
Завдяки нашим гостям-залізничникам Юрію Верещаці, машиністу електровозу депо «Харків-Головне», та Дмитру Кирилку, начальнику залізничного депо «Київ-Пасажирський», розмова була щира й відверта, інформаційно насичена.
На початку ведуча і керівник сторителінг-клубу Ольга Шемота продемонструвала нашим гостям і глядачам відео про потужну історію проєку «Камуфляж. Історії нескорених», розмови в якому про важливе тривають вже три роки.
Юрій Верещака вирішив стати залізничником ще десь у 3 роки, коли батьки подарували йому іграшкову залізницю, а у старших класах школи вже зробив перші кроки до мрії і згодом вступив до спеціалізованого коледжу. Глядачі в залі були дуже здивовані, навіть шоковані, коли дізналися, що сьогодні Юрій має 6 вищих освіт! І що цікаво – він здобув їх дистанційно впродовж 2 років, працюючи в цей час машиністом. Майже усі знання пов'язані з основною спеціальністю. Всіх цікавило: а навіщо стільки? Різні університети дають різноманітні зрізи знань, це розширює горизонти, а ще – це тренує багатозадачність, а для майбутньої роботи керівника, до якої він поступово рухається, це дуже важливо. А ще Юрій – донор цільної крові, встигає вести свій канал у Tik-Tok. Вважає своєю сім’єю всю велику родину – 170 тисяч залізничників! Девіз Юрія – «Пунктуальність. Дисципліна. Незламність».
Дмитро Кирилко очолює локомотивне депо «Київ-Пасажирський», що обслуговує всю Україну. Це – майже сотня локомотивів і величезна команда людей, які щодня забезпечують рух країною. Дмитро до своєї нинішньої посади на залізниці пройшов шлях від слюсаря до машиніста. Читачі уважно слухали розповіді Дмитра про те, як залізниця мобілізувалася на початку повномасштабного вторгнення задля спасіння людей. Тоді були створені оперативні штаби, а працівники – від керівників до машиністів – самоорганізувалися, щоб рятувати людей. Зокрема Дмитро під обстрілами брав участь в евакуації дітей з «Охматдиту».
Дітям показали декілька відео – емоційний проморолик про залізничників, а також фрагмент відео з кабіни машиніста – саме з телефону Дмитра, як ворожий шахед влучив поруч із коліями, якими рухався електропоїзд.
Залізниця – це насправді держава в державі, де все тримається на злагодженій роботі тисяч людей: слюсарів, машиністів, провідників, диспетчерів, працівників вокзалів і офісів.
Говорили про багато важливих речей, відповідаючи на запитання залу:
• як змінилася професія машиніста за останні роки?
• чому сьогодні залізниця потребує нових кадрів?
• як галузь відроджується та модернізується?
• чи працюють жінки машиністами поїздів?
• як працювала залізниця в перші дні повномасштабного вторгнення?
• максимальна кількість вагонів потяга;
• режим роботи машиніста;
• скільки коштує один локомотив?
• чи виробляють вагони в Україні?
• як їздили колись важливі персони?
• про перевезення міжнародних партнерів та світових зірок у наш час.
І навіть, як залізничники ведуть свої сторінки у соцмережах і чи можуть дивитися кіно в дорозі (спойлер – ні!)
Зустріч була дуже інформативною і напрочуд теплою. Бібліотекарі подарували гостям символічні подарунки – патріотичні янголи-підвіски та ведмедиків Паддінгтонів, справжніх мандрівників. А гості подарували бібліотеці шеврони, якими поповнили колекцію у патріотичному куточку, котрий побачили під час екскурсії бібліотекою.
