ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
Більше тридцяти років пише вірші, поеми, казки для дітей Вадим Петрович Скомаровський. Присвячені вони рідному краю, природі, героїці воєнної пори, працьовитим людям і, звичайно, дівчаткам і хлопчикам – допитливим і непосидючим, яким був і сам поет в пору дитинства.
Народився Вадим Скомаровський 1 червня 1937 року. Його рідне село Балико-Щучинка (Кагарлицький район на Київщині) лежить на покраяному ярами правому березі Дніпра, довкола ліси, а в лісах – озера. А які багатозначні і загадкові там назви місцевостей – Криничний яр, Воронів ліс, Боброве озеро, Чаїний острів. Ця багата природа розвивала творчу у’яву майбутнього поета, дещо скрашала його дитинство, яке припало на роки Великої Вітчизняної війни. На фронті загинув батько Вадима Скомаровського. Мати все життя працювала вчителькою. І Вадим після закінчення семирічки, а потім Ржищівського педучилища працював учителем у Бородянській школі на Київщині. Згодом В.Скомаровський закінчив Ізмаїльський педінститут. І подальша його журналістська, комсомольська, партійна робота та робота головним редактором і директором видавництва “Молодь” була тісно пов’язана зі школою, з дітворою та молоддю.
1956 року Вадим Скомаровський надрукував у журналі “Піонерія” свій перший вірш для дітей і, можливо, сам того не знаючи, зробив свій вибір: став на літературний шлях і назавжди залишився вірним юним читачам. Уже перші книжечки Вадима Скомаровського “У сестрички радість” (1959) та “Зірочка” (1961) засвідчили, що в автора є природний дар розповідати про дітей і для дітей, поетично змальовувати природу.
З роками тематика творів Вадима Скомаровського розширилась. До образів земляків, до чарівних пейзажів рідного краю додалися нові герої – діти й дорослі, нові краєвиди. У 1963 році вийшла в світ книжка Вадима Скомаровського “На Тарасовій горі”. Це вірші присвячені геніальному українському поетові Тарасу Григоровичу Шевченку. Відтоді поет не раз звертався до образу Великого Кобзаря. В 1973 році він видав збірку “Тарасова криниця”, а в 1979 – створив поему “Тарасові птиці”. Ці твори – одна з яскравих, натхненних сторінок у творчості Вадима Скомаровського.
У дитинстві майбутній поет зачитувався чудовими книжками Аркадія Гайдара і Миколи Трублаїні, наскрізь пронизаними романтикою подвигів. Шана до відомих письменників залишилася у Вадима Скомаровського на все життя. І поет захотів розповісти сучасним школярам про їхнє незвичайне життя. Так появилися талановиті поеми “Зошит у лінійку”, “Багряний листок”, “Вітер мандрів”.
Як людина свого часу В.Скомаровський писав також твори про Леніна та революцію: “Сонячні зернята”, “Крейсер “Аврора”, “Червоний бант”, “Портрет”, “Багряна повінь” та ін.
Серед творів Вадима Скомаровського є і казки: “Де поділися зірки?”, “Чому в морі вода солона”, “Чому Лютий короткий” та ін. Вони цікаві і повчальні.
Більшість віршів В.Скомаровського – це невимушені оповідки про ту чи іншу (в повному розумінні екстримальну подію), пригоду і обов’язково з несподіваною розв’язкою. Цікаво,наприклад, прочитати, як моряки врятували напівзамерзлих солов’їв, що заблукавши у пітьмі, прибилися на корабель (“Солов’ї”). Люди по черзі зігрівали “дві безпорадні грудочки малі” своїм диханням, годували крихтами хліба. І сили повернулися до солов’їв:
Та коли повіяло здаля
Пахощами рідної землі,
Ожили, майнули з корабля,
Щоб озватись піснею в гіллі.
Незвичайна подія відбулася в лісі (“Погоня”). Там дуб захистив бідолашного зайчика від лисиці: скинув, наче з рукава, снігу на його сліди: спробуй тепер, лисице, заячу стежку віднайти! Справжня біда трапилася з окунцями: “опинились окунці в лузі після повені”, а вода почала спадати (“Окунці-стрибунці”). Проте біди не сталося – діти виловили окунців і кинули у Дніпро. Читаючи такі вірші, постійно ловиш себе на думці, що треба берегти все живе, любити й плекати красу довкола нас. А ще якось по особливому, більш поетичніше сприймаєш довкілля і бачиш красу в ньому. Ось хоча б у вірші “Кажеш, моря в нас нема?” як дотепно дід Кузьма порівнює море і поле
- Кажеш, моря в нас нема?
Як же? А Пшеничне?
Ну а Житнє як назвеш?
А Ячмінне море?
І Гречане море теж –
Біле, неозоре...
А чи бачили ви коли-небудь горіховий дощ? А Вадим Скомаровський бачив і не просто дощ, а справжню зливу! У своєму рідному краю, де густо росте ліщина. Горіхи під сильним подувом вітру обсипаються разом, водночас:
Сто краплин
Бризь та бризь
На стежини
Не з хмарин-
Мандрівниць,
А з ліщини. (“Горіховий дощ”).
Новою, цікавою гранню творчості Вадима Скомаровського є гумористичні, сатиричні поезії, мініатюри, шаржі. Про це свідчить нова збірка поета “Комп’ютер з характером”, що вийшла друком у 2002 році.
Твори В.П.Скомаровського перекладено російською, білоруською, молдавською, казахською, киргизькою, туркменською, башкирською мовами. Відомі вони читачам у Болгарії, Польщі, Чехословаччині, Югославії, Канаді. Поет також відомий як перекладач з російської, білоруської і туркменської мов.
В.Скомаровський лауреат чотирьох літературних премій – імені Миколи Трублаїні (1978), імені Олександра Копиленка (1986), імені Лесі Українки (1989), імені Наталі Забіли (2003).
“СВІЖА БОРОЗНА”
Найкращі твори В.Скомаровського зібрано у книжці “Свіжа борозна”, яка вийшла друком у видавництві “Веселка” у 1987 році і за яку поет отримав у 1989 р. Літературну премію імені Лесі Українки ( тепер Премія ім. Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва).
У збірці кілька циклів віршів: “Червоний бант”, “Степові дзвіночки”, “Горіховий дощ”, “Вінок”, цикл казок “Нічний гість” та цикл поем “Свіжа борозна”. У віршах першого циклу розповідається про історичне минуле – Жовтневу революцію, Леніна (“Сонячні зернята”, “Крейсер Аврора”, “Червоний бант”, “Портрет”), про героїку тих подій (“Ескадрон”, “Шабля”), про сучасних воїнів, які готуються захищати Вітчизну: (“Військова таємниця”), про політ у космос (“Космонавт”).
Два наступні цикли – “Степові дзвіночки” та “Горіховий дощ” – це захоплююча поетична розповідь автора про природу та дітей. Вадиму Скомаровському вдалося помітити цікаве в житті та поведінці звірів та птахів: чайка ловила рибу і носила до гнізда своїм чаєнятам (“Чайка”), їжак провчив вовка, наколовши йому язик (“Колобок”), павучок сплів собі гамачок і вирушив у політ (“Павучок-лісовичок”), заєць дуже хвилювався, коли міняв собі шубку (“Заячі клопоти”). Не менш цікаві спостереження поета і в царстві рослин. Він, наприклад, підслухав як дзвенять у степу дзвіночки (“Степові дзвіночки”), як ліс нудьгує без пташок (“Лісова колиска”), побачив куди опеньки поховалися від білочки (“Потемніли крони сосен”). З любов’ю і теплотою пише Вадим Скомаровський про малих школяриків та їхні турботи (“Завтра в школу”, “Школярик”, “Дзвінок”).
Наступний цикл із тринадцяти поезій “Вінок” присвячено великому сину українського народу Тарасу Григоровичу Шевченку. Наприклад, у вірші “Криниця” з цього циклу розповідається, як подорожній ( в ньому ми вгадуємо Тараса Шевченка) зустрічає біля кринички гурт дітей-пастушків і згадав своє дитинство і неволю у пана. Вірш “Маки” – це розповідь діда Охріма, про своє дитинство, про те,як він таємно читав своїм одноліткам “Кобзаря” Т.Шевченка і навіть не злякався жандармів і поклав на могилу Кобзаря червоні маки. У вірші “Вінок” звучить спогад ветерана Великої Вітчизняної війни про один з боїв за дніпровський берег і Черенечу гору.
У циклі “Нічний гість” зібрано віршовані казки. Казка “Чому в морі вода солона” створена за народними мотивами, інші – “Нічний гість”, “Чому Лютий короткий”, “Де поділися зірки?” – цілком оригінальні. Герої казок В.Скомаровського – люди, звірі, птахи. Добро в них бореться зі злом, висміюються людські вади.
Останній цикл творів збірки – це поеми. І віддаючи данину часові, перша з поем “Свіжа борозна” присвячена Леніну. Наступна поема “Тарасові птиці” складається з окремих віршів-розділів, в яких автор змалював життя Тараса Григоровича Шевченка в роки заслання на півострові Мангишлак. Поет в зажурі, в спогадах про Україну, але його серце відкрите простим добрим людям казахам і насамперед дітям. Серед них хлопчик Туманбай, донька коменданта Наталя Ускова, аксакал Омархан. Діти називали Тараса Шевченка “Акин Тарази”, що казахською означає “співець справедливості”
-Тарази, навчи писати!
-Не малюєш ти... Чому? –
Звідки тій малечі знати,
Що писати й малювати
Заборонено йому?
А закінчується поема розповіддю про сучасний Мангишлак і про те, як “землею Казахстану ходить слава Кобзарева”.
Поему “Багряний листок” Вадим Скомаровський присвятив відомому дитячому письменнику Аркадію Гайдару. В основі сюжету участь А.Гайдара у Великій Вітчизняній війні, його зустріч з дітьми, які, ризикуючи своїм життям, допомагаги бійцям та партизанам. Письменник згадує свою юність, участь у громадянській війні, написання творів для дітей. З хвилюванням читаються сторінки, де автор розповідає про участь А.Гайдара в обороні Києва, про останні хвилини його життя.
Поема “Вітер мандрів” теж присвячена одному з найвідоміших дитячих письменників Миколі Трублаїні. На початку поеми автор зображує події Великої Вітчизняної війни, санітарний поїзд і в ньому смертельно пораненого Миколу Трублаїні. А потім Вадим Скомаровський наче повертає час назад і розповідає спочатку про непосидючого й допитливого хлопчика в дитинстві, а вже потім про дорослого Миколу Трублаїні, що має рішучу вдачу, сміливого і щирого. Він набуває знань, бореться з ворогами, працює сількором, а згодом на криголамах простим матросом і кочегаром, цікаво проводить заняття для дітей в клубах дослідників Арктики та підводних глибин і, звичайно, пише свої чудові твори для дітей.
У біографічних поемах Вадима Скомаровського багато цікавої пізнавальної інформації, з особливим хвилюванням зображено картини Великої Вітчизняної війни.