9 червня 1943 року, коли була середина тяжкої війни з фашистськими загарбниками, у селянській родині Должикових, яка мешкала у селі Пристайлів на Сумщині, народився син Василь. Як і у більшості дітей тієї воєнної і повоєнної пори, дитинство його було не безхмарним. Але природа наділила хлопчину веселим, оптимістичним характером. До того ж він був дуже непосидючий і меткий, неперевершений вигадник та витівник. Умів дотепно „передавати” характер і звички односельців і друзів, часом наважувався „копіювати” навіть учителів. Та так вдало, смішно й весело, що на нього ніхто навіть не ображався. І ось цей веселун та постійний порушник шкільної дисципліни вирішив стати учителем. 1963 року Василь закінчив Лебединське педагогічне училище і почав працювати у школі учителем молодших класів. Але молодому чоловікові цього було замало. Його діяльна натура прагнула докласти рук ще до якоїсь справи. Юнак поїхав у Київ і вступив до інституту театрального мистецтва. 1970 року Василь Михайлович отримав диплом актора і почав працювати у театрі „Слово”, що діяв при Спілці письменників України.
За словами відомого дитячого письменника А.Костецького , „...вчитель і актор в одній особі неодмінно мусили дати того, кого має нині наша дитяча література, - самобутнього дитячого письменника”. Але при цьому слід зауважити, що літературною творчістю Василь Довжик почав займатися давно. Ще у юності чимало друкувався у періодичних виданнях , а також мріяв стати письменником. Що ж, його мрія збулася. Перша книжечка Василя Михайловича для малят „Хто ключик знає, той відгадає” вийшла у світ 1975 року і відразу стала широко популярною серед дітей. Це була збірочка акровіршів та загадок. Потім були написані інші твори – „Таємниця Голубої бухти”, „ Чому усміхався трамвай?”, „Втеча”, „Перерваний урок”, „Підкувати блоху”. До речі, остання книжка присвячена творчості відомого в усьому світі віртуоза мініатюри, заслуженого майстра народної творчості України Миколи Сергійовича Сядристого. А за збірку повістей „Уперта хата” письменникові було присвоєно звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки (1999 р.). На дивлячись на веселий і легкий характер, твори цього письменника зовсім не легковажні. Вони сеойозні та мудрі. З глибоким знанням життя дітей, їхніх поглядів і бажань. Хоч подекуди і написані з неповторним гумором. Мабуть через це книжки В.М.Довжика із задоволенням читаються дорослими.
Сьогодні письменник Василь Довжик живе і працює у Києві. Його ім’я відоме не лише у літературних колах і серед читачів. Його люблять і слухачі і глядачі усієї України. Адже Василь Михайлович знімається у кіно та телепередачах, у своєрідному „довжиківському” стилі веде популярні програми на українському радіо. Письменник - заслужений діяч мистецтв України.
„Втеча”
Події повісті відбуваються у 80-х роках минулого століття. Головний персонаж Леонід, якого по вуличному кличуть Ликою, твій ровесник. Він розбишакуватий, але дуже допитливий хлопчик. Мріє „...обійти, об’їхати і облітати всю землю. ...пожити між різних людей високо в горах і на рівнині, в диких пущах зелених, на жовтих островах в океані. От тільки з чужими мовами Лика знайомий, одверто кажучи, не дуже, а як чесно зізнатися, - ні бе ні ме”. Хлопець знає, що при допомозі звичайного магнітофона це зробити значно легше. Тому постійно „дістає” маму проханням про покупку мага.Та нелегко жінці виділитти гроші на таку „цяцьку”. Адже живуть удвох, бо тато Лики помер, коли хлопець був зовсім малий. Хоча згодом таки придбали обнову. „Самі розумієте, якої ваги надав Лиці маг в очах довколишніх сусідів. З Ликою хлопці почали за руку вітатися”. Та Лика добре розуміє, що купити мага – далеко не все. Потрібні касети, звукові колонки. Однак на купівлю цього „обладнання” мама не погодилась. Лиш необачно кинула: „Іди заробляй гроші і купуй”. І Лика став збирати склопосуд. Та грошей однак не вистачало. І тоді хлопець зважився на незвичайну „витівку” – вирішив украсти гроші в матері. Поліз за ними у глибоку старовинну скриню. І.. з цього моменту почалися з Ликою смішні і не дуже смішні пригоди. Спочатку його добре гепнуло віко від скрині. Потім мама пообіцяла здати крадія у міліцію. Ну а потім хлопця починає мучити сумлінняі. І Лика тікає з дому. Та душевна теплота охоронника порядку дядька Івана допомагає Льоні знову стати чесним і турботливим сином для матері та добрим пасинком для того ж таки дядька Івана.
„Уперта хата”
Цей твір написаний у досить складному жанрі дитячої літератури – жанрі казкової повісті. Головним персонажем книжки автор робить стареньку сільську хату , яку ось-ось має затопити річка, перегороджена греблею для будівництва гідроелектростанції. Цей будиночок наскільки старий, настільки і мудрий. Хата шукає своїх дітей, які працюють у місті. Її жива душа прагне зберегти для них домашнє тепло і затишок. Трактор допомагає придбати хатині колеса і вона вирушає блукати по світу.
Як це могло бути і з людиною, з хатою трапляються усілякі пригоди, які письменник описує з притаманним йому гумором. То хату зачинили у сараї за сімома замками, то через свою довірливість вона стає жертвою обману, то її винесло ракетою у невагомість, де вона була змушена літати бовдуром униз. А ще хата побувала по той бік світанку і її запрошували на роботу у космосі, бо як сказав космічний локомотив”... у цій пустелі цінна кожна часточка земної обстановки”. А земнішої від хати у Всесвіті не було. Однак хата повертається у рідні місця, де пахне степом і кавунами. А вгорі ласкаве зеленувато-сиеє рідне небо і постаралі діти. Здавалося б, можна уже заспокоїтись. Та наспіло нове лихо – чорнобильська трагедія. Хата гине. Але її незборимий дух залишається жити. І разом із ним хата знову відроджується. Щоб..жити у музеї. Адже, за словами упертої хати і автора казкової повісті Василя Довжика, людям потрібна „...зелень і тиша, і чисте повітря, і високе небо, а ще людям потрібна пам’ять. Люди завжди хочуть знати: хто вони, що вони і звідки все пішло”.