ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
«Поет - завжди казкар», - сказав якось М.Рильський. Справді, казковий погляд на світ породжує щемне відчуття його краси, спонукає людину до творчості. Саме таке сприйняття дійсності було притаманне поетові Олександру Олесеві (справжнє прізвище - Олександр Іванович Кандиба), який народився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля, що на Сумщині.
Тут, серед краси природи, працьовитих і співучих жителів краю, минало його дитинство, тут він навчався спершу в початковій школі, потім у двокласному училищі. Проте найкращим спогадами юнацьких літ було перебування Олександра в селі Верхосулля. Саме сюди привозили його щоліта, аж поки хлопчикові не виповнилося тринадцять років, разом із сестрами Галею та Марусею до дідуся Василя, котрий прищепив малому Сашкові почуття людяності, щирості, справедливості.
В одинадцать років Олександр втратив батька (трагічно загинув). Виховувати дітей продовжувала мати - Олександрв Василівна, яка навчила сина ще в чотирирічному віці читати, розповіла йому про Тараса Шевченка.
Краєвиди шовковистого степу, старі могили, спів жайворонків, дзюрчання витоків Сули, що брала свій початок біля Верхосулля, - все це, за словами поета, було для нього «суцільною казкою», одним золотим днем. Музика «тієї дивної весни» звучала в душі упродовж життя. Усе це й зародило поетичне чуття і натхнення, вимережилося рядками першого вірша.
П’ятнадцяти років Олександр вступив до хліборобської школи містечка Дергачі, що неподалік від Харкова. Фахові дисципліни його цікавили менше, зате наполегливо працював хлопчина над вивченням мов. Музика слова настільки заполонила юнака, що бажання писати вірші дедалі міцнішало. І сімнадцятирічний Олександр виносить на суд друзів написані українською та російською мовами свої перші поетичні спроби, які вміщує в рукописному журналі «Комета». Його ранні вірші, щирі й безпосередні, нагадують за своєю стилістикою думи та балади, часто зустрічаються й наслідування шевченківської тематики, ритміки. Прагнення людини до волі, світла пронизує один з найхарактерніших для того періоду творів поета - «До сокола» (1896).
В 1903 році Олександр стає студентом Харківського ветеринарного інституту. Після закінчення інституту молодий Олександр Кандиба працював земельним статистиком, потім ветеринаром. Робота втомлива, малоцікава, та вона не вплинула на його поетичне натхнення.
Перша збірка віршів Олександра Олеся «З журбою радість обнялась» (1907) не лише привернула увагу літературної критики, а й викликала захоплення в читачів, особливо в молоді. Поет підписав її літературним псевдонімом - Олександр Олесь, який невдовзі став відомим усім, хто цікавився поезією.
В творчості Олеся були помічені різні сторони його поетичного обдарування: одні бачили в ньому лірика, інші помічали його громадські мотиви. І в цих оцінках не було суперечності, бо молодий поет передавав як ліричне, так і трагічне в житті окремої людини, суспільства в цілому. Огорнута серпанком «журби й радості», його інтимна й громадська лірика захоплювала своїм настроєм, щирістю, свіжістю барв і мелодій, закликала до щастя й любові, сонця й свободи. Олександр Олесь став співцем природи, кохання і глашатаєм свободи.
В період з 1909-1917 рр. побачили світ ще чотири збірки поетичних творів Олександра Олеся. Готувалася ще одная збірка, але їй в часи громадянської війни не судилося бути надрукованою.
На початку 1919 року Олесь виїздить за кордон, зупиняється у Будапешті, Відні, а потім оселяється у Празі на постійно. На чужині поет жив Україною, марив рідною землею, вважав себе її сином, сподівався до неї повернутися.
Вірші останнього періоду творчості О.Олеся позначені філософічністю, драматизмом переживань, що спираються на суперечливий досвід прожитих років.
Двадцять п’ять років Олександр Олесь пробув за кордоном, жив переважно у Празі, там і помер 22 липня 1944 року, змучений самотністю на чужині, війною, тяжкою хворобою печінки.
Всього у закордонний період письменник видав п’ять поетичних книг, писав п’єси для дорослих, вірші, інсценізації казок. Протягом 1924-1925 років у серії «Українській дитині» видавництва «Чайка» (Відень) вийшло п’ять невеличких книжечок віршів для дітей: «Ялинка», «Поєдинок», «Рак-рибалка», «Вовченя», «Іменини». Всі вони були гарно ілюстровані художниками Оленою Кульчицькою та Юрієм Вовком.
Окремими виданнями вийшли поеми Олеся «Грицеві курчата», «Мисливець Хрін та його пси», «Водяничок». Усі ці твори збагачують внутрішній світ дитини, розвивають фантазію та уяву, вчать любити природу, сприяють гармонізації дитячої свідомості.
Незаперечний внесок Олеся у розвиток драматургії для дітей. Він плідно працював над інсценізаціями народних та літературних казок, таких як «Івасик-Телесик», «Лісовий цар Ох», «Лисичка, Котик і Півник», «Микита Кожум’яка» та інші. Малеча залюбки сприйняла й власні поетові драми-казки. Показовою є драматична трилогія про стосунки людини з придою: «Бабусина пригода», «Бабуся в гостях у ведмедя», «Ведмідь в гостях у бабусі». По суті, у 20 - 30-х роках Олександр Олесь був чи не єдиним творцем української драматичної казки.
Звертався митець і до історичної теми. Під впливом перечитаних популярних курсів історії України Івана Крип’якевича Олесь Олександр написав історичну поему «Княжа Україна».
* * *
Книжка «Княжа Україна» допоможе збагнути долю українського народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувшини. З її сторінок і малюнків дихає старовина, постає життя наших предків з язичницькими ідолами, мудрими і войовничими князями, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... З історичної поеми перед тобою, читачу, постає доба Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Розповідаючи про події, що відбувалися на цих землях у IX-XIII століттях, О.Олесь спирається на найдревніше і найцінніше джерело - літописний звод Київський за Іпатіївським списком: «Повість врем’яних літ», «Київський літопис», «Галицько-Волинський літопис». У віршованій формі він переспівує сюжети основних літописних легенд і переказів, вказує на наступність правління княжих родів, характеризує вдачу, заслуги і провини перед народом окремих князів, опоетизовує їхні героїчні походи в ім’я захисту батьківщини, прояви любові до рідного краю. Водночас з тривогою й осудом пише про князівські чвари, міжусобні війни, які приносили стільки лиха й біди руській землі, її народу.
О.Олесь майстерно відтворює політичне та релігійно-культурне життя нашого народу в сиву давнину. Особливу увагу він приділяє визначній події того часу - запровадженню князем Володимиром християнства. Слов’янські племена навколо Києва не знали віри в одного бога, а поклонялись багатьом. Прийняття християнства за візантійсько-грецьким обрядом, безперечно мало прогресивне значення, бо воно об’єднало народ, зміцнило державу, піднесло культуру. За це народ назвав Володимира «красним сонцем» і надав йому ім’я Великого.
За велику любов до книг, мудрість і розважливість князь Ярослав став величатися Мудрим. Щоб утвердити й зміцнити міжнародне становище Київської Русі, він поріднився сімейними зв’язками з багатьма державами Європи. Добру пам’ять як державний правитель і мужній лицар залишив по собі Данило Галицький. Данило гідно продовжував справу свого батька Романа, що об’єднав Галицьке і Волинське князівства, заснував міста Холм і Львів.
Саме про цих князів найбільше розповідає О.Олесь своїми віршами. Автор підкреслює, що справжніми героями і захисниками рідного краю разом із князями були й прості люди.