Наша адреса: 03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
	Пошук по сайту

Життя та творчість Е. М. Успенського

Необхідно повернути дітей обличчям до книги, до бібліотеки. Якщо відійдуть навички та бажання читати — втрати будуть  непоправними. Без книжки людина стає духовним інвалідом. Едуард Успенський

 

 

 

 

Хто не знає Чебурашки? Мабуть, якщо оголосити конкурс на незнання героїв казкових повістей Едуарда Успенського, то в ньому не було б переможців. Адже задовго до того, як дитина навчиться читати, вона вже знайома з Чебурашкою, крокодилом Геною та старою Шапокляк, з котом Матроскіним, Шаріком та дядею Федором з Простоквашина і з багатьма іншими літературними героями творів письменника завдяки дитячим мультфільмам, які дивилися ще тато з мамою, а то й бабусі з дідусями.

«Батько» Чебурашки та кота Матроскіна (улюбленців дітвори) Едуард Миколайович Успенський народився 22 грудня 1937 року у місті Єгор’євську Московської області у родині службовців. З дитячих років майбутній письменник був великим романтиком, любив всілякі пригоди і внаслідок цього потрапляв у різні курйозні, кумедні історії. Невгамовна фантазія та винахідництво затягували майбутнього письменника у справжній вирій «важливих та невідкладних» справ. Наприклад, треба було терміново вирити широкий і довгий підсніжний хід у стан «ворога». Або підстерегти у дворі якусь «безпечну» бабцю, щоб налякати її вибухом пістону. Часу, зрозуміло, було в обріз. На уроки його теж не вистачало. Через те Едік і вчився погано. А щоб батьки не дуже лаяли, опанував одне важливе і потрібне мистецтво. Як двійки з щоденника зрізати. Непомітно, бритвочкою. В той же час Едік в душі плекав мрію стати академіком або міністром, а може, хоч це й гірше, дуже щасливим золотошукачем. Оскільки академіків-двієчників не буває, Едік весь час збирався з понеділка почати добре вчитися. Але зважитися на такий вчинок все якось не виходило.

«Врятував» школяра Успенського випадок. Одного разу він не дуже вдало стрибнув з даху. І в результаті потрапив із зламаною ногою до лікарні. Ось тут Успенський злякався по-справжньому. Йому уявлялося, як із звичайного поганого учня він швидко потрапить у двієчники екстра-класу. І це буде вже назавжди. Едуард благав батьків принести йому книги і, на подив оточення, почав вчитися. Та так наполегливо, що зміг вступити в авіаційний інститут, успішно закінчити його у 1961 р., отримавши спеціальність інженера.

Відпрацювавши три роки за фахом, Успенський зосереджується на літературній творчості, якою став займатися ще у студентські роки. Він почав свій шлях у літературі в 1960 році як письменник-гуморист для дорослих — писав вірші і фейлетони. З перших же публікацій проявилася жанрова універсальність Успенського, яка залишається визначальною особливістю усієї його творчості. Адже він відомий і як дитячий поет, і як автор казок-повістей, і як драматург, і як сценарист художніх і мультиплікаційних фільмів. А ще — засновник і автор передач для дітей на радіо та телебаченні «Радіоняня» та «АБВГДейка», ведучий телепередачі «В нашу гавань заходили корабли».

У 1965 році в журналі «Детская литература» були надруковані перші вірші для дітей. У тому ж році побачила світ перша дитяча книжка — віршована збірка «Смешной слоненок». Потім в різні роки виходили друком поетичні збірки: «Разноцветная семейка» (1967), «Удивительное дело» (1968), «Воздушные шары» (1971), «Гололед» (1973), «Академик Иванов (1974), «Все в порядке» (1976), «Повтори» (1976), «Над нашей квартирой» (1980), «Если бы я был девчонкой» (1983) та інші, що вмістили в собі багатий спектр творчих пошуків Успенського.

Вірші Успенського завжди веселі, в них чимало цікавого та несподіваного, що може заінтригувати дитину та поволі навчити її чогось корисного, а своєрідний ритм його поезій дозволив на основі багатьох з них створювати пісеньки, що набули широкої популярності. Багато в чому як за ритмікою, так і змістом, вірші Успенського орієнтовані на літературні та фольклорні традиції. Так, вірш «Рыболов», в якому йдеться про збирання на риболовлю («Взял самовар, Чтобы чай кипятить. Взял он кровать, Чтобы спать на кровати... Взял он собаку, чтоб все охраняла»), недвозначно перекликається з одним із епізодів книги Джерома К. Джерома «Троє в одному човні (як не рахувати собаки)». А структура вірша «Над нашей квартирой», що нагадує принцип «матрьошки» (включення попередньої інформації у кожну наступну строфу), співвідноситься із знаменитою англійською народною пісенькою «Будинок, що Джек збудував». Віршик-лічилка «Тигр вышел погулять» («Раз, два, три, четыре, пять, Вышел тигр погулять»), без сумніву, веде походження від усного дитячого фольк-лору — усім відомої лічилки про зайченя. Принцип російських пісеньок-потішок, перевертів спостерігається у таких віршах, як «Память» («Ехал кактус на окне, Вел старушку на ремне, А собачка в это время Мыла Ваню на коне…»). До іншого жанру дитячого ігрового фольклору — дражнилки-кричалки звертається Успенський у вірші «Рыжий». Радісна безглуздість абсурдних звинувачень («Рыжий! Рыжий! Конопатый! Убил дедушку лопатой!») створює особливу сміхову стихію, що мовби змиває усе те погане, що несе дитині його дещо нестандартна зов-нішність. У віршованих казках-потішках Успенського («Жил-был один слоненок», «Пластилиновая ворона»),  порушуючи звичайні зв’язки, одне явище нагромаджується на інше («Один смешной слоненок, А может, не слоненок, А может, поросенок, А может, крокодил»), розширює  світ дитини, робить його відкритим для фантазій. Багато віршів Успенського стали основою для мультиплікаційних фільмів «Рыжий, рыжий, конопатый!» (1971), «Разгром» (1971), «Осьминожки» (1976), «Пластилиновая ворона» (1981) та ін.

Але справжнє визнання прийшло до Успенського після написання книжки про Чебурашку. Ще десь у восьмому класі послали Едуарда Успенського вожатим у четвертий клас. На «виправлення». Як розповідає Успенський, чотирикласники його «виправили», він цілими днями просиджував з ними, вигадуючи для них різноманітні справи. Від тих занять з дітворою, від вічного вовтуження з дітьми на дачі, де навколо Успенського завжди збирався табунець малят, прийшов він до розуміння свого призначення. «Якби я не був вожатим, я б не став дитячим письменником», — казав він пізніше в одному з інтерв’ю.

Одного разу влітку працював Успенський у піонерському таборі, і, щоб заспокоїти загін, читав дітям різні книжки. Та раптом усі цікаві книжки несподівано скінчилися, а нецікаві загін слухати не бажав. І Успенському вже нічого не зоставалося, як, не задумуючись, почати: «В одному місті жив крокодил на ім’я Гена, а працював він у зоопарку крокодилом».  І став він розповідати свою знамениту казку.

Книжка про Чебурашку «Крокодил Гена и его друзья» вийшла друком у 1966 році, а у 1969 році з’явився мультфільм «Крокодил Гена».

Вони так сподобалися маленьким читачам і глядачам, що згодом Едуард Успенський продовжив цю тему, створивши у різні роки повісті-казки, п’єси та сценарії до мультфільмів «Чебурашка и его друзья» (п’єса, 1970), «Чебурашка» (мультфільм, 1971), «Отпуск крокодила Гены» (п’єса, 1974), «Шапокляк» (мультфільм, 1974), «Чебурашка идет в школу» (мультфільм, 1983), «Бизнес крокодила Гены» (повість-казка, 1992), «Крокодил Гена — лейтенант милиции (повість-казка, 1999), «Похищение Чебурашки» (повість-казка, 2000). П’єси та сценарії мультфільмів Успенський створює у співавторстві з Р. Качановим — режисером мультфільмів про Чебурашку. Сам письменник надзвичайний успіх Чебурашки пояснює його беззахисністю та слабкістю. Адже дітям зазвичай подобаються сильні герої, як Ілля Муромець, які здатні захищати. А поряд з Чебурашкою дитина сама усвідомлює себе силь-ною, бо відчуває потребу опікати та захищати маленьку тваринку.

У 1972 виходить друком нова повість-казка Е. Успенського «Вниз по волшебной реке», за якою згодом було знято художній фільм «Там, на неведомых дорожках» (1982 р.). І хоча у казці діють знайомі нам з дитинства персонажі чарівних російських казок (Василіса Премудра, Кощій Безсмертний, триголовий Змій Горинич, Царівна Несміяна та ін.), її не можна назвати традиційною. Адже  використовуючи мотиви російських народних казок, Успенський не копіює, а розвиває та осучаснює їх. І притому робить це весело, з гумором, дотепно, завдяки чому знайомі старі ситуації сприймаються поновому.

Величезної популярності набув також цикл казок про Простоквашино. Перша книжка з цієї серії «Дядя Федор, пес и кот» виходить друком у 1974 році. Суміщення реалій сучасного життя хлопчика із звичайної міської родини з казковими елементами (котом Матроскіним, який говорить, і собакою Шаріком, пошуками кладу, незвичайним веселим трактором, що працює на супі та котлетах, і т.п.) створює ілюзію особливого паралельного дитячого світу.

За мотивами цієї казки було створено шість мультиплікаційних фільмів, а письменник, продовжуючи тему, пише нові книжки: «Каникулы в Простоквашино», «Тетя дяди Федора, или Побег из Простоквашино», «Зима в Простоквашино», «Клад из деревни Простокваши-но», «Дядя Федор идет в школу, или Нэнси из Интернета в Простоквашино», «Новые порядки в Простоквашино», «Любимая девочка дяди Федора», «Праздники в Простоквашино», «Неприятности в Простоквашино», «Привидение из Простоквашино».

А потім з’явилися серії казок і сценаріїв мультфільмів про Віру та Анфісу, про Колобків, а також повісті-казки «Меховой интернат», «Гарантийные человечки», «Жаб Жабыч Сковородкин», комічна повість «Год хорошего ребенка», повісті «25 профессий Маши Филипенко», «Клоун Иван Бултых», фантастична повість «Пластмассовый дедушка» та багато іншого. Неможливо навіть перерахувати усього, що створив Едуард Успенський, бо лише сценаріїв для художніх, мультиплікаційних та документальних фільмів, написаних ним самим або у співавторстві, більше 60.

Вся творчість Едуарда Успенського пронизана невичерпним гумором та добротою. «Якщо постійно говорити дітям про негативні сторони життя, — говорить письменник, — їм буде здаватися, що світ взагалі дивний, поганий. А я хочу подарувати їм відчуття веселого і хорошого світу». Адже дітям мало просто жити, вони неодмінно хочуть жити добре. І вони вірять у те, що це можливо.

Вся проза Едуарда Успенського спрямована на розвиток дитячої фантазії. Він вводить дітей в фантастичне середовище і залишає їх там вже після того, як книга прочитана. Казки у Едуарда Успенського завжди ігрові. У них відчуваються якісь зрушення законів дорослого світу, вони вигадуються, навіть винаходяться. Життя в повістях та віршах Успенського підпорядковується законам гри. Він наче заманює дітей у світ своєї фантазії. Його творчість — це ланцюг винаходів, реприз, чарівних перетворювань, перекручень: корова їде в метро, тролейбус лежить у ліжку, бегемоти ходять на засідання. Усе можливо. І дитина сама повинна зробити вибір, що їй ближче. Можливо, сказане — казка, а може й ні. Гра не приховується, вона грається, але в результаті гри діти роблять свій вибір. Гра по-своєму вчить життю, в якому завжди переважає доброта та людяність.

Найбільш ігровою у Едуарда Успенського стала його книга «Школа клоунів». Вона народилася з навчальної телепередачі для дітей «АБВГДейка». Навіть імена окремих клоунів з передачі залишилися. У ході гри клоуни немов  проходять програму першого класу, поступово опановуючи правила граматики та арифметики.

Казковий сюжет у книгах Успенського так тісно переплітається з повсякденністю, що не завжди можна відділити одне від іншого.
Успенський за освітою — інженер, а по натурі — винахідник,  генератор ідей і, звичайно, фантазер також, і дуже великий. Спершу у нього виникає ідея, а потім вже фантазія дає їй належне оформлення.

Знахідки Успенського різноманітні — і за масштабами, і за характером. Він винаходить дивних, унікальних героїв (Чебурашка, трактор Мітя «продуктовий, 20 к.с.», або Великий Трансформатор, який геніально просто закінчив нескінченну «війну 127 на 220»), відкриває цілі світи («Гарантийные чоловечки», «Крокодил Гена», «Вниз по волшебной реке»), вигадує — вже у реальному житті — нові радіо- і телепередачі («Радионяня», «АБВГДейка», «В нашу гавань заходили корабли»). До того ж, Успенський був одним із авторів і сценаристів перших серій найпопулярнішого мультфільму «Ну, погоди!». І не можна не відмітити, що саме ці серії виявилися найбільш цікавими.

Едуард Успенський щиро любить дітей — головних своїх читачів. Любить спілкуватися з ними, вивіряє по їхній реакції кожну свою фразу. Любов ця, щирий інтерес до дітей допомагають письменникові у тих випадках, коли гумор, що щедро заповнює сторінки його книжок, загрожує перетворитися у сміх заради сміху.

Разом з тим, ці пустотливі, а у чомусь і парадоксальні книжки добрі, розумні та надзвичайно послідовні в утвердженні ідеалів людяності. Примітно, що не лише дії, але й самий сміх героїв Успенського не буває жорстоким. Ніколи!

Секрет успіху кращих творів Едуарда Успенського криється у його героях. (Недарма десятитомне видання власних творів він назвав так: «Общее собрание героев повестей, рассказов, стихотворений и пьес»). Усі герої Успенського завжди активні, працелюбні. Навіть казкові звірятка виконують певну роботу. По-дитячому, усі вони борються за добро, за справедливість.

Душа дитини, як і сотні років тому, потребує єднання з природою. Діти асфальту бажають мати навкруги себе хоча б літературних молодших братів. Дефіцит живого у житті поповнюється зустрічами з Чебурашкою, котом Матроскіним, сторожовою козою або з цілим «хутровим інтернатом», де дівчинка Люся вчить звіряток російської мови, а вони вчать дівчинку знанню природи. Екологічна проблема, проблема існування всього живого на планеті, яскраво  виражена дитячою мовою, — постійна у прозі Едуарда Успенського. Він не вміє писати абстрактні казки. Він завжди пише казки про реальності дитячого та тваринного світу.

В одному з інтерв’ю Едуард Успенський сказав: «Як казкар, я веду боротьбу зі злом — у казках та в житті... А головне зло для мене — рабство, холуйство, ставлення до самого себе як до чогось другорядного. І ще — пристосовництво. Своїм головним завданням я вважаю пробудження і виховання громадянина». А тому маленький, смішний Чебурашка все сміливіше та впевненіше крокує по планеті, книжка про нього перекладається все на нові та нові мови. У Швеції виходить навіть дитячий журнал, що в перекладі має назву «Гена і Чебурашка». У 2004 році Чебурашка став офіційним талісманом олімпійської команди Росії на літніх Олімпійських іграх в Афінах, а потім і на зимовій Олімпіаді у Турині 2006 р. (щоправда, взимку Чебурашка став білого кольору, що не змінює його суті).

У 2005 році у підмосковному місті Раменське встановлено скульптури Чебурашки та Шапокляк (скульптор Олег Єршов). Планується також встановити скульптуру Чебурашки в одному з міських парків Нижнього Новгорода. А в Москві вже поспіль п’ять років відбувається добродійна акція для дітей-сиріт «День народження Чебурашки», мета якої — подарувати свято дітям-сиротам і привернути до їхніх проблем і потреб увагу громадськості. Казковий герой Е. Успенського став символом свята, яке символізує дитинство, доброту, увагу, турботу про близьких людей.

Переважна більшість творів Успенського написана для дошкільників та дітей молодшого шкільного віку. Але ось у 1999 році виходить друком серйозний історичний роман для старшокласників та молоді «Лжедмитрий Второй настоящий», написання якого зайняло 4 роки. У ньому Е. Успенський пропонує свою версію вбивства царевича Дмитрія, особистістю якого письменник зацікавився ще з юнацьких років і 20 років збирав матеріал для своєї майбутньої книги.

Твори письменника перекладено більш ніж на 25 мов. Його книги виходили у Фінляндії, Голландії, Франції, Японії, США. Видавалися твори Успенського і в Україні, зокрема, перекладено такі казки, як: «25 професій Маші Філіпенко» (видавництво «Веселка», 1991), «Клоун Іван Шубовсть» (видавництво «Веселка», 1991), «Улюблена дівчинка дяді Федора» (видавництво «Школа», 2001), «Тьотя дяді Федора, або Втеча з Простоквашина» (видавництво «Школа», 2001), «Дядя Федір, пес і кіт» (видавництво «Школа», 2005).

Невичерпна енергія Едуарда Успенського не обмежується лише літературною творчістю. У 1990 році для публікацій дитячих книжок (в тому числі і власних) та підтримки молодих дитячих письменників він організовує видавництво «Самовар». Книжки цього видавництва широко відомі, їх читають і люблять як у Росії, так і в близькому зарубіжжі. А ще Успенський опікується проблемами дитячої літератури, підтримує молодих талановитих дитячих письменників, пишучи передмови до їхніх книжок та рекомендації для видання їхніх творів. І не випадково саме він став першим головою журі Національної дитячої літературної премії «Заветная мечта», що була заснована у Росії в 2005 році з метою сприяння розвитку вітчизняної дитячої літератури та стимулювання творчості як відомих, так і молодих авторів, що пишуть для дітей віком від 8 до 14 років та для юнацтва.

Сьогодні письменник Едуард Миколайович Успенський працює над новим перекладом казки Астрід Ліндгрен «Малий і Карлсон, що живе на даху». А взагалі напередодні свого 70-річного ювілею він сповнений енергією та новими творчими задумами.

До змісту Наступна