Бесіда п'ята
Гостинні господарі, ввічливі гості
Звичай ходити у гості і приймати гостей з'явився дуже давно. Вміння бути гостем, як і господарем - ціле мистецтво. Гостин-ність - так називають цю рису. Вона притаманна не лише окре-мим людям, а й цілим народам. Вельми гостинними були старода-вні германці, греки. Ця риса є характерною для слов'янських на-родів, народів Кавказу. Ще у ХІХ столітті французький гастроном Бріллат Саварин сказав, що приймати гостя - це означає бути від-повідальним за його прекрасне самопочуття протягом всього часу його перебування у вашому домі. Тобто, він сформулював закон, яким керуються при прийомі гостей уже майже два століття. Для гостей та господарів діє ряд правил - писаних, неписаних, старих і нових.
Найперший мінімум, який передбачає гостинність - це не розповідати гостям про свої невдачі чи хвороби. Якщо тобі відо-мо, що твій гість любить щось смачненьке, то ти можеш йому дуже догодити, коли приготуєш його улюблену страву. Саме так робили гостинні господарі в усі часи. О. Горбовський у книжці "Через віки" (Нариси / Пер. з рос. О. Ярошенко; Худож. І. Андрє-єв.- К.: Веселка, 1986.- С. 55-70) наводить такий приклад із ста-роєгипетського тексту: " І ось відвели Ефіопу кімнату, де він міг оселитися, і почали йому готувати всіляку гидоту, яку їдять у його країні". Ефіоп, про якого розповідає папірус, був, треба думати, задоволений увагою, виявленою до нього. А те, що єгиптяни не поділяли його смаку і вважали те, що він їв, гидотою, вельми важ-ливо, бо вони догоджали саме гостеві, його смаку.
Радимо тобі запам'ятати ще таке - у гості треба приходити вчасно і не догоджати своїм гостям, не зважаючи на своїх сусідів чи близьких, тобто не заважати їм шумом. Про це люди думали здавна. В Англії ще в середні віки, якщо хтось порушував тишу після одинадцятої години вечора, його садили під церковний дзвін і калатали ним над головою порушника.
У гості ходять з різною метою: відсвяткувати у компанії якесь державне або релігійне свято, привітати господаря чи господиню з їх особистим святом, вирішити якесь питання, про щось 
домо-витись. Звичайно, роблять подарунки. Хто, коли і як зробив це вперше, ми не знаємо. Хоча, мабуть, це було так. Хтось віддав комусь щось цінне. Побачивши на його обличчі радість, вдяч-ність, зробив відкриття, що давати, можливо, радісніше ніж бра-ти. І це в подарунку - головне.
Подарунки треба вміти вибирати, вручати і приймати. Для цьо-го теж існують певні правила. І якщо ти хочеш комусь подарувати щось гірше зі своїх речей, тобі не потрібне, - не роби цього.
А ще ти, мабуть, знаєш, що в гостях майже завжди пригоща-ють. Цей звичай прийшов до нас ще з доісторичних часів. Так, на прийомах у римського полководця Лукулла у 1 столітті до нової ери гостям подавали таку кількість різноманітних страв, що багато чого вони з'їсти були не в змозі і, щоб не ображати госпо-даря, забирали все це додому у великих серветках. (До речі, істо-рія полотняних серветок, що й досі використовуються при сервіруванні обідніх столів, бере свій початок саме з тих часів).
У різні епохи в кожного народу були свої звичаї споживання їжі. У багатьох народів Бразилії, Африки, Полінезії було прийня-то їсти тільки наодинці. Коли імператор американських індійців Монтесума сідав обідати, перед ним ставили позолочений екран, бо ніхто не повинен був бачити, як він їсть. У більшості народів земної кулі спільно обідати є прикметою довір'я та дружби. В одному з літописів часів Київської Русі розповідається про свар-ку двох князів - Ізяслава Мстиславовича та Гліба Георгійовича, яка закінчилася миром. "Гліб же виїхав і поклонився Ізяславу. Ізяслав же покликав його до себе на обід і тут обідав". Тобто, спільна трапеза краще клятви закріпила мир. Володимир Моно-мах у "Поученнях дітям…" писав: "... вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде, - чи простий, чи знатний, чи посол, - якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом".
Символічне значення спільної трапези дійшло до наших днів. А у дипломатів спільні обіди - складова дипломатичного етикету. Причому, порушення церемоніалу при зустрічі, у порядку розса-джування гостей за столом та черговості їх обслуговування вва-жається прямим викликом представникам тієї чи іншої країни.
Уяви ситуацію, коли тебе запросили до столу, на якому немає ані ножів, ані виделок, ані ложок. Ти будеш дуже розгублений та
спантеличений. Як же їсти? А були ж часи, коли цих "пристроїв" для споживання їжі не існувало, тому їли руками.
В деяких країнах і досі так роблять. Наприклад, у Середній Азії плов беруть пальцями, в Японії та Китаї - двома паличками. Перші ложки з'явилися ще в доісторичні часи і призначалися для гарячих страв. Єгиптяни робили їх з дерева, каменю, слонової кістки, греки - з бронзи та срібла. В Київській Русі ложки були дерев'яними. А виделками та ножами масово користуватись по-чали близько трьохсот років тому, хоча перші виделки з'явились у Європі ще в 11 столітті. Причиною "продовження" рук стали модні на той час високі 
мереживні коміри, що забруднювались їжею, коли "виделкою" слугували руки. У Франції до 17 століття їжу брали руками, а у цей же період на островах Фіджі дикуни на своїх "бенкетах" користувались виделками. Тривалий час будь-який посуд був рідкістю, і тому гості частенько забирали його з собою, тобто крали. З часом цей "звичай" зник. Мабуть тому, що й посуду побільшало, і культура підвищилась. Серветки для рук на обідніх столах з'явились в Європі у 15 столітті, а до того часу руки витирали краєм скатертини.
Існує чотири загальноприйнятих види сервірування столів: обідній, холодний, кавовий або чайний, стіл-буфет. Останній на-кривається у трьох варіантах: шведський стіл, стіл-фуршет, кок-тейльний стіл. У книжці "Я познаю мир" (Этикет во все време-на.- М.: Астрель: Олимп, 2000.- С. 369-395.- (Дет. энцикл.) де-тально розповідається, якими стравами потрібно сервірувати ко-жен із цих столів, яка черговість подавання страв та як можна прикрасити столи свічками і квітами.
Ми тобі розповіли лише про деякі правила, обов'язкові для гостей та господарів, а про всі інші ти можеш довідатися, прочи-тавши книжки:
Азбука джентльмена / Авт.-сост. А. Яковлев; Рис. И. Сав-ченкова.- М.: Астрель: АСТ, 2000.- С. 101-127: ил.
Академия Вежливых Наук профессора Бонуса / Сост. Н.В. Хаткина, М.А. Хаткина.- Донецк: Сталкер, 1997.- С. 255-330.- (Нескуч. энцикл.).
Бугай Н. Український етикет: Посіб. для дітей та дорос-лих.- К.: Б-ка українця, 2000.- С. 24-27; 62-76.
Все для юных джентльменов / Ю. Тыра; Худож. И. Тыра.- Х.: Евроэкспресс; К.: Кн.-сервис.- 1997.- С. 149-174.- (Для до-ма, для семьи).
Все для юных леди / Сост. Ю. Тыра; Худож. И. Тыра.- Х.: Евроэкспресс; К.: Кн.-сервис.- 1997.- С. 149-174.- (Для дома, для семьи).
Как принимать гостей: Для девочек / Авт.-сост. Т. Титкова; Худож. А. Балабуха.- М.: Астрель: АСТ, 2000.- 155 с.: ил.
До того ж, у цих книжках ти знайдеш описи цікавих, веселих епізодів, приклади ігор-розваг для гостей, екскурси в історію, схеми сервірування столів, зображення столових приборів, пора-ди, контрольні питання, тести, що стосуються поведінки у гостях та прийому гостей.
Шановні батьки! Ця бесіда відразу "напрошується" на прак-тичні заняття. Організуйте їх для ваших дітей і самі візьміть у них участь. Через кілька таких "занять" правила ґречної поведін-ки у гостях та за столом стануть для ваших дітей нормою.
Попередня Наступна 