Педагогічна діяльність та погляди
Коли мову будь-якого народу, як от українського, виганяють
зі школи, з церкви, з адміністративних інституцій, з суду,
забороняють її навіть у літературі,то тоді тая мова
перестає бути мовою освіти, культури, мовою освічених
класів і зостається тільки мовою темної неосвіченої маси.
Б. Грінченко
З 1881 року починається освітньо-педагогічна діяльність Б. Грінченка, яка тривала до 1893 року. Молодого вчителя посилають на роботу у відстале село. Ця школа у Введенському запам’яталась назавжди, але не розчарувала його щодо значення учителя в суспільстві. Вчителював він у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини.
У 1887 р. молоде подружжя Грінченків приїздить до с. Олексіївка Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії (нині Луганської області). Відома освітня діячка і письменниця Х.Д. Алчевська відкрила народну школу у маєтку свого чоловіка. Христина Данилівна була незадоволена навчальним процесом і розшукувала справжніх ентузіастів освіти, їй порадили запросити у школу Бориса Дмитровича. Разом із дружиною, вони повністю присвятили себе навчально-виховній роботі. Христина Данилівна була задоволена самовідданими вчителями. У свою чергу Борис Дмитрович був задоволений, що управителька школи не втручалася в навчально-трудовий процес.
Спочатку селяни з підозрою і недовір’ям приглядалися до нового вчителя, несхожого до тих, які вже були в їхньому селі. Спершу їх найбільш дивувало, що вчитель і вчителька, які приїхали до них, розмовляють «по-мужицькому». Але повільно учні та їхні батьки почали розуміти і вже не розпитували, чому він, пан, розмовляє так, як вони. Рідне слово запанувало серед учнів і батьків. За короткий час ця школа стала найкращою в повіті. Тут Грінченко проявив себе як педагог-новатор, досвід якого і до наших днів не втратив своєї актуальності, він написав тут близько двохсот творів.
Педагогічна, літературна, наукова та громадська діяльність Бориса Грінченка на Катеринославщині, в селі Олексіївці, має всеукраїнське значення. Можна із впевненістю сказати, що саме тут Б. Грінченко сформувався як письменник. Прозові та поетичні твори, публіцистичні есе — надбання шестирічного перебування в Олексіївці.
Педагогічна система Б. Грінченка спиралася на народну педагогіку, адже це є вічне, невичерпне джерело навчально-виховної мудрості. З самого початку педагогічної діяльності Б. Грінченко виступив проти фізичних покарань учнів, за розвиток їхньої ініціативи та зближення з учителем. Навчання рідною мовою — один із провідних принципів освітньої системи Бориса Грінченка. Спираючись на досвід прогресивних педагогів, психологів, мовознавців, він розвиває їхні думки щодо діалектичної єдності мови і мислення, наголошує на тому, що мова є виразником найістотніших національних ознак: психологічних, світоглядних, етнографічних. Свої педагогічні погляди Б. Грінченко виклав у багатьох працях: «На безпросветном пути» (1905), «Якої нам треба школи» (1906), «Народні вчителі і українська школа» (1906), «Перед широким світом» (1907) та в численних художніх творах про учителів, школу, дітей.
Значну роль у розбудові української національної школи відіграли підручники, створені Б. Грінченком. І тільки після 1905 року, коли були зняті деякі заборони на українське слово, Борисові Грінченку вдалося надрукувати свою «Українську граматку». Він хотів підготувати до друку й читанку під назвою «Рідне слово», але не встиг. І вже після його смерті у 1912 році Марія Загірня, додавши до читанки трохи власного матеріалу, видає цю книжку дещо переробленою. Поряд із прізвищем Бориса Грінченка з’являється її ім’я. Читанка містить 30 параграфів різноманітної тематики, обсягом 167 сторінок. Важко переоцінити роль читанки Бориса та Марії Грінченків для українського малого читача, особливо перший випуск, коли був повний вакуум україномовної книжки в Східній Україні. По суті, «Рідне слово» — прообраз сучасних дитячих енциклопедій. Саме тому вона залишається актуальною і для сучасного читача.
