ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
Головними героями творів відомого українського письменника і педагога А.І. Давидова є ліс, річка, озеро і все живе, що їх населяє. А ще діти – допитливі дослідники рідної природи. Анатолій Давидов учив дітей жити в храмі Природи, бути у рідному краю не байдужим чужинцем, а люблячим сином чи донькою, дбати про квітку і листочок, про птахів і звірят, озера і річки, ліси й гаї, кожну стежину і кущ калини – все чим багата Україна. «Знай цей світ, люби цей світ, бережи цей світ!» - такою молитвою-настановою Анатолій Давидов запрошував усіх своїх читачів у храм Природи.
Народився майбутній письменник 1938 року у мальовничому селі Бочки Конотопського району на Сумщині в родині вчителів. Анатолій успадкував любов матері і батька до отчого краю, природи й людей. Його захоплювали таємниці природи і, щоб наблизитись до їхньої розгадки, він вступив на факультет природознавства Ніжинського педагогічного інституту, а після закінчення пішов учителювати до школи. Разом з дітьми він ходив на екскурсії до лісу і в поле, плавав на човнах по річках та озерах. Та разом вони не тільки мандрували, а й вивчали і захищали усе живе на землі: садили дерева, рятували замулені джерела, робили годівнички птахам, відвідували боброві хатки. А згодом учні почали одна за одною читати захоплюючі книжки свого учителя про таємничий світ природи : «Ширшає виднокруг» (1967), «Сонячні вершники» (1969), «Експедиція «Суничка» (1971), «Без креслень і кельми» (1975), «Катамаран» (1979), «Знай, люби, бережи» (1979, 1985, 1989), «Скарб» (1980), «Голубий патруль» (1983), «Озивайко» (1986), «Сонечко спить у дзвониках» (1986), «Не так вже й тісно на землі» (1987), «Цілющий камінь» (1991), «Закоцюблики» (1995).
З часом Анатолій Іванович Давидов працювавав завідувачем відділу природознавства у журналі «Знання та праця», головним редактором журналу «Барвінок», директором видавництва «Молодь». І хоч би де працював А. Давидов – в кожну роботу він вносив часточку свого серця. Його оповідання, повісті, казки не тільки збагачують дітей знаннями про природу, а й вчать добру, справедливості, любові до всього живого. Визнаний майстер слова М. Стельмах так визначив творчу індивідуальність цього автора: «Анатолій Давидов – письменник своєї землі, а отже, свого кореня і нев’янучої гілки. Йому близьке і дороге те, повз чого проходить людина байдужа, з холодним серцем, порожньою душею. Таким людям письменник нагадує : подивіться навколо себе, погляньте під ноги, не минайте ні роси, ні краси. Обережно ступайте по цій теплій і сивій одвіку, прабатьківській землі»
Анатолія Давидова свого часу було відзначено низкою урядових нагород. 1987 року він отримав літературну премію імені Лесі Українки за збірку «Сонечко спить у дзвониках», 1999 року – премію імені Олени Пчілки за збірку «Цілющий камінь».
«Сонечко спить у дзвониках»
Ця збірка коротких оповідань А. Давидова з чудовими ілюстраціями О. Міхнушова вийшла друком 1986 року у видавництві «Веселка». У кожному її оповіданні на читачів чекає щось нове, таке, чого не знайдеш у підручниках біології. В одному з оповідань збірки йдеться про невеличку пригоду, яка трапилася з дітьми. Дівчатка з літнього табору вирішили привітати свою виховательку Марійку з днем народження і нарвали ще перед заходом сонця букет дзвоників. Завернули їх у газету, щоб вихователька не побачила. А перед сном вирішили довідатись до них. Квіти зів’яли. Та дівчатка не викинули їх, а поставили у воду. Настав ранок і разом із сонцем приніс дітям радість : на столі квітнув вчорашній букет. «Пелюстки світилися блакитним сяйвом, біла скатертина від них здавалася голубою, а стіни немовби стали ще блакитніші». Дівчатка здогадалися, що «у дзвониках сонячні промені сплять. Тому квіти й закриваються на ніч, а вранці розпускають свої пелюстки і випускають сонячних пустунів на волю». Так Природа подарувала письменнику назву оповідання – «Сонечко спить у дзвониках», яке й дало назву всій збірці.
Є в книжці й оповідання про непосидющих та допитливих школярів, які люблять і оберігають природу не на словах, а на ділі. Це члени шкільного лісництва «Деревій» («Надзвичайна подія»), які оголосили свій ліс заповідним через те, що майже не стало звірів, птахів, ягід, грибів. Разом з учителем біології діти для догляду та охорони лісу організували «зелений патруль», саджали дерева, впорядковували мурашники, виготовляли годівниці для звірів і птахів, розчищали джерела. Ліс допоміг дітям загартуватись фізично, стати добрішими, згуртувати колектив.
На сторінках творів А. Давидова читачі знайдуть багато цікавого і пізнавального із життя тварин. Найменш вивчені й описані серед них плазуни. Тому саме про плазунів поширюються найдивовижніші чутки, а дехто вважає більшість із них шкідливими і небезпечними для життя людей. Але, прочитавши оповідання «Ескулапова змія», уже мало в кого підніметься рука на цих тварин.
Всього у збірці сімдесят оповідань і читаються вони як розділи однієї цікавої і хвилюючої історії про світ Природи, змальований автором з великою любов’ю.
«Цілющий камінь»
Збірка вийшла друком 1998 року у видавництві «Веселка». Художнє оформлення книжки виконали О. Міхнушов та В. Бариба. Вступну статтю написав відомий письменник, директор дитячого видавництва «Веселка» Я. Гоян. Більшість сторінок збірки – повісті: «Цілющий камінь», «Катамаран», «Голубий патруль», «Не так вже й тісно на землі», «Експедиція «Суничка», «Озивайко». Включено також оповідання «Медузи пливуть у море», «Рятували Конотоп», «Щаслива ознака», «Черепаха» та інші.
У повісті, яка дала назву всій збірці, А. Давидов звернувся до теми з життя первісних людей. І, як зазначив свого часу відомий письменник Віктор Близнець, цим твором А. Давидов продемонстрував дещо несподівану, зате яскраву, грань свого таланту. В душі біолога, виявляється, давно й непомітно жив письменник-історик. Повість «Цілющий камінь» - історико-пригодницька, але в ній, з дуже несподіваного і цікавого боку, письменник знову говорить про тваринний і рослинний світ землі. Адже наші древні предки жили в тісній єдності і протиборстві з грізною природою: полювання на мамонтів, добування вогню, охорона життя від хижих звірів. Герої повісті – діти роду Кер і Оле здобули далеко в горах, у глибоких ущелинах втрачений під час нападу мамонтів цілющий камінь, принесли його додому і поклали до ніг Матері роду. Священний вогонь посеред селища спалахнув з новою силою і люди на радощах узялися за руки і заходили в танок переможців. Так щасливо закінчується ця гостросюжетна, цікава повість. Діти роду Кер і Оле в цих вимушених мандрах пізнали справжню любов; довколишній світ, красивий і багатий, сповнений дива і прихованих скарбів; нові племена і нові звичаї.
Пізнавати і відкривати світ на думку письменника, належить молодим. Їм же належить зберегти цей світ. Цю віру А. І. Давидов утверджує своїми творами, написаними для дітей. Любити свою землю – це значить зберегти все, що в ній дано природою і створено людьми. І не обов’язково мандрувати кудись далеко, щоб усе це побачити. Подивившись довкола себе, до невеличкого шматка землі під вікном, до берега улюбленої річки відчуєш, що ти – дитя цієї Землі. Такий висновок випливає з усієї творчості Анатолія Давидова. А яскравим прикладом може послужити цікава і повчальна повість «Катамаран». Її герої – брати Олег та Ігор, вирушили в гості до дідуся. Згодом вони зустрілися з біологами, які шукали в річці молюска – перлову скойку. На початку століття молюсків було багато, та люди їх майже повністю винищили. Проте вчені вірили, що таки знайдуть молюска і врятують життя цілого вимираючого виду. Віра вчених передалася й дітям. І вони стали досліджувати дно річки Сунички, подорожувати вздовж її русла, вивчати назви рідкісних рослин, придивлятися до тварин і рятувати їх. Наполегливі пошуки дітей разом з ученими увінчалися успіхом – перлову скойку було знайдено. Це значить, що врятовано ще один вид живої природи.
Споріднена духом з «Катамараном» і повість «Голубий патруль». Герої цього твору діти, які провели на приміському острові чудові незабутні дні, сповнені радості спілкування з природою, пізнання і відкриттів.
Є у збірці «Цілющий камінь» дуже цікава казкова повість «Озивайко». Її автор Анатолій Давидов збагатив казковий світ новим героєм – лісовиком Озивайком. Лісовичок – «справжній хазяїн лісу. Він усіма порядкує, оберігає од напасті звірів, птахів, дерева і кущі.» А ще він дружить з дітьми і допомагає їм вивчати ліс, спостерігати за тваринами та рослинами, розгадувати їхні таємниці та захищати їх від ворогів.Дивнії дива творяться в лісі і разом з дітьми щиро дивується їм і письменник Анатолій Давидов.