Велетень науки
У 2011 році весь світ відзначає 300-річчя від дня народження першого російського вченого у галузі природничих наук, людини енциклопедичних знань, різносторонніх інтересів і здібностей, поета, що заклав основи сучасної російської літературної мови, художника, історика, поборника освіти і розвитку самостійної російської науки — Михайла Васильовича Ломоносова.
Народився Михайло Васильович 8 листопада 1711 року у селі Денисівка (нині Ломоносове) неподалік міста Холмогори Архангельської губернії у селянській сім’ї, головним джерелом доходів якої був морський промисел. Мати Ломоносова, Олена Іванівна Сівкова, походила з родини священника. Саме вона навчила сина грамоти. Батько — Василь Дорофійович, був помором, займався риболовлею, мав кілька суден, на яких виходив за рибою до Білого моря та Льодовитого океану. Дитячі та юнацькі роки майбутнього вченого минали у важкій праці, досить небезпечній для життя. З десятирічного віку Михайло регулярно супроводжував батька у плаваннях, допомагав йому у всьому і одночасно спостерігав припливи та відпливи, полярне сяйво, морську кригу тощо. Михайло гордився своїм поморським походженням. Природа Півночі, багатий тваринний світ збагачували і розширяли кругозір майбутнього вченого, а суворий клімат і життєві труднощі робили його наполегливим і витривалим.
Свій шлях у велику науку М. В. Ломоносов розпочав у дев’ятнадцятирічному віці. Прагнучи здобути освіту, він у грудні 1730 року покинув будинок батька і відправився до Москви, де видавши себе за сина дворянина, у січні 1731 вступає до Слов'яно-греко-латинської академії. Тут вивчає давні мови, арифметику, філософію. Для вдосконалення своїх знань з фізики та математики у 1734 році відвідує Київ, де навчається у Києво-Могилянській академії. Повернувшись до Москви з групою найкращих учнів відправляється для продовження освіти в Петербурзьку Академію наук. Так у нього з’явилась можливість досконало вивчати математику, історичні та географічні праці, риторику і навіть танці. Серйозне відношення до науки виділяло юнака із загальної маси, тому з вересня 1736 року його відряджають до Німеччини з метою вивчення хімії, металургії та гірничої справи. 1736-1741 роки — це період навчання спочатку у Марбурзі, а потім у Фрайбурзі під керівництвом відомих фізика-філософа Х. Вольфа та хіміка-металурга І. Генкеля, де Ломоносов пише свої перші наукові праці.
Після п’ятирічного навчання у Німеччині, здобувши глибокі знання з різних галузей і сформувавшись як вчений, Михайло Васильович у 1741 році повертається до Петербургу. З 1742 року починається його багатогранна і надзвичайно цікава наукова діяльність в Петербурзькій Академії наук. Спочатку його призначають ад’юнктом фізичного класу, в 1745 році —професором хімії академії, а з 1757 року він стає канцлером, тобто віце-президентом Академії наук. У 1746 Ломоносов першим став читати публічні лекції з фізики російською мовою та публікує переведення короткого викладу «Експериментальної фізики» Х. Вольфа. Втілюючи результати наукових досліджень, за його ініціативи у 1748 була побудована перша в Росії хімічна науково-дослідна лабораторія.
Будучи різносторонньо розвинутою людиною, Ломоносов збагатив майже всі галузі знань. Але його головні наукові відкриття в основному відносяться до природничих наук: хімії, фізики, астрономії, географії, геології. Вчений перший сформулював закон збереження маси, а також основні положення теорії будови речовин та кінетичної теорії газів, винайшов морський барометр, рефрактометр, перископ з механізмом для горизонтального огляду, прилади для вимірювання твердості тіла, вивчення атмосферної електрики. Великий внесок він зробив і у розвиток географії. Зокрема, значну увагу приділяв вивченню земної кори, довів, що її рельєф є наслідком геологічних процесів. Також обґрунтував свої думки щодо повітряних явищ, різниці кліматичних умов міст Росії, охарактеризував клімат Азії та Тибету, вивчав північне сяйво, досліджував Північний Льодовитий океан, цікавився проблемами картографії. У 1759 році Ломоносов своїм коштом видав глобуси для навчання картографії і геодезії.
Працював Ломоносов і в галузі геології. Він не лише почав збирати колекцію російських мінералів, але й першим запропонував описувати їх як за зовнішнім виглядом, так і за хімічними властивостями.
Михайло Ломоносов відродив у Росії мистецтво мозаїки та виготовлення смальти, для чого поблизу Петербурга побудував власну фабрику. Він вдало освоїв техніку мозаїчного набору та разом з учнями створив мозаїчні портрети сучасників, панно «Полтавська баталія».
Справжнім новатором виступив Ломоносов і в літературно-художній творчості. В. Г. Бєлінський назвав його «Петром Великим російської літератури». Поетична творчість Ломоносова спиралася на глибокі традиції російської культури та народної творчості. Він став творцем російської філософської оди, що високо цінував А. С. Пушкін. Особливе місце в його поезії займає образ Петра I (епічна поема «Петро Великий»). Важливу роль зіграв Ломоносов і в розробці таких поетичних жанрів, як послання, ідилія, епіграма та інших. Пише трагедії «Таміра і Селимо» (1750), «Демофонт» (1752), «Гімн бороді» (1757). Його твори стали засобом просвітницької пропаганди досягнень наукової думки і суспільно-патріотичних ідей.
Не менш значимі його роботи і в галузі російської словесності. Як вчений-філолог реформував систему російського вірша, дав початок становленню літературної мови світського характеру, заклав основи розвитку сучасного віршування. Його перу належать такі філологічні праці як «Російська граматика», «Про користь книг церковних в російській мові», «Лист про правила російського віршування», «Коротке керівництво до красномовства», які актуальні і сьогодні.
Важко перерахувати всі відкриття, зроблені Ломоносовим. Він віддавав роботі весь свій час і всі свої сили. Це призвело до того, що виснажливі наукові заняття рано підірвали його здоров’я — 4 квітня 1765 року він помер. Похований видатний вчений та просвітник на Лазаревському кладовищі Олександро-Невської лаври у Санкт-Петербурзі.
Багатогранна творчість Ломоносова на теренах науки залишила немеркнучий слід в історії. У 1956 році Академія наук СРСР заснувала присудження двох золотих медалей імені М. В. Ломоносова — вищої винагороди у галузі природничих та суспільних наук за видатні роботи вітчизняних та зарубіжних вчених. На вшанування пам’яті великого російського вченого були відкриті меморіальні музеї на його батьківщині (1940 р.) та в Російської Академії наук у Санкт-Петербурзі (1949 р.). Ім'ям вченого всесвітнього масштабу, крім відкритого ним закону збереження речовини, названо вулкан на Курильських островах, гірський хребет на Новій Землі, підводний хребет у Північному Льодовитому океані, течію в Атлантичному океані, височину на острові Західний Шпіцберген, місто в Ленінградської області, Московський університет, вулицю в м. Києві. В багатьох містах світу йому встановлені пам’ятники.
Матеріали, поданого нижче інформаційного бібліографічного списку, можна використати вчителям, бібліотекарям, організаторам дитячого читання у підготовці інтегрованих уроків природничого циклу, російської мови та літератури та при проведенні масових заходів, присвячених долі М. В. Ломоносова. В ньому представлені книги, літературно-критичні статті, електронні ресурси, розробки уроків та сценаріїв, що висвітлюють життя та діяльність цього геніального російського вченого-сподвижника прогресу.
До змісту Наступна 