Прапор

Вірші про Державний прапор України

Дерманський С.

Прапорець

…«Батьківщина в нас одна –

Мила, рідна сторона, –

Завжди пам’ятай!

Ми – державні прапори,

Вічні наші кольори –

З неба і землі:

Синє – чисті небеса,

Жовте – то ланів краса, –

Що дарують хліб»…

Дерманський С. Прапорець / С. Дерманський // Прикольні вірші / С. Дерманський. — Харків, 2021. — С. 78.

* * *

Палійчук О.

Рідна Україна

...Є священний диво-птах

в синьо-жовтих кольорах;

нас ніколи не покине,

хоч летить на всіх вітрах.

Він веде вперед вождя,

він присяга, він суддя.

Бачить нас крізь мури-стіни

і – спитає, чи козак…

Онде прапор України –

Честі нашої маяк.

Палійчук О. Рідна Україна / О. Палійчук // Іван-космонавт / О. Палійчук. - Київ, 2015. - С. 6.

* * *

Павличко Д.

Наш прапор

Небеса блакитні

Сяють з глибини,

А пшеничні й житні

Мерехтять лани.

Прапор наш, як літо,

В сонці майорить:

По долині – жито,

По горі блакить.

Павличко Д. Наш прапор / Д. Павличко Д. // Мої улюблені вірші. – Тернопіль, 2014. - С. 13.

* * *

Коробова С.

Наш прапор

Крилатий вітер розвіває стяг –

Блакить із золотом на нім переплелися,

Наш прапор майорить неначе птах:

Народ не вмер й нікому не скорився!

Ми пишемо історію землі,

Своєї незалежної країни,

Ми – громадяни, хай іще малі.

Держава наша – вільна Україна.

З часів далеких відгомін іде

Про прадідів, відвагу, мужність, славу.

Наш прапор житнім золотом цвіте;

Він – символ незалежної держави.

Знамення сяє сонцем золотим,

Небесною виблискує блакиттю…

З ним здобували все, що є святим;

І нас із ним нікому не скорити

Коробова С. Наш прапор / С. Коробова // Свіжі перли / С. Коробова . – Київ, 2012. – С. 38-39.

* * *

Наталка Поклад

Прапор

Прапор – це державний символ,

він є в кожної держави;

це для всіх – ознака сили,

це для всіх ознака слави.

Синьо-жовтий прапор маєм:

синє – небо, жовте – жито;

прапор свій оберігаєм,

він – святиня, знають діти.

Прапор свій здіймаєм гордо,

ми з ним дужі і єдині,

Ми навіки вже – народом,

українським в Україні.

Поклад Н.. Прапор / Н. Поклад // Український декламатор. – Київ, 2006. – С. 151.

* * *

Христина Лисовецька

Розмова під прапором

Брат:

Чом це так високо

(Не догляне й око!)

Підняли ми нині

Прапор України,

Золотий, як жито,

І, як небо, синій?

Сестра:

Бачиш, любий брате,

Це велике свято

Маємо щорічно:

Двадцять друге січня.

Звідти, де Софія,

Київ – наша мрія,

У той день лунали

Два Універсали.

Перший: що з руїни

Знову Україна

Вільна всім повстала.

Через рік читали:

– З заходу чи сходу,

Жить разом народу,

Наша непоборна

Держава Соборна.

Лисовецька Х. Розмова під прапором / Х. Лисовецька // Український декламатор. – Київ, 2006. – С. 156.

* * *

Марія Я. Косович

Прапор України

Дві чудові барви, – голуба і жовта, –

Як погідне небо й промені ясні:

Прапор України! – (Це свята любов та,

Що живе у серці у ночі й у дні!)

Небо – це свобода! Промені – це слава!

Символи святі два в барвах дорогих!

Дві живі ідеї! – (Кожен край-держава

Береже їх вірно, бореться за них!)…

Українські люди бережуть могутність:

Прапор України жовто-голубий!!!

І навік дві барви, - голубу і жовту, –

святі ідеї (кожному ясні!)

Будемо любити!.. І святу любов ту

Боронитимемо в мирі й у війні!!!

Косович М. Я. Прапор України / М. Я. Косович // Український декламатор. – Київ, 2006. – С. 163

* * *

Кобець О.

Од синього Дону...

Од синього Дону до сивих Карпат

Одна нероздільна родина:

Без рабства, без панства, насильства і ґрат

Вільна, незалежна Вкраїна!

Сини України! Ставаймо вільні

Під прапор ідеї одної:

Зберем з поля рідного квіти рясні

В вінок України вільної!

Кобець О. Од синього Дону… / О. Кобець // Український декламатор. – Київ, 2006. – С. 165.

* * *

Чубач Г.

Прапор нашої країни

Прапор нашої країни

Має колір

Жовто-синій.

І повинен кожен знати,

Як два кольори єднати.

Синє небо – верхня смуга,

Жовте поле – смуга друга.

Не забудь ніде й ніколи:

Україна – небо й поле.

А іще запам’ятай:

Україна – мирний край!

Чубач Г. Прапор нашої країни / Г. Чубач // Моя країна – Україна / Г. Чубач. – Київ, 2008. – С. 4.

* * *

Воньо М.

Прапор

На світі є багато прапорів,

Ті прапори всіляких кольорів.

Та був і є такий безсмертний прапор,

Де квітне небо й золото хлібів

Воньо М. Прапор / М. Воньо // Я люблю тебе цілим світом! / М. Воньо. – Хмельницький, 2012. – С. 21.

* * *

Пасічник А.

Прапор України!

Прапор звивається стрімко у вись

Синьо-жовтим мереживом долі,

В ньому мрії одвічні сплелись,

В ньому щедрості неба і поля.

Прапор Вкраїнський, вклонімось йому.

Доторкнімося спрагло вустами,

Пригорнім золотаву канву,

Щоб історії гомін був з нами.

Пасічник А. Прапор України! /А. Пасічник // Відбілю крила на вітрах / А. Пасічник. – Хмельницький, 2012. – С. 8.

* * *

Олександр Олесь

Синій, як море, як день, золотий –

З неба і сонця наш прапор ясний.

Рідний свій прапор високо несім!

Хай він, уславлений, квітне усім!

Гляньте, на ньому волошки цвітуть.

Гляньте, жита в ньому золото ллють.

З жита, з волошок наш прапор ясний.

З неба і сонця, як день весняний.

* * *

Мацко І.

Український прапор

Переказ

Колись давно проживав в Україні, в місті Галичі, король Данило. У нього був гарний замок, оточений високими мурами. На подвір'ї майорів високо синьо-жовтий український прапор. Король дуже боявся, щоб хтось у нього цього прапора не забрав, бо в старих книгах було написано, що як цей прапор пропаде, то король втратить королівство.

А був у Галичі малий бідний хлопчина, Василько. Він чув од людей, що на подвір'ї в короля є щось таке, що дуже стережуть воїни. Василько часто обходив королівські мури навкруги та шукав способу, як би через них досередини глянути.

Одного вечора було дуже темно. Тоді Василько взяв свій маленький свердлик, пішов під мури замку та став у мурі вертіти дірку.

Аж тут нараз відчинилася брама і вийшли з неї воїни. Один з них, старший, глянув убік і побачив Василька.

— Ловіть його! — закричав до вояків. — Чого він тут шукає?

Василько почав тікати. Але величезний собака догнав його і звалив на землю.

Замкова сторожа схопила Василька і завела на королівське подвір'я.

У цім же часі король Данило сидів біля вікна у своїй кімнаті. Він зачув гамір і послав слугу поспитати, що там сталося. Слуга повернувся і розказав про Василька.

— Приведи цього хлопця до мене, — сказав король.

Прийшов Василько, глянув, а йому в очах аж засяяло. В королівській кімнаті було ясно та біло. Перед ним стояв король Данило, вдягнений в білу, вишивану долом і по рукавах, кирею.

— То ти хотів мені мур завалити? — поспитав жартом. Василько дивився королеві сміливо в вічі.

— Я хотів поглянути досередини й довбав дірку в мурі, — сказав.

— Коли ти так дуже хотів дістатись досередини, то я візьму тебе в терем. Будеш вчитися з другими дітьми в мене в школі та станеш колись військовим старшиною, — сказав король.

— Я хотів лиш знати, що тут є на подвір'ї!

— Знатимеш! Це є український прапор. Я стережу його дуже, бо якби хто забрав у мене цей прапор, то й королівство моє забере.

Василько радо залишився в доброго українського короля Данила. Ходив до школи та проходив кожної днини попри синьо-жовтий прапор. І обіцяв собі, що доки жити буде, доти боронитиме український прапор.