Ми всі із "aCaDEMia"
Вибрані твори з щорічних літературних альманахів
Любі читачі!
Правда, що цю книгу написав не дорослий письменник, а ми - учні школи Педагогічного Центру "aCaDEMia" . Наша школа дуже маленька - всього 60 учнів - але весела і дружна. А знаєте, чому ми саме так назвали свою книгу? Бо у нашої улюбленої письменниці Астрід Ліндгрен (тієї самої, що вигадала Карлсона і Пеппі Довгапанчоху!) є чудова повість "Ми всі із Бюллербю". В ній розповідається все-все про життя трьох хлопчиків і трьох дівчаток із малесенького шведського хутірця Бюллербю. Про їхні пригоди, радощі і прикрощі, про їхню веселі дружбу. Ось ми і вирішили: назвемо свою першу книгу "Ми всі із "aCaDEMia". Адже тут все-все про нас. Твори наші написані як рідною українською, так і російською мовами. Ми вивчаємо в школі ще й англійську, але твори цією мовою ще далеко попереду! Давайте знайомитись!
Наша адреса: Україна, м. Полтава, вул. Жовтнева, 46. Школа педагогічного центру "aCaDEMia" Тел.: (05322) 7-59-00
ДОБРИЙ ДЕНЬ! ЦЕ МИ!
Євген Худолій
Мене звати Євген. Мій тато думає, що я слухняний, але я точно не знаю. Бо іноді я-таки не слухаюсь. Моя сусідка думає, що я крикливий. І я з нею згоден, бо часто галасую. (автопортрет)
Оленка Явтушенко
Здрастуйте, мене звуть Оленка. Я дівчинка, хоча це і так зрозуміло, раз мене звати Оленка. Мені подобається моє ім'я. Мій сусід вважає мене хитрою, бо я завжди знаходжу все, що губиться. А мама каже, що я вредна, бо не люблю прибирати у своїй кімнаті. Я вважаю, що я дуже весела і чудна, тому що дивлюся багато мультфільмів і вигадую багатенько цікавого. А не люблю я сумувати. Я живу у місті Полтаві. Я люблю своє місто. Воно дуже зелене і красиве. У мене велика сім'я: мама, тато, дідусь, бабуся і улюблена собака Лада. Я вчусь в школі, а ще займаюсь у художній студії. У мене багато друзів. Я дуже люблю свою сім'ю і своїх друзів. Мама хоче, щоб я була відмінницею. Я дуже стараюсь, але поки що не виходить. Мій дід говорить, що в житті треба хоч щось уміти робити краще за інших. Поки що у мене краще виходить малювати, і ще я люблю уроки англійської мови. Я гадаю, що кожна людина повинна знати хоч одну іноземну мову. А я повинна знати їх кілька, бо мрію стати перекладачем. Але щоб досягти успіху, мені треба багато трудитися, я це знаю точно. (автопортрет)
Ліза Кібкало
Предположим, что мы инопланетяне и первый раз встречаемся с Лизой. И что мы видим: идет девочка, словно пушинка, весит всего 19 кг, не то что я целых 34 кг. Высокие губы, глаза, то ли серые, то ли еще какие-то, и все время смотрят вниз, а губы тихо повторяют ... "Валяное,.. валяное,.. четыре шене..." По этому, а не по красному лицу нетрудно догадаться, что идет урок хореографии. (очима Каті Петренко)
Аня Лісогоренко
Аня дуже терпляча. Це важлива риса в людині, яка не у кожного є. А як вона виникла? Це все з хореографії. Раніше вона танцювала дуже погано, а зараз майже, як я. На цьому уроці дуже важко тримати ногу, бо це треба робити м'язами, 1 Аня дуже часто плакала. Тоді деякі казали: "Реве та стогне Аня наша". А зараз хоч очі червоні, руки і ноги сині від напруги, губи фіолетові і котяться сльози: одна, друга, третя... і ціла річка -та ногу вона тримає високо. (очима Лізи Кібкало)
ВІРШІ
***
"Ось і зима!" -
сказали бабуся і дідусь.
Вони з прогулянки прийшли веселі та
мокрі.
Дмитрик Завора (І клас)
***
Сніжинки падають з неба на землю - такі
пухнасті, красиві,
вони хочуть знову на небо.
Але цього ніколи не буде.
Сідаю на санчата.
Лечу з крутої гірки.
А потім лечу із санчат на сніг.
Євген Іванов (2 клас)
***
Кормушка висит на ивушке плакучей.
Без крошек, без птиц.
Весна...
Діма Кунашев (1 класс)
***
О, мамо! Дивись,
який гарний струмочок!
Худенький, як я!
***
У верби вже проросли котики.
Такі пухнасті, сіренькі, такі маленькі,
як мишенята!
Сергійко Гордієнко (1 клас)
***
Сумерки. Легкий ветерок.
Вот качнулась береза, ива...
А сосна стоит выпрямившись.
Барышня...
Катерина Петренко (4 класс)
***
Веселе порося гуляє,
як хлопченя,
стрибаючи через калюжі.
***
Маленький краб ліз, як вояк:
раз, два, три -
вже у воді.
***
Листок падає з дерева.
Прощається зі своєю
хатою.
Дмитрик Гонтар (2 клас)
***
Останній день липня.
Остання липнева гроза.
Тихо падають краплі з даху.
***
Раннее утро. Солнце еще не нагрело землю.
А на поле кто-то разлил молоко.
***
Спокійно тече річка.
Їй все одно, що несе вона жовте листя.
А мені боляче.
***
Передостанній день літа...
А тепло як!
І сумно як!
Осенний дождь
Дождик в косую линейку идет,
тихую песню о чем-то поет.
О том, что совсем,
ну, совсем ведь недавно
он мог босиком пробежать по бульвару!..
Теперь же в калошах
он должен ходить
и чинно, старательно
лить, лить и лить...
Наталія Дмитренко (4 клас)
***
Четвертый день висит коала,
А все банан не дожевала...
***
Плыла по болоту змея безобидная,
Навстречу лягушка плыла аппетитная.
Как только лягушку змея увидала,
Так сразу ее безобидность пропала.
Лягушка поближе еще подплыла,
И аппетитность ее возросла.
У змеи - открытие,
В жизни важное событие:
Не такая уж она безобидная,
Если рядом лягушка аппетитная.
Антон Гордін (3 клас)
***
Первые снежинки
На ладонь мою упали
И расстаяли, пропали.
Я не буду горевать,
Протяну ладонь опять.
Дарина Ходирева (2 клас)
***
Букет із фрезій мама принесла
Ці ніжні квіті пахли так чудово.
Сама весна серед зими цвіла,
Бо вже прийти до нас збиралась знову.
Денис Триус
***
Стара, закинута хатина,
Щурі в ній навіть не живуть.
За хаткою в саду маленькім
Дерева навесні цвітуть.
Закинуту хатину розділили
На невеличкі ниткові світи.
Й ремонт такий там павуки зробили,
Що в хатку ти не зможеш і зайти.
А восени за хатою тією
Не айстри хмаркою цвіли
Під вишнею - будяк великий,
За терном - джунглі кропиви.
А далі сливи, абрикоси,
Горіхи й мудрий-мудрий дуб.
Під його листям, як під стріхою,
Сидить, мов князь, рогатий жук.
Ганна Лісогоренко
Тигрова акула
Тигра ковтнула велика акула,
А пожувати поживу забула.
Від голови до самого хвоста
Стала смугаста акула ота.
Морев Євген (4 клас)
***
Стрункі тополі похилились.
У нірки їжаки зарились.
Стоїть дрімуча тиша.
В кутку шкребеться миша
У хатах вже свічки горять,
А деякі вже хати сплять.
Чаклунка ніч іде до хати,
І починає чаклувати.
Олена Привалова (4 клас)
Как я пишу стихи
Я встаю, и день встает.
Я иду, и снег идет.
Я смеюсь, а кто-плачет,
Я лечу, а кто-то скачет.
НУ И НУ! ВОТ ТАК РАЗ!
РИФМА ПРОСТО ВЫСШИЙ КЛАСС!
ВОТ ОДНА, ВОТ ТРИ, ВОТ ДВЕ...
ТАК И КРУЖАТ В ГОЛОВЕ!
И ДАВАЙТЕ ПО ПОРЯДКУ,
МЫ ЗАПИШЕМ ВСЕ В ТЕТРАДКУ.
НЕТ... ТАК ДЕЛО НЕ ПОЙДЕТ...
БУДЕТ ВСЕ НАОБОРОТ!
День встает, и я встаю,
Снег идет, а я лежу.
Кто-то плачет - я смеюсь,
Кто-то скачет - я кручусь.
Так живем мы, так и плачем,
Ищем, любим, даже скачем.
Наталія Суржина (4 к.лас)
ОПОВІДАННЯ, ІСТОРІЇ
Вперше - "на гастролі" Ви знаєте таке відчуття, коли від несподіваного щастя ви стаєте легеньким, мов пушинка, і можете злетіти високо-високо?! Саме таке відчуття було у мене в четвер двадцять другого жовтня. Я увесь час посміхалася, всім говорила "будь ласка" і "спасибі" і квапила кожну хвилину, щоб швидше настало завтра. Іноді в мене були ніби провали в пам'яті - я забувала, чому я радію, але потім згадувала і ставала ще радіснішою.
Завтра ми мали виступати з нашими танцями - "Гопаком" і "Крижачком".
Цього вечора я повчила уроки дуже швидко (всі інші, я думаю, теж). Вивчивши уроки, я приступила до урочистого ритуалу - збирання речей. Коли я знайшла все, крім хореографічних тапочок, радість моя потихеньку почала вщухати. Безрезультатно пошукавши їх увесь залишок вечора, я з тяжким серцем і радісною душею лягла спати.
Не встигла я заплющити очі, як почула голос мами: "Наташа, вставай, уже шість годин, ти чуєш чи ні?" Я хотіла промимрити: "Ну, то й що?" - але згадала про виступ і, як ошпарена, вилетіла з ліжка. Коли я вийшла на вулицю, було ще дуже темно, а туман був такий, якого навіть у Лондоні не буває.
Так незвичайно бачити школу пустою і замість галасливого класу чотирьох хлопців і чотирьох дівчат, які блукають туди-сюди з бантами, костюмами в руках.
Нарешті всі банти зав'язані, костюми занесені в автобус, ми усаджені, мотор задеренчав... Ура! Ми виїхали в Супрунівку. Ми, як справжні артисти, їхали на гастролі, щоправда не до Польщі чи Румунії, а в село під Полтавою.
Наталія Дмитренко (4 клас)
23 лютого 1998 року
23 лютого - це день Радянської Армії. Дівчата нам на цей день підготували сюрприз. Це були різні конкурси і переможцю давали шоколадну медаль. Це нас спонукало до видатних подвигів.
Був силовий конкурс. Нам, хлопцям, треба було віджиматись від полу. Я віджався 51 раз. На останнє віджимання я звивався, як зміючка. Зате отримав медаль!
Другий конкурс був на силу волі. Треба було цілий урок сидіти рівно, не ворушитись, навіть дихати не можна було. Але, як назло, у мене весь урок чухалось то вухо, то ніс, то нога, то рука, і я не міг не почухатися, наче на мене напали блохи.
У кінці дня був ще один сюрприз. Дівчата приготували святковий "вогник". Поки вони готувалися в іншому класі, нам сказали розставити парти. Коли парти були розставлені, нам не було чим зайнятися. І Ярослав придумав гарну гру, хоча, звичайно, не порадився з нами. Він надув кульку, взяв у руку булавку, і бігав за нами, намагаючись проштрикнути кульку біля чийогось вуха, щоб оглушити. Але в нього нічого не вийшло. Мабуть, погано надув кульку - вона ніяк не вибухала. Нарешті дівчата прийшли, а то б Ярослав все-таки когось оглушив.
Потім були ще конкурси: конкурс на найкращий розум, на найкращого гумориста, на найкращого природознавця. І я заробив ще дві медалі.
І став рекордсменом. У мене було дві з половиною медалі. Чому дві з половиною? Тому що я з'їв півмедалі на англійській мові.
Як було приємно отримати подарунки від дівчат!
Це було найкраще 23 лютого у моєму житті.
Євген Отрішко (4 клас)
КАЗКИ
***
Жив-був я. І жив не один, а з другом. Мене звати кросовок. Я білого кольору, швидкий і сильний. Друга звати теж кросовок, він теж веселий. Ми з ним любили побалакати на уроках, поки наші господарі вчилися. Мого господаря звати ЛІВА НОГА. Він веселий, як і ми з другом, і любить обпиратися об ніжку стільця. Господар мого друга ПРАВА НОГА має таку саму звичку. Наші господарі люблять на уроці складатися одна на одну, а коли дзвенить дзвінок, вони влаштовують гонки. Ми мчимо щодуху!
І так щодня.
Одного разу ми засперечалися, хто кого пережене, і так швидко рвонули, що аж один через одного перечепилися і полетіли, куди очі дивляться. І раптом - бубух у стіну! Ляп! І ми почали сперечатися, хто кого перечепив:
- Ти!
- Ні, ти!
Так ми дійшли до бійки і почали один одного буцати. І прийшли додому пошкрябаними. На другий день ми один з одним не розмовляли, і так день, два... А господарі були дуже сумними: не бігали, на фізкультурі не стрибали, нікого не обганяли.
Потім до мене підійшла туфелька з високим каблучком і довгим носиком. Вона сказала:
- Якщо ви справжні друзі, ви повинні помиритися!
І зникла.
А я взявся за діло. Підійшов до нього і підштовхнув:
- Ну що, помиримося?
І він мене підштовхнув:
- Помиримося! І знову почалося ганяння по класу і господарі знову стали веселими.
Ярослав Шаталов (3 клас)
Літаючі їжачки
Це звичайні їжачки. Тільки літаючі, їм так зручніше, швидше доберешся, куди треба, згори більше видно, от вони і літають.
Якось вони грали в квача і постирали собі крильця. Довелося летіти в аптеку. Сова-аптекар - побачивши біля дупла на гілочці їжачків ні крапельки не здивувалася. Вона вже до них звикла. Виписала мазь, а от помазати крильця було важко - колючки заважають. Але коли ти лікар, повинен надати допомогу!
І побігли їжачки назад. Бігли і дивувались, чому не всі їжачки літають: і зручніше, і швидше доберешся, куди треба, і згори більше видно... Це ж так неприємно, коли крильця болять і треба бігти нижче трави!
Ксенія Тараннікова (3 клас)
Крабик и Червячок
Жил был Червячок. Он был сам. У него не было ни друзей, ни родителей.
Однажды он пополз на прогулку к кафе. Это было в тропиках. Он заполз в кафе, посмотрел на меню и начал читать:
- Мороженое со взбитыми сливками, манго, авокадо, бананы, кокосы, апель... Крабы?!
Червячок испуганно перечитал:
- Люди едят крабов? - спросил у себя Червячок.
- Бандиты!
Тут повар сказал:
- Мальчик, пойди налови рыбы и крабов.
Мальчик пошел к морю. Идя, он наступил Червячку на хвостик.
- Ой, - услышал мальчик.
- О-о-о, наживка появилась! - радостно сказал мальчик.
Червячок испугался, потому что мальчик наживил его на крючок. Червячок не знал, что хочет сделать мальчик. А мальчик закинул удочку в воду.
После того, как Червячок оказался в воде, он увидел маленького Крабика и сказал:
- Привет! Ты кто?
- Я Крабик. А ты?
- Червячок. Давай дружить.
- Давай. Побежали, - сказал Крабик.
- Извини, - сказал червячок, - я не могу. Помоги мне освободиться, пожалуйста.
- Ладно.
И крабик перерезал клешней леску. Мальчик махом дернул леску и открыл рот от удивления: ни крючка, ни червячка.
- И куда они делись? - удивился мальчик.
Євгеній Іванов, 2 клас